Рішення

від 07.04.2011 по справі 5020-454/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-454/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

07 квітня 2011 року справа № 5020-454/2011

За позовом          Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5,

ідентифікаційний код 25750044),

до                     Малого приватного підприємства «Раритет»

(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, будинок 10,

ідентифікаційний код 16506308),

про стягнення 132920,56 грн.,

Суддя Погребняк О.С.

За участю представників:

Позивач (ФКМ СМР) - Позняков С.О. - головний спеціаліст юридичного відділу довіреність № б/н  від 05.01.2011;

Відповідач (МПП “Раритет”) –не з'явився.   

СУТЬ СПОРУ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до суду з позовом до Малого приватного підприємства «Раритет»про стягнення 132920,56 грн., з яких –заборгованість з орендної плати у розмірі 13029,11 грн., пеня у розмірі 131,13 грн., 3% річних –428, 24 грн., штраф –119332,08 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного кодексу України, обґрунтовані наявністю у позивача права стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна, який був розірваний рішенням Господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 по справі №5020-2/324, яке набрало законної сили 12.03.2010, а також суму штрафу за порушення виконання зобов'язання, суму пені та 3% річних від суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.03.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 07.04.2011.

У судове засідання 07.04.2011 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином за адресою, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців –99008, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Пожарова, будинок 10 –рекомендованою кореспонденцію з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було повернуто відділенням пошти з довідкою про неможливість вручення у зв'язку з тим, що адресат «за зазначеною адресою не проживає».       

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача виклав суду позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

05.12.2008 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради  (Орендодавець) та Малим приватним підприємством „Раритет” (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №30-08 (далі –Договір), відповідно до умов якого, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно –вбудовані нежитлові приміщення з № ІІІ-1 по № ІІІ-12, № ІV-1, загальною площею 87,70 кв.м. з ганком і входом у підвалі, які розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. Пожарова, буд. 10, та знаходяться на балансі РЕП-17, для розміщення магазину продовольчих товарів з реалізацією товарів підакцизної групи, склопункту (арк.с. 11-13).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на це майно.

Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору розмір орендної плати визначається на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна. З 12.05.2008 орендна плата складає 3176,33 грн. за місяць і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. З 01.11.2008 орендна плата складає 3314,78 грн. (із застосуванням індексів інфляції). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (п. 3.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4.3 Договору Орендар зобов'язаний своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з використанням об'єкта оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційний послуг.

За змістом пункту 8.1 Договору Сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Відповідно до пункту 8.5 Договору у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, орендар сплачує на користь орендодавця зверх збитків пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки Національного Банку України, котра діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

У випадку, якщо прострочка внесення орендної плати буде продовжуватися більше ніж 30 календарних днів, орендодавець вправі вимагати, а орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендаря зверх збитків 3% річних від простроченої суми за весь період прострочки (ст. 625 Цивільного кодексу України) (пункт 8.6 Договору).

У випадку, якщо прострочка внесення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів, орендар сплачує на користь орендодавця зверх збитків штраф у сумі, що дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, він діє з моменту підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 23.04.2013. Договір може бути розірваним за рішенням суду, на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з рішенням суду від 22.02.2010 у справі №5020-2/324 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Малого приватного підприємства „Раритет” за участю в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних  вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №17”, Комунального підприємства „Аррікон” Севастопольської міської Ради про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості у розмірі 134528,43 грн. - договір оренди нерухомого майна №30-08 від 05.12.2008, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 25750044) та малим приватним підприємством „Раритет” (м.Севастополь, вул. Пожарова, 10, ідентифікаційний код 16506398) було визнано судом розірваним з моменту набрання рішенням законної сили, зобов'язано відповідача (мале приватне підприємство „Раритет”) повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Рди нерухоме майно, а саме: вбудовані нежитлові приміщення з № ІІІ-1 по № ІІІ-12, № ІV-1, загальною площею 87,70 кв.м. з ганком і вхідом у підвалі, які розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. Пожарова, буд. 10, шляхом передачі по акту приймання-передачі.

