Постанова від 29.03.2011 по справі 10/233 (10)

10/233 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

29.03.11                                                                                           Справа  № 10/233 (10)

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді                                                  Краєвська М.В.

суддів                                                                                Галушко Н.А.

                                                                                Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу ПП “Інтеркомсервіс +” без дати та без номера

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2010 р.

у справі № 10/233 (10)

за позовом ПП “Бізнес-СВ”, м.Львів

до Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області, м.Сокаль Львівської обл.

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПП “Інтеркомсервіс +”, с.Муроване Пустомитівського р-ну Львівської обл.

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТзОВ “Інтерком-Сервіс”, м. Львів

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Львівській області, м. Львів

за участю Прокуратури Львівської області, м. Львів

про визнання недійсними 2 рішень Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області: № 386 від 02.11.2010 р. “Про затвердження Акту комісії по безхозних відходах та прийняття на баланс міської ради безхозних відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна”і № 387 від 02.11.2010 р. “Про реалізацію відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна”; визнання права власності на залізоцинковмісні відходи, що зберігаються у шламонакопичувачах за адресою: Львівська обл., м.Сокаль, вул.Яворницького, 105

За участю представників:

від Прокуратури Львівської області - Макогон Ю.І. (прокурор відділу);

від позивача - Биць І.А. (представник, довіреність від 18.10.2010 р. б/н у матеріалах справи, а.с.21);    

від відповідача - Чернявська Х.М. (спеціаліст І категорії, доручення від 10.01.2011 р. № 18 у матеріалах справи);

від третьої особи-1 - Червінський І.Я. (представник, довіреність № 5 від 10.01.2011 р. у матеріалах справи),

                                    Глуховський А.Ю. (представник, довіреність № 5 від 10.01.2011 р. у

матеріалах справи),

від третьої особи-2 - Уляник Р.Б. (представник, довіреність  від 15.10.2010 р. у матеріалах справи),

від третьої особи-3 – не з'явився

присутній  - Денис Р.С. –заступник директора ПП “Інтеркомсервіс +”

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали. За письмовим клопотанням позивача (вх. № 193 від 11.01.2011 р.) 25.01.2011 р. здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2010 р. у справі № 10/233 (10) (суддя Довга О.І.) позов задоволено повністю за підставністю й обґрунтованістю, визнано недійсними рішення Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області № 386 від 02.11.2010 р. “Про затвердження Акту комісії по безхозних відходах та прийняття на баланс міської ради безхозних відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна” і № 387 від 02.11.2010 р. “Про реалізацію відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна”, визнано за ПП “Бізнес–СВ” право власності на залізоцинковмісні відходи, що зберігаються у шламонакопичувачах за адресою: Львівська обл., м. Сокаль, вул. Яворницького, 105.

ПП “Інтеркомсервіс +”, яке не брало участь у суді першої інстанції, подало апеляційну скаргу та доповнення до неї, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати та припинити провадження у справі в частині визнання недійсними рішень Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області № 386 від 02.11.2010 р. “Про затвердження Акту комісії по безхозних відходах та прийняття на баланс міської ради безхозних відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна” і № 387 від 02.11.2010 р. “Про реалізацію відходів виробництва ВАТ “Сокальський завод хімічного волокна”, а в частині задоволення позову про визнання права власності на залізоцинковмісні відходи відмовити повністю за безпідставністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, зокрема, що господарський суд виніс рішення про права й обов'язки особи, яка не була залучена до участі в справі, що є безумовною підставою для скасування рішення, оскільки 11.11.2010 р. між ПП «Інтеркомсервіс +»і Сокальською міською радою Львівської області укладено договір купівлі-продажу відходів –пастоподібного шламу, а відповідач з невідомих причин не повідомив про цей факт суд першої інстанції; останній невірно визначив підвідомчість даної справи, спір підлягає вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник стверджує, що приймаючи рішення від 02.12.2010 року, Господарський суд Львівської області не з'ясував та не взяв до уваги тієї обставини, що згідно вищезазначеного договору на день винесення рішення власником залізоцинковмісних відходів в кількості 16776 тон, що зберігаються у шламонакопичувачах за адресою: Львівська область, м. Сокаль, вул. Яворницького, 105, було Приватне підприємство «Інтеркомсервіс+». Вказані відходи були передані продавцем покупцю по акту прийому-передачі від 15 листопада 2010 року.

