Постанова

від 18.12.2007 по справі а5/353-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А5/353-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"18" грудня 2007 р.                                                                   Справа № А5/353-07

Господарський суд Київської області в складі судді Подоляка Ю.В.,

при секретарі Оксаковській М.А., розглянувши адміністративну справу

          за позовом Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі, м. Вишневе

          до ТОВ "Фірма "Арітекс", м. Вишневе

               ТОВ "Аманта - Трейдінг", м. Київ

               про визнання угоди недійсною

за участю представників:

позивача: Василенко Л. Г. - дов. від 11.09.2006 р. № 16860/9/251-01

                  Безбородько Г. А. - дов. від 15.10.2007 р. № 28052/9/10-114

                  Поповіченко О. М. - дов. від 24.09.2007 р. № 25974/9/10-1176,

                  Бурлака В. А. - дов. від 06.12.2007 р. № 33001/9/10-114

відповідача 1: Мелкозеров В. І. - дов. від 20.02.2007 р.

відповідача 2: не зєєявились, про час і місце судового засідання повідомлені  належним чином.

обставини справи:

В господарський суд Київської області звернулась з адміністративним позовом Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі, (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Арітекс” (далі –Відповідач 1); Товариства з обмеженою відповідальністю “Аманта-Трейдінг” (далі –Відповідач 2) про визнання договору поставки від 20.12.2005р. № 24, укладеного між відповідачами у справі, недійсним та стягнення з останніх всього отриманого за оспорюваним договором в доход держави.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами п. 1 ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України з огляду на те, що при укладанні оспорюваного договору з боку обох відповідачів був наявний умисел на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а саме ухилення від сплати податків. В підтвердження зазначеного, позивач посилається на те, що оспорюваний договір від ТОВ “Аманта-Трейдінг” уклав та підписав директор Шупік В.О., якій до діяльності товариства не має жодного відношення, ніяких договорів, зокрема, з ТОВ “Фірма “Арітекс”, Шупік В.О. в особі директора ТОВ “Аманта-Трейдінг” не укладав та не підписував, видаткові та податкові накладні, а також акти прийому-передачі на виконання оспорюваного договору також не підписував, що підтверджується відібраними податковим органом поясненнями у громадянина Шупіка В.О. Вказане також підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 24.10.2007р. відповідно до якого оспорюваний договір та інші документи, складені від імені Шупіка В.О, як директора ТОВ “Аманта-Трейдінг”, на його виконання (специфікація товару – додаток № 1 до договору, видаткова накладна № 915 від 26.12.2005р., податкова накладна № 915 від 26.12.2005р., акт прийому-передачі векселів від 27.12.2005р.) підписані не Шупіком В.О., а іншою особою. Позивач також зазначає, що відносно Шупіка В.О. порушена кримінальна справа № 13-1765 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 статті 205 КК України (фіктивне підприємництво), в ході досудового слідства якої встановлено, що Шупік В.О. підписав у присутності нотаріуса зміни до статуту та інші документи про перереєстрацію ТОВ “Аманта-Трейдінг” з метою отримання винагороди, проте після підписання реєстраційних документів до подальшої діяльності підприємства жодного відношення не мав, ніякого майна, грошових внесків у статутний фонд не вносив, цивільно-правових угод не укладав та їх не підписував. За результатами розгляду матеріалів вищезазначеної кримінальної справи Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено вирок, яким Шупік В.О. визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 статті 205 КК України.

Крім зазначеного, позивач посилається також на те, що в результаті проведення податковою службою позапланової виїзної перевірки ТОВ “Фірма “Арітекс”, було встановлено, що відповідач 1 до складу податкового кредиту відніс суми ПДВ за податковою накладною, виданою на підставі оспорюваного договору, яка підписана Шупіком В.О, як директором ТОВ “Аманта-Трейдінг”, що призвело до завищення ТОВ “Фірма “Арітекс” суми податкового кредиту, а також надало останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ за квітень 2006р., що суперечить інтересам держави і суспільства, так як призводить до витрат з державного бюджету.  

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити податковій службі у задоволенні позовних вимог, з мотивів того, що договір є реальними, сам по собі не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства,  виконаний сторонами, і при його укладанні сторони не мали ніякого протиправного наміру. Також відповідач, посилаючись на вимоги статті 208 Господарського кодексу України, наголошує на пропуску строку застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідачів, встановленого ст. 250 ГК України. Відповідач 1 також зазначає, що посилання позивача на акт перевірки та висновки, які він містить не доводить факт наявності умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а саме ухилення від сплати податків, у сторін оспорюваного договору під час його укладання. При цьому, відповідач зауважує на тому, що порушення податкового законодавства стороною оспорюваного договору не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки в даному випадку податковий орган застосовує до порушника фінансові санкції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.10.2007р. суд постановив закрити провадження у даній справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аманта-Трейдінг”, у зв'язку із ліквідацією (припиненням) відповідача 2 –ТОВ “Аманта-Трейдінг”, як юридичної особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, суд

встановив:

Між відповідачами у справі укладено договір поставки кольорового металопрокату № 24 від 20.12.2005р. відповідно до умов якого ТОВ “Аманта-Трейдінг” –постачальник зобов'язується передати (поставити), а ТОВ “Фірма “Арітекс” – покупець зобов'язується прийняти і оплатити в порядку встановленому договором кольоровий металопрокат (надалі - товар), перелік якого встановлений в додатку № 1 до договору. Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість товару з врахуванням ПДВ складає 1743000 грн.

