Рішення

від 07.03.2008 по справі 11466-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

11466-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

07.03.2008Справа №2-27/11466-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвест-Туризм» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 68, ЗКПО 34625427)

До відповідача Зеленівської сільської ради (98472, с. Зелене, вул. Поштова, 3)

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1)          Державного підприємства «Куйбишевське лісове господарство» (98470, Бахчисарайський район, смт. Куйбишево, вул. Роднікове, 51)

2)          СТОВ «Ароматний» (98474, Бахчисарайський район, с. Голубінка, вул. Леніна, 3)

За участю Прокуратури АР Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21)

Про визнання недійсним та скасування рішення

Суддя ГС АР Крим В. Н. Воронцова

За участю представників:

Від позивача – Поленичка, дор. у справі.

Від відповідача – не з'явився.

За участю третіх осіб – 1. Закерьяєва З. Ф., дор. у справі.

2.          не з'явився.

Від прокурора    -  не з'явився.

Сутність спору:

ТОВ «Центрінвест-Туризм» звернулося до господарського суду АР Крим із позовною заявою та просить визнати недійсним та скасувати п. 6 рішення 7 сесії Зеленівської сільської ради 22 скликання «Про розгляд технічного звіту щодо надання державного акту на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству агрофірмі «Ароматний», розташованій на території Зеленівської сільської ради» від 04.12.1996р. в частині надання у ведення земельних ділянки, на яких розташовані ліса та інші угіддя загальною площею 1225,90га, у тому числі: ліса - 1103,70га, пасовища -26,90га, чагарники – 84,0га, дороги – 4,40га, інші угіддя -6,90 га Куйбишевського лісгоспу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення порушує положення ст. 77 Земельного кодексу України, який діяв на час прийняття такого рішення та таке рішення прийнято із порушенням порядку погодження передачі земельних ділянок, які відносяться з землям лісового фонду.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.08.2007р. позовна заява була прийнята до провадження, до участі по справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Куйбишевське лісове господарство».

Відповідач – Зеленівська сільська рада на позовних вимогах у відзиві на позов від 17.09.2007р. не заперечує та вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

24.09.2007р. у судовому засіданні, третя особа, ДП «Куйбишевське лісове господарство» надало відзив на позов, відповідно якого на позовні вимоги заперечує та зазначив, що позовна заява має бути залишена без розгляду, оскільки підписана представником за довіреністю Полєничкой Л. П., якій були надані повноваження представника на представлення інтересів позивача в адміністративному суді, Апеляційному адміністративному суді, Вищому адміністративному суді України, у той час, як процес по дійсній справі є господарським.

Дослідивши зазначене клопотання, суд дійшов висновку щодо того, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню через наступне.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення,  в якому  одна  сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору,  закону, акта органу  юридичної  особи  та з інших підстав,  встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення  лише  тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представництво,   яке   грунтується   на   договорі,  може здійснюватися за довіреністю. Представництво  за  довіреністю  може грунтуватися на акті органу юридичної особи. При цьому, довіреністю  є  письмовий  документ,  що  видається однією особою іншій  особі  для  представництва  перед  третіми  особами. Довіреність  на  вчинення правочину представником може бути надана особою,  яку  представляють  (довірителем),  безпосередньо  третій особі. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою,  уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Довіреність від ТОВ «Центрінвест-Туризм» , видана в особі його директора Липатової Г. А. Полєнічкі Л. П., надає право останній представляти інтереси довірителя в адміністративному суді, Апеляційному адміністративному суді, Вищому адміністративному суді, тощо. При цьому, відповідно до зазначеної довіреності, представнику надаються довірителем повноваження позивача, відповідача, третьої особи, у тому числі в господарському суді. При цьому, слід зазначити, що до прав позивача відноситься за положеннями Господарського процесуального кодексу України саме й подача позову, підтримання позовних вимог або відмова від позову, зміна предмету або підстав позову, тощо, та інше.

За такими обставинами, неспроможніми є твердженні ДП» Куйбишевське лісове господарство» щодо того, що позов підписаний неналежною особою, тобто особою, яка не мала повноважень на підписання позовної заяви.

Здебільшого, суд звертає увагу на те, що позивачем була надана також довіреність від 01.08.2007р. на ім'я Поліничкі Л. П. на представництво інтересів ТОВ «Центрінвест-Туризм» в господарських та адміністративних судах, тощо.