Також, скаржник зазначає, що відповідно до умов Договору купівлі-продажу від 25.12.2009 року ПП «Бізнес-СВ»придбало тільки три шламонакопичувачі (поз. 118, 119, 120), які містять залізоцинковмісні відходи, а не самі відходи.

10.01.2011 р. в.о. заступника прокурора Львівської області вступив за своєю ініціативою у справу на стадії апеляційного провадження для представництва інтересів відповідача (вх. № 103).  

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з підстав, викладених у ньому.

В судовому засіданні 25.01.2011 р. прокурором подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 674) в зв'язку з проведенням перевірки на предмет законності укладення договорів купівлі-продажу шламонакопичувачів, у яких знаходяться шлами, власність на які визнано рішенням суду від 02.12.2010 р. за ПП «Бізнес-СВ», незважаючи на те, що у вказаних шламонакопичувачах знаходяться шлами, які є відходами третього класу небезпеки, а у ПП «Бізнес-СВ»відсутня ліцензія на право роботи з такими відходами, а також заявлено клопотання про залучення до участі в справі Державної екологічної інспекції в Львівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ТзОВ «Інтерком-Сервіс»та Державну екологічну інспекцію в Львівській області.

Представник відповідача в судовому засідання попросив рішення господарського суду залишити без змін, а також подав рішення Сокальської міської ради за № 22 від 17.12.2010р. «Про відміну рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради № 387 від 02.11.2010р. «Про реалізацію відходів виробництва ВАТ «СЗХВ», яке прийняте відповідачем після ухвалення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом.

Третя особа-2, ТзОВ «Інтерком Сервіс»подало письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких повідомило, що предметом укладеного з Позивачем договору від 25.12.2011р. є шламонакопичувачі разом з їх вмістом –спірним майном (відходами). Зазначені відходи до укладення цього договору перебували у власності ТзОВ «Інтреком-Сервіс»на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2004р. З огляду на надані пояснення просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа-3, Державна екологічна інспекція у Львівській області подала заяву про слухання справи у їх відсутності та письмові пояснення, в яких зазначає, що відсутність ліцензії у Позивача та Третьої особи -2 на момент укладення договору купівлі-продажу від 25.12.2009р. не є підставою для анулювання цієї угоди, та/або угод які були укладені стосовно спірного майна до цього попередніми власниками (долучено до матеріалів справи).   

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

11 листопада 2010 року на підставі рішень виконавчого комітету Сокальської міської ради № 386 від 02.11.2010 року «Про затвердження Акту комісії по безхозних відходах та прийняття на баланс міської ради безхозних відходів виробництва ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна»(а.с. 67) та № 387 від 02.11.2010 року «Про реалізацію відходів виробництва ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна»(а.с. 66), між ПП «Інтеркомсервіс+»та Сокальською міською радою укладено договір купівлі-продажу відходів –пластоподібного шлаку (надалі –«відходи») (а.с. 34).

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, прокуратури та третіх осіб, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, виходячи з наступного:

09.12.2004р. між Дочірнім підприємством "Каскад" Відкритого акціонерного товариства "Сокальський завод хімічного волокна" (продавець) та ТзОВ "Енергія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавцем передано покупцю три шламонакопичувачі (поз.118,119,120), які містять залізоцинковмісні відходи виробництва хімзаводу, що знаходяться по вул.Яворницького, 105 в м.Сокаль, які належать продавцю на праві колективної власності (а.с. 58).

16.10.2006р. між ТзОВ "Енергія" (продавець) та ТзОВ "Інтерком-Сервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив три шламонакопичувачі (поз.118,119,120), які містять залізоцинковмісні відходи виробництва хімзаводу, що знаходяться по вул.Яворницького, 105 в м.Сокаль, які належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 09.12.2004р. за реєстровим № 4615 та акту прийому-передачі від 10.12.2004р. (а.с. 56-57).

В п. 11.1 договору від 16.10.2006р. зазначено, що покупцеві відомо, що в придбаних шламонакопичувачах знаходяться відходи виробництва хімзаводу, які згідно акту-припису №32 від 28.05.2004р. державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області (п.5) повинні бути утилізованими.

