Постанова

від 24.03.2011 по справі 10/10-156

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 березня 2011 р.                                                                                    

№ 10/10-156  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:

суддів:

Добролюбової Т.В.

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників

позивача

відповідача

третьої особи

матеріали касаційної скарги

Косань В.Л. –дов. від 27.12.10

ОСОБА_1 - паспорт

не з'явилися, повідомлені належно

Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.10

у справі

№10/10-156

за позовом

Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі  Західного оперативного командування"

до

третя особа

Приватного підприємця ОСОБА_1

ОСОБА_2

про

стягнення 35325,71 грн.

Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі  Західного оперативного командування" звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 31817,85 грн. заборгованості з орендної плати,  3507,86 грн. пені за договором оренди приміщення №6/ч  від 01.12.03. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на несплаті відповідачем в повному обсязі орендної плати за договором оренди №6/ч  від 01.12.03. При цьому, позивач посилався на приписи статей  193, 232 Господарського кодексу України.

          Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.03.10 (суддя Півторака М.Є.) позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за спірним договором, а відтак визнав підставним стягнення пені. Водночас судом враховано і те, що рішенням Чортківського районного суду у справі №2-137/09 від 16.09.09 розірвано договір купівлі-продажу від 04.09.08, укладений між позивачем і третьою особою. Суд керувався приписами статей статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статей 3, 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 179, 180, 283, 343 Господарського кодексу України.

          Львівський апеляційний господарський суд постановою від 06.10.10 (судді Дубник О.П., Скрипчук О.С., Процик Т.С.) перевірене рішення у справі скасував в частині стягнення з відповідача 3507,86 грн. пені з огляду на його необґрунтованість. В решті рішення залишено без змін з тих же підстав.

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів матеріального і процесуального права, та відмовити в позові. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 3, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей  653, 770  Цивільного кодексу України, статей 22, 27 Господарського процесуального кодексу України. Заявник наголошує на тому, що власником спірного орендованого майна є ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 04.09.08, що унеможливлює стягнення спірної суми на користь позивача.

Від Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування"  відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного  законодавства,  відзначає  наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.12.03 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" в особі начальника філії Тернопільського військового торгу №49 (реорганізоване в Концерн "Військторгсервіс") –орендодавець та Приватним підприємцем Кушиком Василем Зіновійовичем - орендарем укладено договір оренди нерухомого майна, яке належить  до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 169,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на 1 поверсі та перебуває на балансі Тернопільського військового торгу №49. Об’єкт оренди передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.12.04. Сторони у пункті 3.1 договору оренди обумовили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди серпень 2003 року 794,10 грн.; нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2 договору оренди). Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету 30% та Тернопільському військовому торгу №49 - 70%, щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції, на підставі виставленого рахунку. Згідно з пунктом 3.5 договору оренди орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному пунктом 3.3 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати. В подальшому, 30.01.08 сторонами було укладено угоду про внесення змін до договору оренди приміщення №6/ч від 01.12.03, відповідно до якої орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс". Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі  Західного оперативного командування" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 31817,85 грн. заборгованості з орендної плати, 3507,86 грн. пені за договором оренди приміщення №6/ч від 01.12.03. Ухвалюючи постанову у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що орендоване приміщення є державним майном, а тому при розгляді справи застосовуються норми як Цивільного і Господарського кодексів України, так і Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Згідно з приписами статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України). За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Однією із істотних умов договору оренди, згідно зі статтею 10  названого Закону, є зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації. Відповідно до частини 3 статті 285 та частини 1 статті 286 Господарського кодексу України, статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційним господарським судом в ході розгляду справи установлено, що орендна плата відповідачем з 2008 року до 2009 року не сплачувалась, і на час звернення з позовом заборгованість відповідача становить суму заявлену до стягнення. Водночас апеляційним судом установлено і те, що орендодавцем спірного майна є позивач, оскільки рішенням Чортківського районного суду у справі №2-137/09 від 16.10.09, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу, укладений між Державним господарським об'єднанням "Концерн "Військторгсервіс" та ОСОБА_2 було розірвано. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до  статей  525, 526 Цивільного кодексу України  зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 вказаного Кодексу договір є обов’язковим до виконання. Враховуючи установлені обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Посилання скаржника на незалучення апеляційним судом до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 не може бути підставою для скасування постанови у справі, позаяк спростовується матеріалами справи (ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.10 а.с. 117). Інші доводи скаржника наведені в касаційні скарзі також визнаються неспроможними, оскільки спростовуються обставинами встановленими судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.  

В іншій частині постанова апеляційного суду скаржником не оскаржена, а відтак судом касаційної інстанції не переглядається.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України                                                 

ПОСТАНОВИВ:

   Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.10 у справі  №10/10-156 залишити без змін. Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Головуючий суддя                                                                       Т.Добролюбова

Судді                                                                                              Т.Гоголь

                                                                                                        В.Швець