Постанова

від 19.02.2008 по справі 26/261а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

26/261а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

19.02.08 р.                                                                             Справа № 26/261а

Постановлена у нарадчий кімнаті 19 лютого 2008 р. о 16 год. 40 хв.                                                                         

Господарський суд Донецької області  у складі судді  Наумової К.Г.

при секретарі судового засідання – Мосєєвій О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду адміністративну справу №         26/261 а

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю „Пента” (м. Краматорськ, Донецької обл..)

до     Державної податкової інспекції   в м. Краматорську                                                                      (м. Краматорськ, Донецької обл..)

про              визнання недійсними    податкових      повідомлень-рішень     від                                                         14.08.2003р. № 0001932341/0/33199 та №  0001942341/0/33200

Товариство з обмеженою відповідальністю „Пента” (м. Краматорськ, Донецької обл..)  звернулось до господарського суду Донецької області з позовом  до   Державної податкової інспекції в м. Краматорську    (м. Краматорськ, Донецької обл..), далі за текстом “ДПІ”, про визнання недійсними    податкових      повідомлень-рішень     від 14.08.2003р.:  № 0001932341/0/33199,  яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі  2693 грн. 40 коп. та застосовані фінансові санкції  у сумі 1086 грн. 33 коп. у загальній сумі 3779 грн. 73 коп., та №  0001942341/0/33200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  25136 грн. та застосовані фінансові санкції  у сумі 12127 грн. у загальній сумі 37263 грн.

Заявою від 10.09.2007 р. позивач доповнив позовні вимоги та просить також визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.09.2003 р. № 0001932341/1/38497 та  №  0001942341/1/38496 на такі саме суми податку та фінансових санкцій, які були прийнятті за наслідками оскарження наведених рішень в адміністративному порядку.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.

Під час прийняття спірних рішень ДПІ були порушені норми матеріального права та  не враховані фактичні обставини здійснення господарської діяльності.

Позивач вважає що правомірно, відповідно до вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ним були віднесені до складу валових витрат передплату у сумі 78020 грн. перераховану на користь ВАТ „КЗВВ”. Номенклатура товарів узгоджувалась листами, які були представлені ДПІ під час перевірки.

Також правомірно позивачем до складу валових витрат були віднесені витрати на відрядження до Росії працівників позивача для укладення додаткових угод до діючого зовнішньоекономічного  контракту та на стажування.

Позивач, відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”,  мав право включити до складу податкового кредиту ПДВ по отриманим від ВАТ „КЗВВ” та ДП”ВТФ”  ВАТ „КЗВВ” податковим накладним на передплату за товари.

Позивачем у червні 2002 р. у ТОВ „Кристина ЛТД” була придбана для використання у господарській діяльності електрична пила. Рішенням Деснянського районного суду  м. Києва від 24.02.2003 р. був визнаний недійсним статут  ТОВ „Кристина ЛТД”. ДПІ вважає, що ПДВ по даній операції не підлягає віднесенню до складу податкового кредиту. Податкова накладна по який  ПДВ по цій операцій був включений до податкового кредиту була видана до набрання чинності наведеним рішенням суду та у той час коли це підприємство було включено до реєстру платників ПДВ, відповідно позивач мав право на включення даної суми до податкового кредиту.

Позивач також зазначив, що він погоджується з висновками судово-бухгалтерської експертизи.

ДПІ проти позову заперечує, посилаючись на наступне.

Під час перевірки були встановлені порушення податкового законодавства в наслідок яких занижено податки.

Між позивачем та  ВАТ „КЗВВ” було укладено договір постачання, перелік продукції визначено у специфікації. 29.01.2002 р. позивачем  здійснено передплату за товари,  при цьому лише  перерахування 2247 грн.  пов'язано із господарською діяльністю. Позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати працівників  позивачу у відрядження до м. Курська (Росія) однак до перевірки не надано документів, які підтверджують зв'язок цього відрядження з господарською діяльністю позивача. Крім цього позивачем до валових витрат було віднесено витрати на відрядження працівників до м. Шарья (Росія) на стажування. Контракт на навчання  з  підприємством,   до якого направлялися працівники, не укладався.   Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.97 р. № 1461, витрати на професійну підготовку, перепідготовку працівників включаються до валових витрат у розмірі, що не перевищує  2 відсотків фонду оплати праці звітного періоду. Таким чином, позивачем зайво включено до валових витрат 8236 грн.

