Постанова

від 14.09.2006 по справі 20-5/017-1/010

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-5/017-1/010

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 вересня 2006 р.                                                                                   № 20-5/017-1/010  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів :Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного поданняЗаступника військового прокурора Севастопольського гарнізону

на постановувід 11.04.2006 року Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 20-5/017-1/010

господарського суду міста Севастополя

за позовомВійськового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до1.          Міністерства оборони Російської Федерації;2.          Закритого акціонерного товариства “Київстар GSM”

провизнання недійсним договору оренди (суборенди) № 106 (250) від 31.12.2003 року

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя (суддя Алсуф'єв В.В.) від 02.03.2006 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Горошко Н.П., судді –Гонтарь В.І., Борисова Ю.В.) від 11.04.2006 року, у справі № 20-5/017-1/010 в позові відмовлено повністю.

В касаційному поданні заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.6, 24 Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1998 року, ст.ст.5, 10, 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, положень Постанови Кабінету Міністрів України “Про методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995 року № 786, ст.ст.43, 84 ГПК України.

Фонд державного майна України у своєму поясненні на касаційне подання від 15.08.2006 року №10-25-11583 просить касаційне подання прокурора задовольнити.

Відзиву на касаційне подання відповідачі не надіслали.

Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2003 року 1997 ВМІС ЧФ МО РФ (орендодавець) в особі Мігая Сергія Володимировича, діючого на підставі довіреності командуючого ЧФ РФ, наділеного відповідними повноваженнями Міністром оборони РФ, та Закрите акціонерне товариство “Київстар GSM” уклали договір суборенди № 106 (т. 1 а.с.34-36), за яким орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування індивідуально визначене майно, що перебуває на балансі 1997 ВМІС ЧФ МО РФ - бетонний майданчик та частину труби, площею 5 та 9,2 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, Алсу-4, склади зв'язку, у приміщення котельної (військове містечко №А-4) (план-схема т. 2 а.с.22).

Відповідно до акту приймання-передачі від 03.01.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв в суборенду зазначене нерухоме майно (т. 1 а.с.70).

Відповідно до пункту 10.1 Договору строк його дії визначений з 31.12.2003 року по 30.12.2004 року. Додатковою угодою від 01.01.2005 року (т. 1 а.с.39) Договір пролонгований на 2005 рік. На момент прийняття рішення Договір припинений у зв'язку з закінченням строку його дії.

На час укладення Договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року № 1540-VI (далі - ЦК УРСР), який втратив чинність з 01.01.2004 року відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 року, що набрав чинність з зазначеної вище дати, тобто з 01.01.2004 року. Оскільки Договір укладений до набрання чинності Цивільним Кодексом України № 435-IV від 16.01.2003 року, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.

При вирішенні спору суди правомірно керувалися також положеннями Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, які вчинені 28 травня 1997 року (ратифіковані Законом України від 24.03.1999 року №547-XIV), Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ (далі - Закон про оренду) та інших відповідних нормативних актів національного законодавства.

За Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (далі - Угода про взаємні розрахунки), Уряд України передав Уряду Російської Федерації в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, зазначені в додатках № 2 і № 3 та картах № 1 і № 2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (далі - Угода про параметри поділу), за умовами та на строк дії Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (далі - Угода про статус та умови перебування).

Відповідно до статей 1, 2 Угоди про параметри поділу ЧФ РФ використовує об'єкти ЧФ в м. Севастополі, зазначенні у додатках 2, 3. В Перелік об'єктів ЧФ РФ в місті Севастополі (додаток № 2 до зазначеної Угоди) включене військове містечко № А-4, яке розташовано за адресою: м. Севастополь, Алсу-4 (пункт 3 розділу 2) (т. 1 а.с.98), складовою частиною якого є об'єкт Договору (план-схема т. 1 а.с.22).

Відповідно до статті другої Угоди про взаємні розрахунки Уряд України передав Уряду Російської Федерації визначені Угодою про параметри поділу об'єкти, але орган управління цим майном Урядом України не був визначений до прийняття Кабінетом Міністрів України 21.12.2005 року розпорядження № 555 “Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР”, яким функції управління зазначеним майном було покладено на Фонд державного майна України.

