Рішення

від 15.03.2011 по справі 10/258(10)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.11                                                                                           Справа№ 10/258(10)

За позовом Сокальська  районна  державна  адміністрація  м. Сокаль           

До відповідача ФОП  ОСОБА_1, м. Сокаль, Львівської області

Про стягнення упущеної  вигоди  на загальну  суму 7921,62 грн.  та пеню  за несвоєчасну  сплату  орендної  плати  в сумі 572,00 грн.  та земельний податок  в сумі 671,68 грн.

              Суддя   Довга О.І.

Секретар Скремета О.О.

 Представники:

Від  позивача:           Гойдало С.Я. –довіреність  23/04 від 14.02.2011 року  

Від відповідача :    ОСОБА_3 –адвокат

 Представникам сторін  роз’яснено їх права  та обов’язки передбачені  ст. 22 ГПК України та право відводу  судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді  не подано ( не заявлено).

Сторони подали  письмове клопотання  про відмову від  технічного  запису судового  процесу.

  Суть спору:

На розгляді  господарського  суду  Львівської області знаходиться справа  за позовом   Сокальської  районної  державної адміністрації  м. Сокаль до  ФОП  ОСОБА_1 м. Сокаль, Львівської області  про  стягнення упущеної  вигоди  на загальну  суму 7921,62 грн.  та пеню  за несвоєчасну  сплату  орендної  плати  в сумі 572,00 грн.  та земельний податок  в сумі         671,68 грн.

Представник  Позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить позов  задоволити з підстав, викладених у позовній заяві, та з додаткових пояснень, які  надавались під час розгляду спору.

Представник Відповідача проти заявленого позову заперечує, просить в задоволені позову відмовити.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В ході судового розгляду спору судом встановлено:

Між  Сокольською  районною  державною адміністрацією  та приватним  підприємцем  ОСОБА_1  укладено договір  оренди нерухомого майна (приміщення  їдальні»державної власності  11.06.2007 року , терміном  дії до  30 червня 2008 року,  та 1 липня 2008 року з терміном дії на 2 роки 6 місяців до 31.12.2010 року.

Відповідно  до умов  укладених договорів оренди  нерухомого майна (приміщення їдальні)  державної власності  Орендодавцем ( Позивач)  передано  Орендарю (Відповідач)  в строкове платне  користування  майно -  підвальне приміщення їдальні  з інвентарем  площею 127,1 кв.м., яке розміщене  за адресою:  м. Сокаль, вул.  А.Шептицького,26 в підвальному приміщенні адмінбудинку, що перебуває на балансі  Сокольської  районної  державної адміністрації.

Як зазначає Позивач – з 30.06.2010 року  до 30.07.2010 року  в Сокальській  РДА  КРУ у Львівській області  проводилась  ревізія  фінансово-господарської діяльності  РДА  за період з  січня  2008 року  до 31 травня 2010 року.

В ході ревізії, відповідно до  Акту обстеження  підвальних приміщень Сокольської  РА  від 14.07.2010 року  № 1/07 встановлено, що Відповідач  фактично  займає  три  кімнати площею 127,1 кв.м., а також приміщення  площею 9,5 кв.м., яке використовується  під  гостьову кімнату, 2  кімнати  загальною площею 40,2 кв.м., що  використовуються  як підсобні приміщення, туалет площею 4,5 кв.м. та коридор площею 34,4 кв.м., в якому  знаходяться столи та холодильники Відповідача.  Відтак, як зазначає Позивач,  Відповідач фактично  займає  та використовує  приміщення  площею 215,7 кв.м., що на 88,6 кв.м.  перевищує площу  оренди  передбаченої  договорами  оренди нерухомого майна від 11.06.2007 року  та 01.07.2008 року.

Позивач  просить відшкодувати упущену  вигоду  на загальну  суму 7921,62 грн., пеню  за несвоєчасну  сплату  орендної  плати  в сумі 572,00 грн.  та земельний податок  в сумі         671,68 грн.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд  відмовляє в задоволені позовних вимог  з  підстав:

Позивачем у справі  не доведено  наявність  та розмір збитків, завданих   Відповідачем, та причинно-наслідкового зв’язку  між збитками  та діями  Відповідача.