На виконання умов договору ТОВ “Аманта-Трейдінг” поставило, а ТОВ “Фірма “Арітекс” прийняло товар на загальну суму 1743000, що підтверджується видатковою накладною № 915 від 26.12.2005р.

Продавцем товару –ТОВ “Аманта-Трейдінг” була виписана податкова накладна: № 915 від 26.12.2005р. на суму 1743000 грн. в т.ч. 290500 грн. ПДВ, сума якого була віднесена покупцем до податкового кредиту.

В порядку проведення розрахунків за вказаним договором ТОВ “Фірма “Арітекс” по акту прийому - передачі векселів від 27.12.2005р. передало, а ТОВ “Аманта-Трейдінг” прийняло простий вексель на загальну суму 1743000 грн.    

Як вбачається з залученої до матеріалів справи завіреної копії договору поставки кольорового металопрокату № 24 від 20.12.2005р. та додатку № 1 до договору останні підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками, з боку ТОВ “Аманта-Трейдінг” директором Шупік В.О., з боку ТОВ “Фірма “Арітекс” директором Русаков І.І.  

Разом з тим, з пояснення громадянина Шупіка В.О., яке відібрано податковим органом вбачається, що останній до діяльності ТОВ “Аманта-Трейдінг” не має жодного відношення, ніяких договорів, зокрема, з ТОВ “Фірма “Арітекс” Шупік В.О. в особі директора ТОВ “Аманта-Трейдінг” не укладав та не підписував, видаткові та податкові накладні, а також акти прийому-передачі на виконання оспорюваного договору також не підписував. Вказане також підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 24.10.2007р. відповідно до якого оспорюваний договір та інші документи, складені від імені Шупіка В.О, як директора ТОВ “Аманта-Трейдінг” на його виконання (специфікація товару –додаток № 1 до договору, видаткова накладна № 915 від 26.12.2005р., податкова накладна № 915 від 26.12.2005р., акт прийому-передачі векселів від 27.12.2005р.) підписані не Шупіком В.О., а іншою особою.

Відносно громадянина Шупіка В.О. порушена кримінальна справа № 13-1765 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 статті 205 КК України (фіктивне підприємництво) в ході досудового слідства якої встановлено, що Шупік В.О. підписав у присутності нотаріуса зміни до статуту та інші документи про перереєстрацію ТОВ “Аманта-Трейдінг” з метою отримання винагороди, проте після підписання реєстраційних документів до подальшої діяльності підприємства жодного відношення не мав, ніякого майна, грошових внесків у статутний фонд не вносив, цивільно-правових угод не укладав та їх не підписував. За результатами розгляду матеріалів вищезазначеної кримінальної справи Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено вирок від 21.09.2007р.  у справі № 1-466/2007, яким Шупік В.О. визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 статті 205 КК України.

З огляду на викладене, позивач стверджує про наявність в діях ТОВ “Аманта-Трейдінг”, при укладанні оспорюваного договору, умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, ухилення від сплати податків.

Крім того, позивач зазначає, що в результаті проведення податковою службою позапланової виїзної перевірки ТОВ “Фірма “Арітекс” було встановлено, що відповідач 1 до складу податкового кредиту відніс суми ПДВ за податковою накладною, виданою на підставі оспорюваного договору, яка підписана Шупіком В.О, як директором ТОВ “Аманта-Трейдінг”, що призвело до завищення ТОВ “Фірма “Арітекс” суми податкового кредиту, а також надало останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ за квітень 2006р., що суперечить інтересам держави і суспільства, так як призводить до витрат з державного бюджету.  

Отже, позивач, посилаючись на вищезазначені обставини справи, стверджує про наявність в діях обох відповідачів, при укладанні оспорюваного договору, умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, ухилення від сплати податків, та на підставі зазначеного просить суд визнати договір поставки від 20.12.2005р. № 24, укладений між відповідачами у справі недійсним та стягнути з останніх все отримане за оспорюваним договором в доход держави.

Відповідно до  ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам державі і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Отже, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для зазначених приписів  ГК України характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів чи одного з них на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретнами посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Залучений до матеріалів справи витяг з акта перевірки ТОВ “Фірма “Арітекс” та висновки, які він містить не доводить факту наявності умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а саме ухилення від сплати податків у сторін оспорюваного договору під час його укладання.