Позивачем у супереч вимогам Закону України „Про податок на додану вартість” включено до податкового кредиту ПДВ по податковим накладним у яких відсутні обов'язкові реквізити. Крім цього, позивачем до податкового кредиту включений ПДВ по податковій накладній, яка видана ТОВ „Кристина ЛТД”, установчі   документи якого  рішенням суду визнані недійсними.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ДПІ здійснила планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за наслідками якої складено Акт “Про результати  планової документальної  перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Пента” ЄДРПОУ 13532276 за період з 01.07.2001 р. по 31.03.2003 р.” від 12.08.2003 р. № 1049/23-211-3-13532276.

На підставі зазначеного  акту перевірки ДПІ,  прийняла  податкові повідомлення-рішення від 14.08.2003р.:

№ 0001932341/0/33199,  яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі  2693 грн. 40 коп. та застосовані фінансові санкції  у сумі 1086 грн. 33 коп. у загальній сумі 3779 грн. 73 коп. та

№  0001942341/0/33200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  25136 грн. та застосовані фінансові санкції  у сумі 12127 грн. у загальній сумі 37263 грн.

За наслідками оскарження наведених рішень в адміністративному порядку  ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.09.2003 р. № 0001932341/1/38497 та  №  0001942341/1/38496 на такі саме суми податку та фінансових санкцій.

Згідно акту перевірки підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток стало наступне.

1.          Підприємством завищений скоригований валовий доход за 3 квартал 2002 р. на суму 17488 грн.

2.          Підприємством не було віднесено до складу валових витрат  у 1 кварталі 2002 р. передплату на користь ДП „ВТФ ВАТ „КЗВВ” у сумі 43750 грн.

3.          Підприємством в 1 кварталі 2002 року на порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2               статті 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств"  до складу валових витрат віднесені витрати у сумі 65016 грн. не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Підприємством перераховано ВАТ «КЗВВ» кошти у суму 78020 грн. за  матеріали по договору між ВАТ «КЗВВ»  та ТОВ "Пента" від 24.01.2002р, однак специфікацію до даного договору було передбачено придбання товарів на суму 2247 грн.

4.          У 3 кварталі  2002 р. підприємством  до складу валових витрат віднесено витрати  на відрядження Белобровой Н.Ф. та Білоброва  Д.В. до м. Курськ , Росія, у сумі 2134 грн. Документів, які підтверджують зв'язок цього відрядження із господарською діяльністю позивача. Договір з  приватним підприємцем Агаровим  Ю.Ф. був укладений на раніше ніж ці особи перебували у відрядженні.

5.          У 3 кварталі 2002 року позивачем у порушення п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств"  до складу валових витрат віднесені витрати на професійну підготовку та перепідготовку фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з позивачем, у сумах що перевищують нормативні. Зайво віднесені до складу валових витрат 8236 грн. на відрядження працівників до  ЗАТ „Солнцевський комбитан меблевих деталей” (м. Харків).

6.          у порушення п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств"  позивачем не віднесено до складу валових витрат на 10581 грн. 56 коп. отриманих позивачем по договору з ДП “ВТФ ВАТ КЗВВ” про переуступку прав вимоги боргу.

7.          У порушення п.п. 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" підприємством в 3 кварталі 2001 року основні засоби були віднесені до другої групи замість третьої, внаслідок чого була застосована норма амортизації 25 відсотків замі підприємством   у  наступних   податкових   періодах.  Аналогічне порушення було припущено в наступних періодах.  Всього підприємством  зайве нараховані амортизаційні відрахування у сумі 11196 грн., а саме:

3 квартал 2001 р.  – 2174 грн.,

4 квартал 2001 р. – 1957 грн.,

1 квартал 2002 р. – 1756 грн.,

2 квартал 2002 р. 1570 грн.,

3 квартал 2002 р. – 1400 грн.,

4 квартал 2002 р.- 1242 грн.,

1квартал 2003 р. –1097 грн.

