Рішення

від 05.04.2011 по справі 22/316пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/316пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.04.11 р.                                                                                 Справа № 22/316пд                               

 Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М., при секретарі судового засідання Бондар В.В., розглянув позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг”, м.Луцьк, ЄДРПОУ 34928470,

до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 32321493,

та відповідача 2, Приватного підприємства „Зевс”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 31578034,

про визнання договору недійсним, -

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився.

                                                      ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг”, м.Луцьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум”, м.Донецьк, та відповідача 2, Приватного підприємства „Зевс”, м.Донецьк, про:

- визнання недійсним договору поруки від 28.07.2010р., укладеного між Приватним підприємством „Зевс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Центрум”;

- передачу справи №22/298 за підсудністю до господарського суду Волинської області;

- скасування ухвали господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. по справі 22/298 про забезпечення позову.

          В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на: наявність на розгляді господарського суду справи №22/298 за позовом Відповідача 2 про стягнення заборгованості у сумі 321 367,75 грн., що виникла з договору від 04.01.2009р. №40109-01/1 та передана Позивачу на підставі договору про переведення боргу №б/н від 27.07.2010р., виконання за яким забезпечено договором поруки №б/н від 28.07.2010р., укладеним між Відповідачем 1 та Відповідачем 2; порушення означеними особами при укладанні спірного правочину норм чинного цивільного законодавства, а саме не отримання від Позивача згоди на покладення на нього відповідних обов'язків за договором поруки; необхідність передання справи №22/298 за підсудністю у разі визнання договору поруки недійсним та вибуттям зі складу учасників по справі Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум”.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.203, 215, 511, 556 Цивільного кодексу України, ст.ст.15, 17, 60, 61, 64 Господарського процесуального кодексу України.

13.01.2011р. представником Відповідача 2 через канцелярію господарського суду Донецької області представлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги він не визнає та вважає позов таким, що не підлягають задоволенню, оскільки визнання судом недійсним правочину, нікчемність якого встановлена законом, не вимагається. До того ж, рішенням від 08.12.2010р. у справі №22/298, яке у розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиціальне значення, було встановлено, що внаслідок неузгодження сторонами істотних умов договору поруки від 28.07.2010р., відсутні договірні відносини, на підставі яких виникли відповідні права та обов'язки сторін.

25.01.2011р. провадження по даній справі було зупинено на підставі п.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, про що винесено відповідний процесуальний документ.

22.03.2011р. від Приватного підприємства „Зевс” надійшло клопотання про поновлення провадження по справі №22/316пд у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення. На підтвердження викладеного подано копію постанови Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. по справі №22/298.

22.03.2011р. означене клопотання ухвалою господарського суду задоволено та провадження по справі поновлено.  

04.04.2011р. через канцелярію суду представником Відповідача 2, разом із супровідним листом №б/н від 31.03.2011р., до матеріалів справи додані копії договору поруки №б/н від 28.07.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2010р. по справі №22/298.

05.04.2011р. представники Позивача, Відповідача 2 у судове засідання не з'явився.

Представник Відповідача 1 у судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не представив.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

          В провадженні господарського суду Донецької області знаходилась справа №22/298 за позовом Приватного підприємства „Зевс”, м.Донецьк, до Відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг”, м.Луцьк, та Відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум”, м.Донецьк, про стягнення суми основного боргу у розмірі 321 367,75 грн.

          08.12.2010р. за результатами дослідження матеріалів справи та поданих доказів винесено рішення, яким вимоги Приватного підприємства „Зевс” задоволені частково, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” (43005, м.Луцьк, вул.Клима Совура, 21а, ЖДРПОУ 34928470, р/р26004070297671 Львівська обласна філія АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 325019) на користь Приватного підприємства „Зевс” (83102, м.Донецьк, вул.Куйбишева, 73, ЄДРПОУ 31578034, р/р26008001000013 у ПАТ „Комерційний Банк „Український фінансовий світ”, МФО 377777) суму боргу у розмірі 321 367,75 грн., а також відшкодування сплаченого державного мита в сумі 3 213,70 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. В задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум” відмовлено.

          Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. рішення місцевого суду від 08.12.2010р. у справі №22/298 залишено без змін.