Аналогічне стосується й тверджень третьої особи щодо неналежності представництва Терещенко К. В. Зеленівської сільської ради на підставі довіреності від 01.08.2007р., виданої відповідачем на ім'я Терещенко К. В.

По суті спору, третя особа – ДП «Куйбишевське лісове господарство» пояснило, що на час прийняття оспорюваного рішення не існувало юридичної особи – ТОВ «Центрінвест-Туризм», яке було зареєстроване лише 13.12.2006р., тобто не можуть бути й порушені права та охоронювані законом інтереси позивача з дійсного спору оспорюваним ним рішенням.   Неспроможною, на думку третьої особи, є твердження позивача щодо порушення оспорюваним рішенням регламенту Зеленівської сільської ради, оскільки такий регламент був прийнятий пізніше. Оспорюване рішення у подальшому знайшло своє підтвердження рішенням 6 сесії Бахчисарайської районної ради 22 скликання від 31.01.1997р., а також рішеннями 13 сесії Зеленівської сільської ради 23 скликання від 21.07.2000р. №77 та  3 сесії Зеленівської сільської ради 24 скликання від 22.08.2002р. №14, які були прийняті у виконання Указу Президента України №1529/99 від 03.03.1999р. та Постанови Верховної Ради АР Крим «Про передачу земель лісового фонду від 01.05.2001р. №1819-2/01. Крім того,  третя особа зазначила у письмових поясненнях по суті спору, що до отримання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, які підтверджують право користування на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядження, відповідно до п. 5 Розділу 8 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в редакції на 2006р.  

Ухвалою господарського суду АР Крим від 26-29.11.2007р. до участі по справі було залучено СТОВ «Ароматний» (98474, Бахчисарайський район, с. Голубінка, вул. Леніна, 3).

СТОВ «Ароматний» надала на позовні вимоги письмовий відзив, відповідно якого на позовних вимогах заперечує та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Так, СТОВ» Ароматний», зокрема, зазначив, що категорія спорів з оскарження рішень місцевих рад відноситься до компетенції адміністративних судів, у зв'язку з чим, провадження по справі має бути припинено, оскільки у розумінні ст. 12 Господарського процесуального кодексу України не є предметом розгляду господарського суду в рамках господарського процесу позовні вимоги щодо правомірності прийняття рішень місцевими радами – органами місцевого самоврядування.

Розглянувши зазначене, суд дійшов наступних висновків.

Згідно Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» при вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям позовних заяв, слід, насамперед,  розрізняти  поняття  підвідомчості  і підсудності справ.  Поняття "справа адміністративної юрисдикції" визначено у статті 3 КАС України,  та під такою справою розуміється переданий на вирішення  адміністративного  суду  публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі  законодавства,  в  тому  числі  на виконання делегованих повноважень.   Отже, справою  адміністративної  юрисдикції  є  переданий  на вирішення  адміністративного  суду  публічно-правовий  спір,  який виник  між  двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один  суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів,  а ці  суб'єкти  відповідно  зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Статтею 17 КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення  адміністративних справ.  З господарськими спорами можуть пересікатися категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 частини першої зазначеної статті, а саме: спори  суб'єкта  господарювання   із   суб'єктом   владних повноважень   щодо   оскарження   рішень,   дій  чи  бездіяльності останнього; спори   між   суб'єктами  владних  повноважень  з  приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління,  а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори  за  зверненням суб'єкта  владних   повноважень   у випадках, встановлених законом.