Згідно акту перевірки підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість стало наступне.

У порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством до складу  податкового кредиту з ПДВ віднесений ПДВ по податковим накладним, які  не відповідають вимогам наведеного підпункту:

по податковій накладній, яка видана ВАТ „КЗВВ” № 12/01 від 29.01.02 р. на суму 65016 грн. 67 коп. з них ПДВ у сумі 13003 грн. 33 коп.,

по податковій накладній, яка видана „ВТФ ВАТ „КЗВВ” № 61/1 від 26.02.02 р.  на суму 12500 грн. з них ПДВ у сумі 2500 грн.,

по податковій накладній, яка видана „ВТФ ВАТ „КЗВВ” № 58/1 від 22.02.02 р.  на суму 43750 грн. з них ПДВ у сумі 8750 грн.,

У зазначених накладних не зазначена одиниця виміру товару, кількість, ціна продажу одиниці товару без ПДВ.

У червні 2002 р. підприємством у порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством до складу податкового кредиту віднесений ПДВ не підтверджений податковою накладною, а саме ПДВ у сумі 883 грн. 17 коп. по податковій накладній, яка видана  ТОВ „Кристина ЛТД”. У відповідності до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього закону, право на кладення податкових накладних надається виключно особам, які зареєстровані як платники податку на додану вартість. Оскільки рішенням Деснянського районного суду  м. Києва від 24.02.2003 р. були визнані  недійсними статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ  ТОВ „Кристина ЛТД” з 26.12.2001 р. податкову накладну № 2906-1 від 29.06.2002 р. слід вважати недійсною.

Під час розгляду справи позивач послався на те, що ДПІ були припущені арифметичні помилки, які вплинули на визначену спірним рішенням суму податкового зобов'язання, у зв'язку з чим, судом було призначено проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Експертом Донецького науково-дослідного інститут судових експертиз надано висновок № 56/23 від 28.02.2005 р.

Експертизою  встановлено наступне.

Під час порівняння порушень описаних у акті перевірки з даними внесеними до таблиць №1 та  № 2 встановлені помилки.

У таблиці №1 валовий дохід у 3 кварталі 2002 р. збільшено на 17488 грн, а згідно описанню порушення валовий дохід підлягає зменшенню на наведену суму. Валовий дохід повинен складати 160000 грн.

У таблицю № 2 та додатку № 4 зазначено, що за результатами перевірки валові витрати у  1 кварталі 2002 р. підлягають збільшенню на 47420 грн., така сума в акті перевірки відсутня, в акті є лише сума 43750 грн., експертом розрахунковим методом визначена сума на яку виходячи з описаного порушення необхідно було зменшити валові витрати – 19400 грн.

В акті перевірки порушення у 2 кварталі 2002 року не встановлені, разом з тим у таблиці № 2 та додатку № 4 зазначено, що валові витрати за наслідками перевірки зменшено на 45150 грн.

Експертом  розрахунковим методом визначена сума на яку, виходячи з описаних порушень у 3 кварталі 2002 р.,  необхідно було збільшити валові доходи у 3 кварталі 2002 р. у розмірі 200 грн. У таблиці № 2 у графі 5 та у додатку № 4 до акту перевірки зазначено, що валові витрати за 3 квартал 2002 р. за результатами перевірки підлягають зменшенню на 13930 грн., така сума в акті перевірки не зазначена.

В акті перевірки порушення у 4 кварталі 2002 року не встановлені, разом з тим у таблиці № 2 та додатку № 4 зазначено, що валові витрати підприємством у цьому періоді завищені на 3610 грн.

У додатку № 4 та таблицях № 1, № 2, № 3, № 4 в акті перевірки розрахунок сум валових доходів та валових витрат здійснено у порушення вимог п. 1.4 Порядку складання податкової декларації з податку на прибуток, затвердженого наказом ДПА України від 21.01.1998 р. № 37, без округлення до тисяч гривень з одним десятковим знаком.