Відповідно до п. 11.2 вказаного договору, з огляду на зазначений в п.11.1 цього договору припис покупець зобов'язується у розумні строки утилізувати зазначені відходи за власний кошт.

25.12.2009р. між ТзОВ "Інтерком-Сервіс" (продавець) та ПП "Бізнес-СВ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив три шламонакопичувачі (поз.118,119,120), що містять залізоцинковмісні відходи виробництва хімзаводу, знаходяться за адресою: м.Сокаль, вул.Яворницького, 105 та належать продавцю на праві приватної власності. Відповідно до п.1.2 договору вказані шламонакопичувачі належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.10.2006р. за реєстровим № 5657 та акту прийому-передачі від 17.10.2006р. (а.с. 68).

В п. 11.1 договору від 25.12.2009р. зазначено, що покупцеві відомо, що в придбаних шламонакопичувачах знаходяться відходи виробництва хімзаводу, які повинні бути утилізованими.

Відповідно до п. 11.2 вказаного договору, з огляду на зазначений в п. 11.1 цього договору припис покупець зобов'язується у розумні строки утилізувати зазначені відходи за власний кошт.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до листа   Державного  управління  охорони  навколишнього  природного  середовища в Львівській області ( № 10-3448 від 22.06.2010 року)  згідно договору  купівлі-продажу  ВММ № 506101  від 25.12.2009 року   на день розгляду спору  власником  залізоцинковмісних  шламів, розміщених  в трьох  шламонакопичувачах  на  території  колишнього  ДП «Каскад»ВАТ «Сокальський завод  хімволокна»є ТзОВ «Бізнес-СВ»( м. Львів, вул. Золота,17/63).  На ТзОВ «Бізнес-СВ»покладено  екологічно  безпечне  зберігання  та утилізація  залізоцинковмісного шламу.

Аналогічна вищенаведеній інформація викладена Державною екологічною інспекцією в Львівській області у своєму листі від 19.01.2011р. за № 12-186.

Даний факт щодо власника  місця  видалення  відходів  підтверджується  і витягом  з Реєстру МВВ, погодженого  Начальником  державного  управління охорони навколишнього  природного  середовища у Львівській області та  затвердженого  Головою Львівської обласної  державної адміністрації. Згідно цього паспорту обсяг відходів 16 776т., площа 1,2 га заглиблене в землю, залізоцинковмісний шлам, група 24, клас небезпеки 3 (далі спірне майно) (а.с. 75).

Згідно  ст. 328  ЦК України  право власності  набувається на підставах, що не заборонені  законом, зокрема, із правочинів.  Право власності  вважається  набутим правомірно,  якщо інше  прямо не  випливає  із закону або незаконність  набуття права власності  не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 334 ЦК України, моментом  набуття права  власності за договором (правочином) є право  власності на майно  за договором, який  підлягає нотаріальному  посвідченню, виникає у набувача  з моменту  такого  посвідчення  або з моменту  набрання законної сили  рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально  дійсним.  З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно  наданого суду договору  купівлі-продажу Позивач став власником спірного майна  25.12.2009 року.

Наведені вище обставини спростовують твердження Скаржника, що за умовами договору купівлі-продажу від 25.12.2009р. Позивачем придбано лише шламонакопичувачі, без їх вмісту –спірного майна.

Суд відхиляє твердження прокурора та скаржника, що на укладення зазначеного договору купівлі-продажу в частині спірного майна (відходів) необхідна ліцензія, з огляду на наступне:

Стаття 17 Закону України "Про відходи" передбачає, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані мати ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження діяльності, пов'язаної із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних відходів.