Поняття "суб'єкт  владних  повноважень"  визначено  статтею 3 КАС України, згідно з якою це - орган державної влади, орган  місцевого самоврядування,  їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих повноважень. Відтак необхідною  ознакою  суб'єкта  владних  повноважень  є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним  суб'єктом  саме  у  тих правовідносинах, у яких виник спір. Проте, не відповідає таким ознакам Зеленівська сільська рада, яка є відповідачем з дійсного спору, відповідно позивача в рамках господарської справи №2-27/11466-2007. Отже, якщо суб'єкт  (у  тому  числі  орган  державної влади,  орган місцевого самоврядування,  їхня  посадова  чи  службова  особа)  у спірних    правовідносинах    не   здійснює   зазначених   владних управлінських функцій (щодо іншої особи,  яка є учасником  спору), то  такий  суб'єкт  не  перебуває  "при  здійсненні  управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС  України ознак  суб'єкта  владних  повноважень  і,  отже,  спір  за  участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Здебільшого, суд звертає увагу на позицію Вищого господарського суду України щодо того, що господарські суд розглядають  справи  у  спорах,  що виникають із земельних відносин,  в яких  беруть  участь  суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і  використовується  в  господарській  діяльності  на підставі  цивільно-правових  угод,  в  яких,  захищаючи  свої  цивільні  права  і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Отже, зважаючи на те, що в основу позовних вимог позивачем покладений саме висновок щодо порушення його охоронюваних законом інтересів оспорюваним рішенням, суд вважає, що дійсний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Крім того, СТОВ «Ароматний» у відзиві на позов заявило, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв'язку з чим не має права на оскарження рішення.

20.02.2008р. до господарського суду АР Крим надійшло повідомлення від Прокуратури АР Крим про вступ до процесу.

Суд ухвалою від 20.02.2008 р. прийняв вступ прокурора в процес по даній справі.

В судовому засіданні. що відбулося 07.03.2008 р., позивач уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним п. 6 рішення 7 сесії Зеленівської сільської ради 22 скликання «Про розгляд технічного звіту щодо надання державного акту на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству агрофірмі «Ароматний», розташованій на території Зеленівської сільської ради» від 04.12.1996р. в частині надання у ведення земельних ділянки, на яких розташовані ліса та інші угіддя загальною площею 1225,90га, у тому числі: ліса - 1103,70га, пасовища -26,90га, чагарники – 84,0га, дороги – 4,40га, інші угіддя -6,90 га Куйбишевського лісгоспу.

Суд прийняв до уваги уточнення позивача.

Відповідач явку представника в судове засідання,  що відбулося 07.03.2008 р.,  не забезпечив, клопотанням від 06.03.2008 р. просить справу розглянути без участі свого  представника.

Третя особа №2 і прокурор явку представників в судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.   

По справі оголошувалася перерва у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Після закінчення перерви розгляд справи був продовжений. Розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 26-29.11.2007р. строк розгляду справи був продовжений за клопотанням сторін у порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Судом були досліджені твердження третіх осіб щодо того, що оспорюваним рішенням не порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача з дійного спору  та суд дійшов наступних висновків.

З системного аналізу діючого законодавства вбачається, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону,  а й об'єктивного права  у  цілому,  що панує  у суспільстві,  зокрема справедливості,  оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його   складовою.   

Одним   з   проявів   верховенства  права,  - підкреслюється  у  підпункті  4.1  Рішення  Конституційного   Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2  листопада  2004  року  N  15-рп/2004,  -  є  те,  що  право  не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори,  зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо,   які   легітимовані   суспільством  і  зумовлені  історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Всі ці  елементи  права  об'єднуються якістю,  що відповідає ідеології справедливості, ідеї права,  яка  значною  мірою  дістала  відображення  в  Конституції України.

Отже, для правильного  розуміння  поняття   "охоронюваний   законом інтерес"   важливо   враховувати   й  те,  що  конфлікт  інтересів притаманний  не  тільки  правовим  і  неправовим  інтересам,  а  й конгломерату   власне  законних,  охоронюваних  законом  і  правом інтересів.

Адже, з системного аналізу п. 10 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що фактично поняття  "права" і "охоронювані законом інтереси" ототожнюються діючим законодавством. Адже, слід підкреслити, що  охоронювані законом інтереси - це інтереси певної особи (або групи осіб),  які спираються на закон або випливають  з інших  правових  норм  і  охороняються державою нарівні з правами.

Прикладом  застосування  поняття  "інтерес"  у  широкому сенсі є Конституція України, статті якої наголошують, зокрема,  на інтересах   політичних, економічних,   соціальних,   культурних,    інтересах суспільства,  інтересах громадянина,  інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад  сіл,  селищ  та  міст  тощо.  Вказуючи  на наявність таких інтересів, Конституція   України, зокрема, статтею 19 Конституцією України наголошується на обмеженні повноважень, зокрема, органів місцевого самоврядування, колом повноважень, які надаються таким органами відповідними нормами закону, тобто, передусім нормами Конституції України встановлюються приписи щодо того, що органи місцевого самоврядування мають діяти в межах та спосіб, передбачений діючим законодавством. Отже, згідно вищенаведеного, впливає, що при порушенні такого порядку, порушуються інтереси, прерогатива яких встановлена Конституцією України, оскільки поняття «охоронюваний законом інтерес» не завжди має суб'єктивний зв'язок із «охоронюваними законом правами» певної особи, але є підставою у всякому разі для звернення особи, права або інтереси якої порушені  до суду із відповідним позовом.