Експерт погодився з висновками акту перевірки, щодо неправильного віднесення позивачем товарно-матеріальних цінностей до 2 групи основних засобів замість 3 групи внаслідок чого позивачем були завищені амортизаційні відрахування у періоді, що перевірявся.

За даними експертизи позивачем завищені амортизаційні відрахування на:

3 квартал 2001 р.  – 2,2 тис. грн.,

4 квартал 2001 р. – 2,0 тис. грн.,

1 квартал 2002 р. – 2,1  тис. грн.,

2 квартал 2002 р. – 1,6 тис.  грн.,

3 квартал 2002 р. – 1,4 тис грн.,

4 квартал 2002 р. – 1,2   тис. грн.,

1 квартал 2003 р. – 1,1 тис. грн.

Позивачем до складу 2 групи основних засобів були віднесені: акумулятор, газосварочний апарат, дриль, компресор, фарбопульт, стрічкова машина, ніж фуговальний, обігрівач,   пила, пневмофарборозпилювач, верстат, фреза, електродриль, електролобзик, електроперфоратор, машина паркетошлифувальна, перфоратор, болгарка.

Відповідно до п.п. 8.2.2 ст. 8 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств", до групи 2 основних фондів відносяться - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них,

До групи 3 включаються - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Таким чином, наведені вище основні засоби підлягають включенню до 3 групи основних фондів, відповідно амортизаційні відрахування повинні нараховуватися за ставкою 15 відсотків, тобто позивачем були завищені амортизаційні відрахування у періоді, що перевірявся.

Експерт не погодився з висновком ДПІ, щодо збільшення валових витрат на 43,75 тис. грн.., оскільки 07.03.02 р. позивачу підприємством ДП “ВТФ ВАТ КЗВВ” була повернута передплата. Ця сума не може вважатися валовим доходом та не підлягає включенню до складу валових доходів.

Передплата здійснена позивачем на адресу ДП “ВТФ ВАТ КЗВВ” у сумі 78020 грн. у тому числі ПДВ у сумі 13003 грн. 33 коп. позивачем правомірно включена до складу валових витрат.

Зазначені кошти перераховані позивачем на підставі договору № 1695 від 24.01.02 р. п. 4.2 цього договору передбачено, що загальна сума договору складає 180000 грн. відповідно до п. 5 договору, для початку виробництва продукції позивач зобов'язаний перерахувати цьому підприємству передплату у розмірі 100 відсотків протягом 20 днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п.5.1. ст.. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств", до складу  валових витрат виробництва та обігу включаються  суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 цього закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, позивачем правомірно була віднесена зазначена сума до складу валових витрат.

Експертизою також встановлено, що позивачем неправомірно не включено до складу валових витрат передплату у сумі 106,0 тис. грн.., а також інші порушення.

За висновком експертизи, оподаткований прибуток позивача у 1 кварталі 2002 р. складає –118,2 тис. грн.. (від'ємне значення), а з  урахування від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2001 рік (-53,5 тис. грн..) у сумі -171,7 тис. грн. За даними перевірки, оподатковуваний прибуток за 1 квартал 2002 р. складає 0,2 тис. грн.. Розбіжності виникли внаслідок заниження валових витрат на у 4 кварталі 2001 р. на 59,1 тис. грн.., завищення валових доходів на 12,5 тис. грн.. у 1 кварталі 2002 р. та заниження валових витрат у 1 кварталі 2002 р. на 108,1 тис. грн..

За результатами дослідження документів бухгалтерського обліку за 2 квартал 2002 року, експертизою встановлено,  що  оподаткований прибуток позивача у 2 кварталі 2002 р. складає –22,1 тис. грн.. (від'ємне значення), а з  урахування від'ємного значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2002 року (-171,7 тис. грн..) у сумі - 193,8 тис. грн. За даними перевірки, оподатковуваний прибуток за 2 квартал 2002 р. складає 5,587  тис. грн.. Розбіжності виникли внаслідок необґрунтованого включення підприємством, з чим погодилась ДПІ під час проведення перевірки, до валових доходів сум передплат, які були повернуті позивачу у даному податковому періоді, а також внаслідок необґрунтованого віднесення до складу валових витрат сум передплат, які були повернуті постачальниками та заниження витрат по заробітній платі.