За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг”, при розгляді вищевказаної справи №22/298, останньому стало відомо, що 28.07.2010р. між Приватним підприємством „Зевс”, м.Донецьк, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Центрум”, м.Донецьк, було укладено договір поруки, відповідно з яким Відповідач 1 прийняв на себе зобов`язання поручителя перед Відповідачем 2 шляхом часткової відповідальності перед Кредитором за несвоєчасне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” (Боржник) обов'язків з оплати товару за договором поставки №40109-01/1 від 04.01.2009р., що виникли на підставі договору переведення боргу від 27.07.2010р.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що договір поруки від 28.07.2010р. був укладений між Відповідачами 1 та 2 без відома Позивача, в зв'язку з чим останній вказує на відсутність підстав виникнення будь-яких прав чи обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” за вказаним договором поруки, а, отже, на укладення спірного правочину у супереч норм чинного цивільного законодавства.

З огляду на викладене, Позивач вважає, що укладання спірного правочину порушує його інтереси, а також суперечить ст.511, ч.2 ст.556 Цивільного кодексу України та, як наслідок, ст.203 Цивільного кодексу України, на підставі чого звернувся до суду з позовними вимогами про визнання договору поруки б/н від 28.07.2010р. недійсним на підставі ст.215 Цивільного кодексу України.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

-           зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-          волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-          правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;  

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, враховуючи положення ст.ст.215, 203 Цивільного кодексу України, ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України при заявлені вимог про визнання недійсним договору Позивачем повинно бути доведено факт порушення норм закону під час його укладання.

За приписом ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Підставою зобов'язання поруки є договір, який укладають кредитор у забезпечуваному порукою зобов'язанні та поручитель. Такий висновок щодо складу учасників договору поруки випливає з визначення договору поруки, яке дається в ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України. Боржник у забезпечуваному порукою зобов'язанні учасником договору поруки не є, він не набуває в його рамках будь-яких прав і обов'язків, а тому договір поруки не підписує.

Згідно приписів ст.553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність в ньому обов'язку отримати сторонами договору поруки (кредитором та поручителем) згоди боржника, за виконання зобов`язаннь якого поручається поручитель, на укладання такого договору поруки.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для визнання цього договору недійсними з посиланням на ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Одночасно, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, необхідно розмежувати види недійсних правочинів: нікчемні правочини – правочини, недійсність яких встановлена законом, та оспорювані правочини – правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

При цьому, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Частинами 3-4 п.8 постанови Пленуму Верхового Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” №9 від 06.11.2009р. визначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (у т.ч. відсутня згода за всіма істотними умовами договору). Встановивши ці обставини, суд відмовляє у задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Як вбачається з рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2010р. у справі №22/298, що залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2011р., суд визнав договір поруки від 28.07.2010р. таким, що не є укладеним, з причин неузгодженості сторонами предмету поруки. Тобто, спірний правочин є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб.

З огляду на встановлення означених обставин, а також на приписи постанови Пленуму Верхового Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” №9 від 06.11.2009р., суд відмовляє у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг” про визнання недійсним договору поруки від 28.07.2010р., укладеного між Приватним підприємством „Зевс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Центрум”.

Стосовно вимог щодо передачі справи №22/298 за підсудністю до господарського суду Волинської області, то вони не підлягають задоволенню, виходячи з приписів частини 3 ст.17 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що справа №22/298 розглядалася господарським судом Донецької області на підставі частини 3 ст.15 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, господарський процесуальний кодекс України не передбачає процесуальні дії щодо передання однієї справи (22/298) до іншого суду у межах провадження по іншій (22/316пд).

Вимоги про скасування ухвали господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. по справі 22/298 про забезпечення позову не підлягають задоволенню з огляду на те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право господарського суду скасовувати відповідні ухвали. Повноваження щодо скасування процесуальних документів, прийнятих місцевим господарським судом, у випадках, передбачених законодавством, відносяться до компетенції апеляційної або касаційної інстанції. Крім того, оскарження відповідних процесуальних документів можливо лише в межах провадження по одній справі.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають віднесенню на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

                                                   ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Пакко Холдинг”, м.Луцьк, до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Центрум”, м.Донецьк, та відповідача 2, Приватного підприємства „Зевс”, м.Донецьк, про визнання недійсним договору поруки від 28.07.2010р., укладеного між Приватним підприємством „Зевс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Центрум”; передачу справи №22/298 за підсудністю до господарського суду Волинської області; скасування ухвали господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. по справі 22/298 про забезпечення позову, відмовити.

2.У судовому засіданні 05.04.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                               Іванченкова О.М.           

   Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2011р