Постанова

від 29.03.2011 по справі 22/380

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 березня 2011 р.

№ 22/380  

        Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

         головуючого –

Панової І.Ю.,

         суддів –

Білошкап О.В.,

Хандуріна М.І.,

за участю представників сторін:

ВАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" –Марка О.В.,

ТОВ "Санлайт Україна С.Р.Л." –Зінченка М.М, Кордюка В.П.,

ТОВ "Аеро-Експрес" –Пантелеєва В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. по справі №22/380 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санлайт Україна С.Р.Л." до відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес" про стягнення суми страхового відшкодування, 3% річних та інфляційних збитків,-

Встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. по справі в відмовлено в позові ТОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»до ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»про стягнення 259534,72 грн.

Постановою Київського  апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. апеляційну скаргу ТОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 05.11.2010р. скасовано. Позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ВАТ  «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Київської міської дирекції НАСК «Оранта»на користь ТОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»227 289,02 грн. –несплаченого страхового відшкодування, 30 531,56 грн. –інфляційних, 10 324,09 грн. –3% річних, 2 682,35 грн. –державного мита за подання позову, 236,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1 340,72 грн. –державного мита за подання апеляційної скарги.

ВАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011р., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В.,  вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги,  колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.05.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено генеральний договір страхування вантажів №478 на підставі заяви позивача та "Правил добровільного страхування вантажів №101". Предмет та об’єкт договору визначений у розділі 1,  де згідно з п. 1.1 страховик здійснює страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України та пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованими вантажами на погоджених  умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування –це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати   інші умови договору.

Відповідно до п.1.2 Договору до виду вантажу, що приймається на страхування, належать в тому числі картки передплаченого сервісу (перелік не вичерпний); вартість вантажу визначається балансовою вартістю вантажу за кожним перевезенням окремо; перевізником є, зокрема, ТОВ "Аеро –Експрес"; страховим випадком –пошкодження. Втрата або загибель застрахованого вантажу за ризиками, зазначеними в пункті 4.2.1 Правил".

Відповідно до вимог п. п. 4.2.1 "Правил добровільного страхування вантажів №101" страховим ризиком є будь-який ризик пошкодження або втрати застрахованого вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2006р. позивачем згідно рахунку №64 від 14.02.2006р., виставленого відповідачем, проведено авансовий платіж по страхуванню вантажів згідно договору.

15.03.2006р. перевізник ТОВ "Аеро-Експрес" прийняв у позивача для транспортування товар загальною масою 48 кг 200 г з міста Києва до міста Дніпропетровська, що підтверджується копією накладної GD 486040606 WW. Даний факт визнається перевізником.

16.03.2006р. перевізник листом №9-357/06 повідомив позивача про те, що в ніч з 15 на 16 березня 2006р. під час перевезення вантажу його було викрадено невідомими особами. Отже, під час перевезення позивачем було втрачено товар на загальну суму 228031,60 грн.

17.03.2006р. позивачем на виконання умов п.п. 6.1.11 п. 6.1 Договору було подано відповідну заяву відповідачу про настання страхового випадку.

20.03.2006р. позивачем було подано заяву до Жовтневого РВ УМВС України в Дніпропетровській області про викрадення майна, що належить позивачу.

22.03.2006р. перевізником було складено акт прийняття вантажу на складі ТОВ "Аеро-Експрес". Зазначеним актом встановлено та визнано перевізником, що у відповідності з Договором № К2-2005/110 від 02.06.2005р. та накладною від 15.03.2006р. позивач передав, а перевізник прийняв до перевезення вантаж на загальну суму 290 631,60 грн. За цим актом перевізник передав, а позивач прийняв вантаж на загальну суму 62 200,00 грн. Отже під час перевезення було втрачено товар на загальну суму 228 031,60 грн.

28.09.2006р. начальником Жовтневого РВ УМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про порушення кримінальної справи № 63062046 за фактом викрадення майна позивача.

21.02.2007р. дізнавачем Жовтневого РВ УМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення кримінальної справи № 63062046 до моменту встановлення особи, яка скоїла злочин.