У 2 кварталі 2002 р., згідно акту перевірки, порушень щодо формування валових доходів та валових витрат не встановлено.

Згідно висновку, експерт не погодився з висновком ДПІ щодо неправомірності віднесення позивачем у 3 кв. 2002 р. витрат на відрядження працівників в м. Курськ та витрат на відрядження працівників до м. Солоніцевка та м. Шарья у сумах 2134 грн.. та 8236 грн. (8457 грн. – 221 грн.).

П.п. 5.4.8. п. 5.4 ст.5 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств", до складу  валових витрат виробництва та обігу включаються  витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Згідно п. 4 договору між позивачем та  індивідуальним підприємцем Агаровим Ю.Ф. (м. Курськ, Росія)  від 04.01.2001 р. № 1708, загальна сума договору складає 1 млн. руб. Додаток до цього договору підписаний 06.07.02 р.. У додатку визначений перелік виробів на суму 469165 руб. Період підписання цього додатку співпадає з періодом перебування у відрядженні працівників позивача Белобровой Н.Ф. та Белоброва Д.В. у м. Курськ (Росія), авансові звіти цих осіб від 08.07.2002 р.

Таким чином, позивачем правомірно віднесені витрати на відрядження зазначених осіб у сумі 2134 грн. до складу валових витрат у 3 кварталі 2002 р.

Відповідно до п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку. Порядок професійної підготовки і перепідготовки та розміри витрат на такі цілі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно договору між позивачем та ЗАТ “Солнцевский комбинат мебельных деталей” від 02.04.02 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 01.08.02 р., ЗАТ “Солнцевский комбинат мебельных деталей” зобов'язався організувати інструктаж працівників та практичну підготовку працівників позивача  на базі ТОВ “Кроностар” м. Шарья, костромської обл.., Росія. Зазначені підприємства не є українськими закладами освіти. Зв'язок витрат на відрядження працівників позивача з господарською діяльністю позивача підтверджується наведеним контрактом.

Таким чином, позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат витрати на відрядження працівників у сумі 8457 грн. у  3 кварталі 2002 р.

Експерт також дійшов висновку, що сума у розмірі 10581 грн. 56 коп., яка на думку ДПІ підлягає віднесенню до складу валового доходу у 3 кварталі 2002 р., не підлягає віднесенню до складу валового доходу у 3 кварталі 2002 р., оскільки за матеріалами справи зазначена сума зменшує  суму передплати у розмірі  75773 грн. з ПДВ, яка, згідно висновку  експерта, підлягає віднесенню до складу валових витрат у 1 кварталі 2002 р. у сумі 63,1 тис. грн.

За даними експертизи, об'єкт оподаткування у 3 кварталі 2002 р. складає 9,8 тис. грн.., а з урахуванням від'ємного значення об'єкту оподаткування попереднього податкового періоду (-193,8 тис. грн..) складає –184,0 тис. грн..

Розбіжності між висновками експерта, та акту перевірки, а також даними позивача, виникли внаслідок того, що позивачем до складу валових доходів були віднесені суми повернутої позивачу передплати, яка не може вважатися валовим доходом. Причини  інших розбіжності експертом не встановлені у зв'язку із відсутністю розшифровок сум, які за результатами перевірки включені до складу валових витрат.

За результатами дослідження документів бухгалтерського обліку за 4 квартал 2002 року, експертизою встановлено,  що  оподаткований прибуток позивача у 4 кварталі 2002 р. складає –14,8 тис. грн.. (від'ємне значення), а з  урахування від'ємного значення об'єкту оподаткування за 9 місяців   2002 року (-184,0 тис. грн..) у сумі - 198,8 тис. грн. Розбіжність з актом перевірки складає 202,094 тис. грн. (-198,8-3,294).

У 4 кварталі 2002 р., згідно акту перевірки порушень не встановлено.

За результатами дослідження документів бухгалтерського обліку за 1 квартал 2003 року, експертизою підтверджені висновки ДПІ щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань, розбіжностей з даними акту перевірки не встановлено.