Відповідно до п.1 ст. 224  ГК України  учасник господарських відносин, який порушив  господарське зобов’язання  або установлені  вимоги щодо здійснення  господарської діяльності, повинен відшкодовувати  завдані  цим збитки  суб’єкту  права  законні  інтереси  якого порушено.

Згідно  ст.225 ГК України до складу збитків, що  підлягають  відшкодуванню особою, яка допустила  господарське  правопорушення включається:  вартість втраченого, пошкодженого  або знищеного майна, визначена  відповідно до вимог  законодавства; додаткові  витрати ( штрафні санкції, сплачені  іншим  суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково  витрачених матеріалів  тощо), понесені  стороною, яка  зазнала збитків внаслідок  порушення  зобов’язання  другою стороною;  неодержаний прибуток ( втрачена вигода) , на який  сторона, яка зазнала збитків, мала право  розраховувати у разі  неналежного виконання  зобов’язання другою стороною.

В розумінні  ст. 22 ЦК України  збитками ( шкодою )  поміж іншим, є доходи, які  особа могла б  реально одержати  за звичайних обставин, якби її  право не було порушено.

Згідно  ч.1 ст. 614 ЦК України  передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання , несе відповідальність  за наявності її вини ( умислу чи необережності) , якщо інше не встановлено  договором  чи законом.

Відповідно до ст.ст. 440, 450  ЦК шкода, заподіяна  особі  і майну  громадянина  або заподіяна  майну юридичної особи , підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її  заподіяла, за умови, що дії останньої  були неправомірними, між  ними і шкодою є  безпосередній  причинний зв’язок, та є вина  зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела  підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно  до ст. 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана  неправомірними діями  чи бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або  юридичної  особи, відшкодовується  в повному обсязі особою, яка  її завдала.  Особа, яка завдала  шкоди, звільняється  від її  відшкодування, якщо  вона  доведе, що  шкоду завдано  не з її вини.

Відповідно до  ст. 1192 Цивільного  кодексу України розмір збитків, що підлягають  відшкодуванню потерпілому,  внаслідок  завдання шкоди  його майну, визначається  відповідно  до  реальної  вартості  втраченого майна  на момент розгляду  справи, з чого  вбачається, що до складу збитків, які відшкодовуються  у  деліктних  зобов’язаннях, включається  виключно вартість  втраченого майна.

З приписів  вищезазначених статей  вбачається, що для  застосування  деліктної відповідальності  необхідна  наявність  складу  правопорушення:  протиправної поведінки ( дії чи  бездіяльності)  особи;  шкоди; причинного  зв’язку між  протиправною поведінкою і шкодою ; вини особи, яка заподіяла шкоду.

У відповідності до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

Позивачем суду не  доведено  елементів складу  цивільного  правопорушення, що  міг заподіяти  Відповідач, як і той факт, що  Відповідач використовував  приміщення, які не є  об‘єктом  договору  оренди.

Що стосується  стягнення  пені  в сумі 572,00 грн., та земельного податку  в сумі         671,68 грн., то відповідно до наявних у справі  документів,  Позивачем  не представлено  належних та допустимих доказів  на підставу  заявлених вимог.

Кожна  сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення  рішення у справі і щодо яких у сторін  та інших осіб, які беруть  участь у справі, виникає спір.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України  судові витрати віднести на Позивача.

Враховуючи вищенаведене,  керуючись ст.ст. 614, 440, 450, 1166 ЦК України, ст.ст.224,225 ГК України,  ст.ст. 12,43,49,82,84-87 ГПК України, суд -

  В И Р І Ш И В :

  В задоволенні  позовних вимог відмовити повністю.

 Суддя                                                                                                                Довга О.І.

  Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.

Суддя                                                                                             Довга О.І.