При цьому, судом також було досліджене питання щодо випадків, встановлених ст. 16 Цивільного кодексу України, коли інтерес  не  підлягає  охороні  ані законом,  ані правом. Так, у  Цивільному  кодексі  України  містяться поняття інтересу,  який  може  суперечити  загальним  засадам   цивільного законодавства   (стаття  15),  інтересам  інших  (стаття  64),  та інтересу,  який   не   суперечить   закону   (стаття   980),   чим підкреслюється,  що у тих чи інших правовідносинах, з одного боку, існують інтереси, які не підлягають охороні законом, оскільки вони йому суперечать,  а з другого - може виникнути конфлікт інтересів. Крім того, частина третя статті 16 названого Кодексу прямо застерігає, що  суд  може  відмовити  у  захисті  інтересів  особи,  якщо  при реалізації останніх вона не  утримується  від  дій,  які  могли  б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині,  має намір завдати  шкоди  іншій  особі  або  зловживати правом   в   інших   формах,   не   додержується  моральних  засад суспільства,  неправомірно  обмежує   конкуренцію,   вдається   до недобросовісної  конкуренції,  зловживає монопольним становищем на ринку.

Проте, на думку суду, у випадку, оскарження рішення органу місцевого самоврядування,  відповідні положення ст. 16 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані, оскільки не підпадають під випадки, прямо передбачені законодавцем.

Отже, інтерес позивача з дійсної справи, на захист якого й був поданий дійсний позов не суперечить Конституції України, законам України та суспільним інтересам справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам та відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, положенням ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, тощо, зокрема, обраний позивачем засіб захисту охоронюваних законом інтересів прямо кореспондується із приписами  ст. ст. 14, 19 Конституції України.

За таких обставин, суд не може погодитися із твердженнями третіх осіб щодо того, що позовна заява не підлягає задоволенню через те, що у позивача відсутнє право на звернення до суду через те, що оспорюваним рішенням не порушуються його права.

Розглянувши викладені у відзиві на позов СТОВ «Ароматний» обставин стосовно того, що місячний строк, встановлений ст. 112 Земельного кодексу України, в редакції 1990 року, сплив, у зв'язку з чим, позивач не має право на оскарження оспорюваного рішення, суд дійшов наступних висновків.

Строки позовної давності встановлювалися на час прийняття оспорюваного рішення насамперед Цивільним кодексом УРСР від 1963р., відповідно якого був встановлений загальний строк позовної давності в три роки.

При цьому, зазначений кодекс втратив чинність на підставі Цивільного кодексу України, який набув чинності із 01.01.2004р.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила  Цивільного  кодексу  України про позовну давність застосовуються до позовів,  строк пред'явлення яких,  встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. При цьому, слід зазначити, що строки позовної давності не поширюються на позовні вимоги відповідно до ст.. 268 ЦК України на позовні вимоги про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно з положеннями ст. п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України строки позовної давності застосовуються  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Адже, суд зауважує, що відповідної заяви від Зеленівської сільської ради на час прийняття рішення зі спору не надходило. Обставини, викладені у відзиві на позов СТОВ «Ароматний» не є, по-перше, заявою сторони, оскільки СТОВ «Ароматний» є лише учасником судового процесу, а по-друге, не є заявою про застосування строків позовної давності у розумінні ст. 267 Цивільного кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає за можливе розглянути позовні вимоги ТОВ «Центрінвест-Турист» по суті.

04.12.1996р. на 7 сесії Зеленівської сільської ради народних депутатів Бахчисарайського району 22 скликання було прийнято рішення «Про розгляд технічного звіту з видачі державного акту на право колективної власності  на землю колективному сільськогосподарському підприємству агрофірмі «Ароматний», розташованій на території Зеленінської сільської ради народних депутатів».