Об'єкт оподаткування у цьому періоді з урахування від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2002 рік складає – 196, 7 (від'ємне значення). Розбіжності з даними підприємства виникли внаслідок  завищення валових доходів та валових витрат у цьому періоді.

За результатами проведених досліджень експерт дійшов висновку,  що податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2693 грн. 40 коп., яке визначено спірним повідомленням-рішенням не відповідає висновкам, викладеним в акті перевірки.

З експертного висновку вбачається, що ДПІ під час визначення податкового зобов'язання були  припущені арифметичні помилки, а також не враховані помилки позивача, які призвели до завищення позивачем об'єкту оподаткування.

Припущені позивачем порушення щодо завищення амортизаційних відрахувань з урахуванням інших висновків експертизи не тягне  визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками перевірки.

Акт перевірки не може вважатися належним доказом порушень позивачем податкового законодавства.

За таких обставин, визначення податкового зобов'язання у сумі 2693 грн. 40 коп. та застосування фінансових санкцій у сумі 1086 грн. 33 коп. податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2003 р. № 0001932341/0/33199 та від 19.09.2003 р. № 0001932341/1/38497 не можуть вважатися обґрунтованими та законними та підлягають визнанню недійсними, відповідно позовні вимоги у даній частині підлягають задоволенню.

Стосовно податку на додану вартість.

П.п. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначений перелік обов'язкових відомостей, які повинні зазначатися у податковій накладній, зокрема:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В акті перевірки зазначено, що спірні накладні не містять обов'язкових реквізитів, а саме одиниця виміру товару, кількість, ціна продажу одиниці товару без ПДВ.

Позивачем надані у матеріали справи зазначені в акті перевірки податкові накладні, які містять усі відомості, які передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Такого самого висновку дійшов експерт у наведеному  експертному висновку.

Таким чином, позивач мав право включити ПДВ по зазначеним в акті перевірки податковим  накладним до податкового кредиту.

Позивачем у червні 2002 р. до складу податкового кредиту віднесений ПДВ не підтверджений податковою накладною, а саме ПДВ у сумі 883 грн. 17 коп. по податковій накладній від 29.06.02 р. № 2906-1 на придбання електропили на загальну уму 5299 грн., яка видана позивачу ТОВ „Кристина ЛТД”.

ДПІ вважає, що позивачем порушений п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” посилаючись на те, що рішенням суду установчі документи ТОВ „Кристина ЛТД” визнані недійсними.

Рішенням Деснянського районного суду  м. Києва від 24.02.2003 р. були визнані  недійсними статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ  ТОВ „Кристина ЛТД”. Зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

П.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону на який послалось ДПІ, передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

П. 9.6 ст. 9 встановлено, що свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, якщо:

зареєстрована, згідно з пунктом 2.1 цього Закону протягом 24 поточних календарних місяців в якості платника податку особа мала за останні 12 поточних календарних місяців оподатковувані обсяги продажу товарів (робіт, послуг) менші, ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

П. 25  Положення про Реєстр платників податку на додану вартість,  затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. N 79, Зареєстровано  в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 р. за N 208/4429, встановлено, що свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

П.25.2. Положення містить перелік випадків виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва за відсутністю заяви платника, зокрема до таких випадків віднесено прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне Рішення суду (господарського суду), чи скасування державної реєстрації органом державної реєстрації, про що є Повідомлення органу державної реєстрації. У цих випадках датою виключення із Реєстру є відповідна дата прийняття рішення чи події.

Як встановлюється матеріалами справи, спірна податкова накладна  видана 29.06.02 р., рішення суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ  прийнято 24.02.2003 р. Таким чином, ТОВ „Кристина ЛТД” під час видачі зазначеної податкової накладної  було зареєстровано платником ПДВ та було включено до реєстру платників ПДВ, тобто спірна податкова накладна була видана особою, яка була в установленому порядку зареєстрована платником ПДВ.