Статтею 1 Закону України "Про відходи" визначено основні терміни, що вживаються у цьому законі, зокрема:

поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення;

збирання відходів - діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення;

зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);

оброблення (перероблення) відходів - здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення;

утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів;

знешкодження відходів - зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення;

захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів;

операції поводження з відходами - збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів;

розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;

збирання і заготівля відходів як вторинної сировини - діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням (переробленням), перевезенням, реалізацією І постачанням таких відходів переробним підприємствам на утилізацію, а також надання послуг у цій сфері;

власник відходів - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами;

послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування;

Відповідно до підпункту 3 частини другої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає: виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини. Тобто, ліцензуванню підлягають саме операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про те, що вчинення правочину щодо купівлі-продажу нерухомого майна (в даному випадку шламонакопичувачі), разом з небезпечними відходами не відноситься до операцій поводження з відходами. Тому, укладення спірних договорів купівлі-продажу, не вимагає наявності ліцензії, як у набувача так і у продавця.

Аналогічної позиції дотримується представник Державної екологічної інспекції в Львівській області у своїх поясненнях в даній справі.

02 листопада 2010 року Виконавчим комітетом Сокальської міської ради Львівської області, (надалі-Відповідач) були прийняті рішення № 386 «Про затвердження Акту комісії по безхозних відходах та прийняття на баланс міської ради безхозних відходів виробництва ВАТ «Сокольський завод хімічного волокна»та рішення № 387 «Про реалізацію відходів виробництва ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна»(копії рішень - знаходяться в матеріалах справи). Даними рішеннями вказані вище відходи були визнані безхазяйним майном,  вирішено передати їх  на баланс Сокольської міської ради та реалізувати їх скаржнику.

Як вбачається з вищенаведеного та не спростовано Скаржником спірне майно, яке визнано Відповідачем безхазяйним, належить Позивачу. Лист від 02.09.2010р. за № 10-4874 зазначеної обставини не спростовує, оскільки право тлумачення умов договору належить виключно сторонам, або на їх вимогу судом (ст.ст. 213, 637 ЦК України.)

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються (зокрема) шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права - особистого немайнового або майнового та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, одним із способів захисту якого є визнання права.

Відповідно  до ст. 321  ЦК України право власності є  непорушним. Ніхто не може бути  протиправно  позбавлений  цього  права чи  обмежений у його  здійсненні.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, судом першої інстанції вірно застосовано вищезазнчені норми матеріального права та задоволено позовні вимоги Позивача, спрямованих на захист його права як власника спірного майна.

Суд відхиляє твердження Скаржника про те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення він був власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.2010р. укладеного між ним та Сокальською міською радою з огляду на наступне:

Частина 1 статті 335 ЦК України встановлює, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Частина 3 цієї ж статті встановлює, що безхазяйні рухомі речі можуть набуватись у власність за набувальною давністю.

Згідно до ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном  - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З аналізу цих норм вбачається, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.11.2010р. Сокальська міська рада не була та не могла бути власником спірного майна.

Відповідно ж до вимог ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має право вимагати його повернення.

Враховуючи той факт, що договір купівлі-продажу від 11.11.2010 року укладений поза волею Позивача, останній у будь-якому разі, згідно ст. 388 ЦК України має право на витребування його у Скаржника.

З огляду на зазначене, Скаржник не набув право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.2010р. Це в свою чергу виключає можливість скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду на підставі п.3 ч.4 ст. 104 ГПК України.

Щодо вимог Скаржника про припинення провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними рішень Сокальської міської ради, суд зазначає наступне:

В абзаці шостому пункту 5.2 Рекомендацій Президії ВГС України №04-5/120 від 27.06.2007р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій»і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Пунктом 5.3 вказаних Рекомендацій визначено перелік справ, які не віднесені до компетенції господарських судів. Разом з тим, абзацом 7 даного пункту, вказано, що інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що даний спір між позивачем та відповідачем стосується виключно захисту права власності позивача, яке не визнається Відповідачем. Спірні рішення Сокальської міської ради не є реалізацією владних управлінських функцій Відповідача та вони не є обов'язковими до виконання Позивачем.

Відтак зазначене твердження Скаржника не може бути підставою для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано судовій колегії доказів, що стали б підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 02.12.2010 року прийняте із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.           Рішення господарського суду Львівської області від 02.12.2010 року у справі № 10/233 (10) залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП «Інтеркомсервіс+»без дати та без номера  - без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу направити в місцевий господарський суд.

Головуючий - суддя                                                                      Краєвська М.В.

суддя                                                                                          Галушко Н.А.

суддя                                                                                          Орищин Г.В.