Як вбачається зі змісту наведеного рішення, останнє було прийнято на підставі технічного звіту з передачі земель до колективної власності, який був складений Кримською філією інституту землеустрою.

Відповідно до п. 1 зазначеного рішення було припинено право постійного користування колективного сільськогосподарського підприємства агрофірми «Ароматний» земельними ділянками загальною площею 2337,0га.

Відповідно до п. 6 зазначеного рішення, ділянки, на яких розташовані ліса та інші угіддя витри масивів загальною площею 1225,9 га, у тому числі й ліса 1103,7га, пасовища 26,9га, чагарники 84,0 га, дороги 4,4 га, інші угіддя 6,9га були передані у відання Куйбишевського держлісгоспу.

Дослідивши зазначене рішення, судом було встановлено наступне.

Повноваження органів місцевого самоврядування здійснювалися на час прийняття оспорюваного рішення згідно Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який втратив чинність на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280 від 21.05.1997р., згідно до  п. 17 ст. 19 якого до компетенції селищних та сільських рад належало  регулювання    земельних    відносин    відповідно    до законодавства.

При цьому, згідно земельного кодексу України в редакції від 1990р., яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення, встановлювалися форми власності та підстави й умови користування земельними ділянками, повноваження органів місцевого самоврядування з надання земельних ділянок та їх вилучення.

Зокрема, відповідно до положень ст. 3 зазначеного кодексу було передбачено, що власність на  землю  в  Україні  має  такі  форми:  державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які  в  межах своєї компетенції  передають  землі  у  власність  або  надають  у користування та вилучають їх.

Статтями 7 та 8 Земельного кодексу України в редакції станом на 1996р. були встановлені умови користування та оренди земельних ділянок. Про цьому, суд звертає увагу на те, що ані діючим на час прийняття оспорюваного рішення законодавством, ані законодавством, яке діє на час розгляду справи не передбачена така форма користування землею як «відання».

Тобто, оспорюваним рішенням Зеленівська сільська рада передала земельну ділянку на умовах, які законом не передбачені.

Отже, при прийнятті оспорюванного рішення Зеленівська сільська рада по суті вийшла за межі своєї компетенції, яка була встановлена п. 17 ст. 19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» та ст. 9 Земельного кодексу України, якою встановлювалася компетенція селищних та сільських рад з земельних питань, здебільшого, на думку суду, були порушені й норми матеріального права, а саме передача земельної ділянки на умовах та в спосіб, які не передбачені законом.

   Відповідно п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України  N 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних  з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним  є  невідповідність його  вимогам  чинного  законодавства  та/або  визначеній  законом компетенції  органу,  який  видав  цей  акт.  Обов'язковою  умовою визнання  акта  недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного  акта  прав або охоронюваних   законом   інтересів підприємства   чи   організації  -  позивача  у  справі.  

За такими обставинами, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо посилань третіх осіб на рішення 6 сесії Бахчисарайської районної ради 22 скликання від 31.01.1997р., а також рішеннями 13 сесії Зеленівської сільської ради 23 скликання від 21.07.2000р. №77 та  3 сесії Зеленівської сільської ради 24 скликання від 22.08.2002р. №14, то суд звертає увагу на те, що зазначені рішення були прийняті на підставі рішення, яке є предметом спору з дійсної справи та яке, як було встановлено судом, прийнято у порушення законодавства, яке діяло на час його прийняття.

Здебільшого, неспроможніми є посилання третіх осіб на положення Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999р. №1529/99 та Постанову Верховної Ради АР Крим «Про передачу земель лісового фонду» від 16.05.2001р. №1819-2/01, оскільки зазначені нормативно-правові акти були прийняті вже після прийняття оспорюваного рішення.

За такими обставинами, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним п. 6 рішення 7 сесії Зеленівської сільської ради 22 скликання «Про розгляд технічного звіту щодо надання державного акту на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству агрофірмі «Ароматний», розташованій на території Зеленівської сільської ради» від 04.12.1996р. в частині надання у ведення земельних ділянки, на яких розташовані ліса та інші угіддя загальною площею 1225,90га, у тому числі: ліса - 1103,70га, пасовища -26,90га, чагарники – 84,0га, дороги – 4,40га, інші угіддя -6,90 га Куйбишевського лісгоспу.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.