Перерахування позивачем коштів ТОВ „Кристина ЛТД” у сумі 5299 грн. у тому числі ПДВ у сумі 883 грн. 17 коп., у рахунок оплати товару придбаного по наведеній накладній, підтверджується платіжним дорученням № 216 від 26.06.2002 р.

Враховуючи зазначене, позивачем правомірно включений ПДВ по цій податковій накладній до складу податкового кредиту.

З огляду на наведене, податкові повідомлення-рішення від 14.08.2003р. №  0001942341/0/33200 та  від 19.09.2003 р.  №  0001942341/1/38496, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  25136 грн. та застосовані фінансові санкції  у сумі 12127 грн. у загальній сумі 37263 грн.,  не можуть вважатися обґрунтованими та законними та підлягають визнанню недійсними, відповідно позовні вимоги у даній частині також підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства судові витрати складаються з судового збору, а також  витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивач під час подачі позовної заяви сплатив державне мито  у сумі 85 грн.

Враховуючи наведене з коштів Державного бюджету на користь позивача підлягають стягненню витрати  по сплаті державного мита у сумі 85 грн.

П. 4. ст. 92 КАС України встановлено, що  у разі призначення експертизи здійснено за ініціативою суду відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

П. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” встановлено, що у разі коли  призначення експертизи у адміністративній справі здійснюється з ініціативи суду такі витрати компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією у їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат, згідно з додатком.

Підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Зазначені витрати не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Мін'юсту.

Судово-бухгалтерську експертизу по справі проведено Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, тобто державною науково-дослідною установою Мін'юсту. Згідно листа  від 02.03.2005 р. № 56/23/109 та рахунку № 143 вартість експертизи складає 7496 грн. 45 коп.  включаючи ПДВ у сумі 1249 грн. 41 коп. та підлягає компенсації за рахунок держави Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Донецькій області.

Враховуючи викладене та, керуючись  Законами України “Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”, Положенням про Реєстр платників податку на додану вартість,  затвердженим Наказом ДПА України від 01.03.2000 р. N 79, Зареєстровано  в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 р. за N 208/4429,

ст. ст. 2, 7 –12, 69-72, 94, 122-163, 254, та прикінцевими та перехідними положеннями   Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Краматорську:

від 14.08.2003р.

№ 0001932341/0/33199,  яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі  2693 грн. 40 коп. та застосовані фінансові санкції  у сумі 1086 грн. 33 коп. у загальній сумі 3779 грн. 73 коп.,

№  0001942341/0/33200, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  25136 грн. та застосовані фінансові санкції  у сумі 12127 грн. у загальній сумі 37263 грн.;

та від 19.09.2003 р.:

№ 0001932341/1/38497,  яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі  2693 грн. 40 коп. та застосовані фінансові санкції  у сумі 1086 грн. 33 коп. у загальній сумі 3779 грн. 73 коп.

№  0001942341/1/38496, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  25136 грн. та застосовані фінансові санкції  у сумі 12127 грн. у загальній сумі 37263 грн.

Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Пента” (м. Краматорськ, Донецької обл..)  витрати по сплаті державного мита  у сумі 85 грн.  

Компенсувати за рахунок коштів державного бюджету України Донецькому науково-дослідного інституту судових експертиз (83102, м. Донецьк, вул. Ліванка, б. 4) проведення судово-бухгалтерської  експертизи (висновок експертизи № 56/23 від 28.02.05р.) у сумі  7496 грн. 45 коп.  включаючи ПДВ у сумі 1249 грн. 41 коп.

Направити копію постанови Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Донецькій області (83086, м. Донецьк, пр. Лагутенко, б.14, ЄДРПОУ 26288796) для компенсації Донецькому науково-дослідного інституту судових експертиз (83102, м. Донецьк, вул. Ліванка, б. 4) за рахунок коштів державного бюджету України проведення  експертизи (висновок експертизи № 56/23 від 28.02.05р.) у сумі  7496 грн. 45 коп.  включаючи ПДВ у сумі 1249 грн. 41 коп.

Зазначена постанова  може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду суду.

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.  

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Заява та скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Господарський суд Донецької області.

Повний текст постанови підписано  25 лютого 2008 р.

Суддя                                                                                              Наумова  К Г.