При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення  сторонами  договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Отже,  твердження позивача про суперечність спірного договору інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи.

Сам по собі спірний договір поставки кольорового металопрокату не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки, поставлений товар не виключено із цивільного обігу, немає і інших законодавчих обмежень стосовно купівлі-продажу (поставки) кольорового металопрокату.

Проте, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України, та зважаючи на наведені вище обставини щодо фіктивності ТОВ “Аманта-Трейдінг”, та доведеність матеріалами справи факту, що спірний договір та інші документи складені від імені Шупіка В.О, як директора ТОВ “Аманта-Трейдінг”, на його виконання, зокрема, специфікація товару –додаток № 1 до договору, видаткова накладна № 915 від 26.12.2005р., податкова накладна № 915 від 26.12.2005р., акт прийому-передачі векселів від 27.12.2005р. підписані не Шупіком В.О., а іншою особою, дає суду підстави вважати, що спірний договір від імені ТОВ “Аманта-Трейдінг” всупереч положенням законодавства підписано певними невстановленими фізичними особами без належних на те повноважень, котрі не маючи легалізованих у належний законний спосіб повноважень на його укладання та підписання використали реквізит та печатку ТОВ “Аманта-Трейдінг”, чим фактично вчинили неправомірні дії стосовно іншої сторони договору - відповідача-1.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин,  які здійснюють  господарську  діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за  своїми  зобов'язаннями  в  межах  цього майна,  крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно із ст. 58 ГК України суб'єкт  господарювання  підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа  здатна  мати  такі  ж  цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до  єдиного  державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична  особа  набуває  цивільних  прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до вимог ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, зокрема, яке укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зазначає, що сукупність загальних юридичних можливостей щодо участі у правовідносинах, що закріплюються законодавством за суб'єктами господарювання як суб'єктами права іменуються господарською правосуб'єктністю. Її фактична реалізація можлива за наявності ознак, властивих суб'єкту господарського права. Три ознаки визначені в ст. 55 ГК України, а саме майнова відокремленість, самостійна майнова відповідальність за своїми обов'язками і господарська компетенція. До зазначених ознак варто додати ще дві: визначеність організаційно-правової форми і легітимність існування як суб'єкта господарювання.  Господарська компетенція базова ознака будь-якого суб'єкта господарювання через яку в правовому полі реалізується його призначення, права та обов'язки. Вона є сукупністю законодавчо закріплених за суб'єктом прав, обов'язків і конкретної правомочності, необхідної йому для здійснення передбачених статутом функцій господарювання. Без останньої ознаки - легітимність існування як суб'єкта господарювання, підприємницька структура, що бере участь у господарській діяльності, не будучи зареєстрованою в установленому законом порядку, не буде легальним суб'єктом господарювання і повинна розцінюватись як тіньова структура, що функціонує поза правовим полем, з усіма наслідками, що звідси витікають.    

Отже, з урахуванням наведеного та враховуючи перелічені норми права, суд прийшов до висновку, що спірний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений ТОВ “Аманта-Трейдінг” (а точніше особами, що діяли від імені підприємства без належних на те повноважень) з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Що стосується вимог в частині стягнення з відповідачів всього отриманого за оспорюваним договором в доход держави, то суд зазначає наступне.

По-перше, позивач не довів, що спірна угода вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідачів адміністративно-господарської санкції, яка закріплена в ст. 208 ГК України, як конфіскація майна.

По-друге, зазначену санкцію неможливо застосувати до ТОВ “Аманта-Трейдінг”, у зв'язку із його ліквідацією (припиненням) як юридичної особи.

І останнє, згідно з частиною 1 статті 208 ГК, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як підтверджено матеріалами справи, спірний договір укладено відповідачами  20.12.2005р.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду 10.09.2007р., тобто більш як через півтора року після вчинення відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то пропущено строк в межах якого може бути застосована до відповідачів адміністративна санкція у вигляді конфіскації майна.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині визнання недійсним договору поставки від 20.12.2005р. № 24, укладеного між відповідачами у справі, як такий, що укладений ТОВ “Аманта-Трейдінг” (а точніше особами, що діяли від імені підприємства без належних на те повноважень) з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

В решті позовних вимог суд відмовляє в зв'язку з їх недоведеністю безпідставністю та непідтвердженістю належними та допустимими доказами.   

Також, суд зазначає про неможливість застосування наслідків визнання зобов'язання недійсним передбачених ч. 2 ст. 208 ГК України, згідно якої у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі -  відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом, оскільки сторону зобов'язання (спірного договору) ТОВ “Аманта-Трейдінг” ліквідовано (припинено) як юридичну особу у встановленому законом порядку.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 71, 94, 158 –163, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -

постановив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір поставки від 20.12.2005р. № 24, укладений між ТОВ “Аманта-Трейдінг” та ТОВ “Фірма “Арітекс”.

В решті позову відмовити.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України.

              Суддя                                                                                                 Подоляк Ю.В.