Позивач у письмових поясненнях від 29.12.2005 року за вих.№10-25-21269 за підписом заступника голови Фонду державного майна України Потімкова О. (т. 1 а.с.55-57) зазначив, що повноваження Фонду державного майна України в частині надання дозволу на укладення договору суборенди були передбачені пунктом 3 Протоколу п'ятого засідання Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України Змішаної Українсько-Російської комісії зі співробітництва від 2-3 липня 2003 року. Проте, це твердження спростовується змістом Протоколу : пунктом 3 Підкомісія лише визначила органи, повноважні за Українську Сторону отримати від Російської Сторони (в особі МІС ЧФ РФ) повну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна, переданих в оренду ЧФ РФ (т. 1 а.с.104-109).

Крім того, згідно з Протоколом засідання Сумісної робочої групи з питань інвентаризації Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України від 28.04.2004 року (т. 1 а.с.110-111) Російська Сторона виконала зобов'язання за Протоколом п'ятого засідання від 2-3 липня 2003 року в частині надання Українській Стороні необхідних документів по суборенді нерухомого майна, переданого в оренду РФ, а також Сторони досягли домовленості про розробку порядку узгодження договорів суборенди зазначеного майна.

Відповідно до Протоколу робочої зустрічі представників ЧФ РФ та Департаменту з питань управління державного майна Фонду державного майна України з проблемних питань перебування ЧФ РФ на території України, яка відбулась 08.06.2005 року, ЧФ РФ запропонував Українській Стороні визначити орган, уповноважений управляти державним майном України, переданим в оренду Чорноморському флоту (т. 1 а.с.112).

Суди зробили вірний висновок, що на час укладення Договору та наступної пролонгації його дії Фонд державного майна України не мав повноважень щодо управління нерухомим майном, переданим в оренду РФ зазначеними вище міжнародними Угодами, в тому числі стосовно майна, яке є предметом суборенди по Договору. Невизначений, як на час укладення Договору, так і на час його пролонгації, порядок узгодження договорів суборенди нерухомого майна, переданого в оренду РФ. Останній (порядок) відсутній як на час звернення прокурора до суду з позовом, так і на час прийняття судом рішення.

Крім того, фактично Фондом державного майна України або його структурним підрозділом з військовими формуваннями або підприємствами, організаціями та установами ЧФ РФ договори оренди щодо окремих об'єктів нерухомого майна, переданого РФ за зазначеними вище міжнародними угодами, не укладалися.

Право користування на правах оренди вказаним майном ЧФ РФ набув на підставі зазначених вище міжнародних угод, що не суперечить статті 4 ЦК УРСР, за якою цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також, з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини другої статті 2 Угоди про взаємні розрахунки Уряд Російської Федерації використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України.

Суди вірно відзначили, що в момент підписання сторонами Договору між сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов, передбачених для договорів оренди ЦК УРСР та Законом про оренду. Останній встановлює обов'язкові вимоги щодо відносин, пов'язаних з орендою державного і комунального майна, визначеного даним Законом, та може регулювати режим оренди іншого майна, якщо інше не передбачено законодавством або договором оренди. Тому, за загальним правилом, передбачені цим Законом умови слід вважати загальними для всіх договорів оренди.

Так, на момент підписання Договору сторони досягли згоди з усіх умов, передбачених статтею 10 вказаного Закону. Договором передбачені такі умови, як: порядок та строки передачі майна, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Відповідно до вимог статті 22 Закону про оренду строк надання майна в суборенду за Договором не перевищує строку оренди, визначеного статтею 25 Угоди про статус та умови (до 2017 року). Відповідно до Угоди про взаємні розрахунки нарахування сум платежів за користування ЧФ РФ земельних ділянок та розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури проводиться шляхом погашення щорічно сум державного боргу України та складає 97,75 млн. доларів США (т. 1 а.с.87). Договори оренди щодо окремих об'єктів нерухомого майна, переданого РФ за зазначеними вище міжнародними угодами, Фондом державного майна України або його структурним підрозділом та або військовими формуваннями або підприємствами, організаціями та установами ЧФ РФ не укладалися, орендна плата окремо за кожен об'єкт не визначена. У зв'язку з цим РФ не проводить оплату окремо за кожний об'єкт, тому провести розрахунок відповідності суборендної та орендної плати по кожному договору суборенди не вбачається за можливе, про що вірно зазначили суди. Визначення орендної плати за окремий об'єкт для співвідношення з платою за суборенду виходячи з суми вартості оренди за одиницю площі (1м2), розрахованої шляхом поділу загальної суми орендної плати, визначеної Угодою про взаємні розрахунки, на загальну площу земельних ділянок, переданих ЧФ РФ в користування, тобто шляхом припущення, а не у встановленому законодавством порядку, не прийнято судами у якості належного та допустимого доказу наявності перевищення плати за суборенду орендної плати.