Крім того означеним рішенням суду з відповідача на користь позивача було стягнуто суму заборгованості за орендною платою за період з травня 2009 року по 31 жовтня 2009 року у сумі 22282,40 грн. з урахуванням 3% річних та суму пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи те, що рішення Господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 у справі №5020-2/324 набрало законної сили 12.03.2010, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача орендної плати за період з 01.11.2009 по 11.03.2010, тобто до дати набрання рішення суду законної сили, а також 3% річних від суми заборгованості, суми пені та штрафу не несвоєчасне виконання зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди. Тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань, а також положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне  користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, який був визнаний розірваним рішенням Господарського суду міста Севастополя від 22.02.2010 у справі №5020-2/324 з моменту набрання рішенням законної сили, а саме з 12.03.2010.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати є обов'язком орендаря  (пункт 4.4.3 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач припустився порушення умов Договору стосовно повного та своєчасного внесення орендної плати.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не було внесено орендну плату за період з 01.11.2009 по 11.03.2010 у сумі 13029,11 грн. згідно з розрахунком, наданим позивачем (арк.с. 9).

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України  передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України  обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заборгованість відповідача у розмірі 13029,11 грн. за період з 01.11.2009 по 11.03.2010 підтверджена наявними матеріалами справи, розрахунок орендної плати перевірений судом, та визнаний вірним.

Враховуючи викладене, заявлена позивачем сума основної заборгованості підлягає стягненню у заявленому розмірі –13029,11 грн. (за період з 01.11.2009 по 11.03.2010).

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних з листопада 2009 року по березень 2010 року в сумі 428,24 грн. згідно з наданим розрахунком (арк.с. 10).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 8.6 Договору передбачено право орендодавця вимагати з орендаря суму 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, вважає його обґрунтованим, а вимоги щодо стягнення 428,24 грн. –такими, що підлягають задоволенню в означеному розмірі.

          Щодо вимог позивача про стягнення пені і штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

          Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

          Визначення поняття неустойки, штрафу, пені міститься у статті 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Згідно з пунктом 8.5 Договору у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, орендар сплачує на користь орендодавця зверх збитків пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки Національного Банку України, котра діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 131,13 грн.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем та дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 131,13 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 119332,08 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою  (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штрафом  є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею  є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 8.7 Договору, штраф за прострочку внесення орендної плати більш 60 днів дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий річній розмір орендної плати 3314,78 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 119332,08 грн. (3314,78*3*12) /арк. с. 9 –зворотна сторінка/.

В той же час, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.9.2. Роз`яснень вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, яким встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання  (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений Фондом комунального майна до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі (13029,11 грн.), у зв'язку з чим, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, обмеживши його розміром заборгованості по орендній платі та встановивши в сумі 13000,00 грн.

Отже, позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають частковому задоволенню у сумі 26588,48 грн., з яких: сума основної заборгованості –13029,11 грн., 3% річних –428,24 грн., пеня –131,13 грн., штраф –13000,00 грн.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог стосовно суми основного боргу та 3% річних, з урахуванням приписів пункту 4 Листа Вищого Арбітражного суду України від 16.10.1995 року № 01-8/732 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів», яким встановлено, що якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обґрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обґрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає  на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 1329,21 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                    В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Малого приватного підприємства «Раритет»(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, будинок 10, ідентифікаційний код 16506308)  на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044)  суму в розмірі 26588,48 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот вісімдесят вісім грн., 48 коп.)(яка складається з суми заборгованості з орендної плати у розмірі –13029,11 грн., 3% річних –428,24 грн., пеня –131,13 грн., штрафу –13000,00 грн.), з яких 97% –   25790,83 грн. на п/р   33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400 ), а 3% –797,65 грн. на п/р   31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Стягнути з Малого приватного підприємства «Раритет»(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, будинок 10, ідентифікаційний код 16506308)  на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044)  державне мито в сумі 1329,21 грн.  та витрати на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В іншій частині позовних вимог  відмовити.

 Суддя                                         підпис                                        О.С. Погребняк

 Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 11.04.2011.