03.10.2007р. позивач звернувся до відповідача з Листом №103, яким надав документи, що підтверджують зупинення кримінальної справи та цим же листом просив розглянути питання щодо виплати страхового відшкодування.

Листом №03-09/4592 від 23.10.2007р. відповідач повідомив про розгляд питання щодо виплати страхового відшкодування та затребував необхідні документи. Всі витребувані документи позивач та перевізник надали відповідачу в повному обсязі.

Однак, відповідачем страхове відшкодування позивачу виплачено не було.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наданий висновок щодо причин настання та характеру події від компетентних державних органів, а постанова про порушення кримінальної справи від 28.09.2006р. не є належним доказом по справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у повному обсязі, суд апеляційної інстанції послався на те, що 25.02.2009р. позивач направив лист відповідачу з усіма витребуваними документами (зокрема з постановою про порушення кримінальної справи) та з вимогою виплатити страхове відшкодування. Згідно п.п.15.2, 15.3 "Правил добровільного страхування вантажів №101" відповідач був зобов'язаний протягом 10 робочих днів скласти страховий Акт або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Однак відповідач не сплатив страхове відшкодування і не прийняв обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику.

Визначення терміну "втрата" знаходить своє відображення в ст. 140 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401 "Про Статут автомобільного транспорту  УРСР" (чинна редакція підлягає застосуванню на території України згідно Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 року). Згідно зазначеної норми вантажовідправник і вантажоодержувач мають право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу на його вимогу: при міському і приміському –протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні –протягом 30 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні у прямому змішаному сполученні –після закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до вимог 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про страхування" підставою для відмови страховика у здійсненні  страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4)отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України та умовами договору страхування, які не суперечать законодавству України.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить Закону України "Про страхування". Відмова страховою компанією має бути чітко регламентована договором –як відмова, і тільки як така, що не суперечить Закону. Відмова у виплаті страхового відшкодування з будь-яких інших підстав є незаконною.

Як встановив суд апеляційної інстанції, передання до перевезення позивачем застрахованого вантажу визнається Третьою особою –перевізником ТОВ "Аеро-Експрес", третя особа підтверджує, що від позивача було прийнято відправлення до перевезення 15 березня 2006 року, яке відбулось  на підставі транспортної накладної TNT 486040606.

Накладна –це документ, який є свідченням укладання договору перевезення і прийняття відправлення до перевезення на умовах, визначених у ньому і використовується в середині мережі TNT з метою забезпечення можливості відстеження маршруту слідування кожного з відправлень.

У відповідності до вимог п. п. 2.1 Договору страхова сума застрахованого вантажу складає 100% його дійсної вартості. Отже, страхове відшкодування, що повинно бути виплачено бути виплачено відповідачем позивачу, складає 100% втраченого майна.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що  авіанакладна GD 486040606 WW, акт прийняття вантажу на складі та постанова про порушення кримінальної справи підтверджують факт транспортування перевізником майна позивача 15.03.2006р., факт викрадення частини майна позивача під час транспортування, а також розмір втраченого майна, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач довів факт втрати застрахованого вантажу відповідає дійсним обставинам справи.  

За вказаних обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про настання страхового випадку, передбаченого умовами договору та про виникнення обов'язку відповідача сплатити позивачу страхове відшкодування в розмірі 227 289,02 грн. (страхова сума 228 431,60 грн. з врахуванням  франшизи 0,5% - 1142,58 грн).

Крім того,  суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про те, що поскільки відповідач так і не виконав свої  грошові зобов'язання, у  нього виник обов'язок сплатити  позивачу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні нарахування в розмірі 30 531,56 грн. та 3% річних в розмірі 10324,09 грн. за період з березня 2009р. по вересень 2010р.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. прийнята  у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111  ГПК України Вищий господарський суд України –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства  "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. по справі №22/380 залишити без змін.

Головуючий:

Панова І.Ю.

Судді:

Білошкап О.В.

Хандурін М.І.