Доводи прокурора щодо порушення положень постанови Кабінету Міністрів України “Про Методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995 року № 786 обґрунтовано визнані судами безпідставними з огляду на наступне.

Положення постанови Кабінету Міністрів України “Про Методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995 року № 786 не можуть бути поширені на відносини з оренди нерухомого майна Чорноморським флотом РФ, тому що зазначена Методика і порядок розповсюджуються лише на випадки, коли орендодавцем є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном і державні підприємства. В даному випадку жодний з вказаних суб'єктів не були наділені повноваженнями управляти об'єктом Договору на момент його укладення.

Відповідно до пункту 1 зазначеної Методики і порядку, останні стосуються механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Колегія суддів погоджується і з тим, що виходячи зі змісту договору суборенди, передбаченого законодавством України (Глава 25 “Майновий найом” ЦКУРСР, Закон про оренду), та засад цивільного права, договір суборенди не передбачає внесення суборендарем плати за суборенду власнику майна. Тобто, плата за суборенду сплачується лише орендодавцю за договором суборенди.

Не може бути визнано підставою для визнання Договору недійсним зазначення в якості орендодавця 1997 ВМІС ЧФ МО РФ, яке, як встановлено судами, не має статусу юридичної особи.

Договір укладений 1997 ВМІС ЧФ МО РФ в особі начальника Мігая Сергія Володимировича, який діяв на підставі довіреності від 28.01.2003 року № 227 (т. 1 а.с.68), наданої командуючим ЧФ РФ, який в свою чергу був наділений Міністром оборони РФ повноваженнями представляти інтереси МО РФ з усіх питань, віднесених до компетенції командування ЧФ - довіреність № 205/10218 від 13.11.2002 року (т. 1 а.с.150). Крім того, пунктом 2 наказу Командуючого ЧФ № 528 від 08.08.2003 року “Про введення в дію Інструкції про порядок здачі в суборенду (оренду) нерухомого майна відділеннями Морської інженерної служби Чорноморського флоту та оформлення договорів” повноваження з укладення договорів суборенди (оренди) покладені на начальників відділень Морської інженерної служби Чорноморського флоту (т. 1 а.с.89).

Суди вірно  визнали безпідставним посилання Позивача на протиріччя Договору пункту 2 статі 2 та статті 6 Угоди про статус та умови перебування. Зокрема, пункт 2 статті 2 Угоди про статус та умови перебування, визначаючи поняття “Підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації”, вказує на те, що розташовані та території України об'єкти ЧФ РФ здійснюють свою діяльність в інтересах ЧФ РФ. Проте, в праві поняття “інтерес” розуміється як можливість суб'єкта, яка обумовлена власними потребами, вчинювати або утримуватися від вчинення певних дій, що прямо не виписані у законі як його особисті права, однак можливість вчинення яких випливає із загальних засад чинного законодавства, а також відсутності прямої їх заборони.

Крім того, частиною другою статті 1 Угоди про параметри поділу визначено, що порядок використання об'єктів ЧФ визначається Україною, але за винятком об'єктів, згаданих у статтях 2 і 3 цієї Угоди.

Відповідно до статті 22 Закону про оренду орендар вправі передавати нерухоме майно в суборенду, якщо інше не передбачено договором оренди. Базовими міжнародними угодами між Україною та РФ від 28.05.1997 року, які регулюють відношення оренди майна, визначеного Угодою про параметри поділу, заборона на передачу майна в суборенду не встановлена.

Передача об'єкта Договору в суборенду з метою забезпечення належного рівня утримання отриманого в оренду майна, в тому числі зазначеного об'єкту, не може бути визнано порушенням положень як пункту 2 статті 2, так і статті 6 Угоди про статус та умови перебування.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону від 07.07.2006 року №3264 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 року у справі № 20-5/017-1/010 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 року у справі № 20-5/017-1/010 –без змін.

Головуючий-суддя                                          Д.Кривда

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос