Ухвала

від 05.12.2007 по справі к-28553/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У   Х   В    А   Л    А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

5 грудня 2007 р.                                                                           

м.Київ

           Колегія суддів Вищого

адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Харченка В.В., суддів - 

Васильченко Н.В., Кравченко О.О., 

Матолича С.В., Шкляр Л.Т., при секретарі Мельник І.М., розглянувши у

відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Красноармійського міського центру зайнятості на постанову Господарського суду

Донецької області від 29 травня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного

господарського суду від 31 липня 2006 року у справі за позовом

Красноармійського міського центру зайнятості до відкритого акціонерного

товариства «Красноармійській ремтехсервіс» про стягнення, -

                                                            ВСТАНОВИЛА:

Постановою

Господарського суду Донецької області від 29 травня 2006 року, залишеною без

змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року

було відмовлено у задоволенні позовних вимог Красноармійського міського центру

зайнятості до відкритого акціонерного товариства «Красноармійській

ремтехсервіс» про стягнення.

Зазначені судові

рішення мотивовано тим, що вимоги кредиторів по зобов'язанням, які виникли в

процедурі банкротства, повинні пред'являтися виключно в межах строків

ліквідаційної процедури, кредитори поточної заборгованості повинні звернутися

до господарського суду в рамках справи про банкрутство про включення їх

грошових вимог до реєстру, натомість позивач не скористався цим правом.

Суди послалися на те,

що відповідача визнано банкрутом у справі №27/44Б згідно ухвали господарського

суду від 02.08.2005р. та відкрита ліквідаційна процедура по справі строком на

шість місяців до 02.02.2006р. Ухвалою господарського суду у справі №27/44Б від

06.03.2006р.продовжено строк ліквідаційної процедури до 02.05.2006р.

Крім того, суд

апеляційної інстанції послався на те, що позивачем пропущено строк,

встановлений статтею 250 Господарського кодексу України, та на мораторій,

встановлений статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом».

Не погоджуючись з

зазначеними судовими рішеннями Красноармійській центр зайнятості звернувся з

касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Донецької

області від 29 травня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського

суду від 31 липня 2006 року скасувати, постановивши рішення про задоволення

позовних вимог.

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на

предмет всебічності та повноти дослідження фактичних обставин справи і

обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин,

вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вбачає її такою, що підлягає

частковому задоволенню.

  Відповідно до

постанови Пленуму Верховного суду 

України № 11 від 29.12.1976 р. «Про судове рішення» рішення є законним

тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення  судів першої  та апеляційної інстанцій  не відповідають зазначеним вимогам, оскільки

не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому

засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено,

що ВАТ "Красноармійський ремтехсервіс" значиться в Єдиному державному

реєстрі підприємств та організацій України як юридична особа (ідентифікаційний

код 03739094); зареєстроване як платник страхових внесків до Фонду

загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок

безробіття в Красноармійському міському центрі зайнятості від 14.10.1997р. за

№52721042.

За результатами

перевірки інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість

Донецького обласного центру зайнятості щодо додержання законодавства про

зайнятість населення за період з 01.01.2004р. по 27.12.2005р. складений акт

№274 від 27.12.2005р. із доповненнями до акту від 02.02.2006р., за висновками

яких встановлено вивільнення працівників за п.1 ст.40 КЗпП України, в тому

числі ОСОБА_1, ненадання до служби зайнятості інформації про наступне та

фактичне вивільнення його, чим порушено п.5 ст.20 Закону України №803-ХІІ від

01.03.1991р. та застосовано штраф за наведене порушення у розмірі

20949грн.20коп.

Згідно до ст. 250 ГК України встановлено, що адміністративні господарські

санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести

місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня

порушення цим суб'єктом законодавчо встановлених правил здійснення

господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки датою

виявлення порушення слід вважати дату акту про проведення перевірки відповідача

(27.12.2005р.), правопорушення було вчинене відповідачем 2 серпня 2005 року, а

позов пред'явлено 30 березня 2006 року, позов про стягнення застосованих

господарських санкцій було пред'явлено в межах шестимісячного строку з дня

виявлення правопорушення, та в межах річного строку його вчинення.

У зв'язку з викладеним

слід дійти висновку про безпідставність посилань суду апеляційної інстанції на

пропуск позивачем строків, встановлених статтею 250 ГК України.

 Відповідно до абзацу

шостого статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом» кредитор - юридична або

фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги

щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із

заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової

служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та

своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального

страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Зазначеною правовою

нормою встановлено два види кредиторів, зокрема 

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до

порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені

заставою майна боржника, та поточні кредитори - кредитори за вимогами до

боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Оскільки вимоги

позивача до відповідача виникли після порушення провадження у справі про

банкрутство, то він є поточним кредитором.

Частиною другою статті

14 вищезазначеного Закону визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що

заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені

взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд

зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є

граничним і поновленню не підлягає.

Тобто не розглядаються

та вважаються погашеними виключно вимоги конкурсних кредиторів, до кола яких

позивач не відноситься. Вимоги позивача мають розглядатися у загальному

порядку, та не підлягають розгляду в порядку процедури банкрутства відповідача.

Відповідно до статей 1 та 12 Закону України “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на

задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових

зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових

платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також

припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та

зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих

до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію

на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не

застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових

зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових

платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між

боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після

настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення

платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо

задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується

завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у

нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що

дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів,

оскільки позивач не може бути визнаний конкурсним кредитором, то на його вимоги

дія мораторію не розповсюджується.

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом” з дня прийняття господарським судом

постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства,

про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження

власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Частиною п'ятою статті 20 Закону України «Про зайнятість

населення» (в редакції, яка була чинна на момент звільнення працівника,

встановлено, що при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в

організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією,

реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням

чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації,

незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці у

письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки

вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати

праці, а в десятиденний строк після вивільнення - списки фактично вивільнених

працівників.

У разі неподання або порушення строків подання цих даних

стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого

працівника. Ці кошти зараховуються до державного фонду сприяння зайнятості і

використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального

захисту вивільнюваних працівників.  

Отже, зазначеною правовою нормою визначено підстави

звільнення працівника, за наявності яких має бути повідомлений позивач.

Серед зазначених підстав відсутня така підстава, як

звільнення у зв'язку з банкрутством підприємства. Банкрутство не є ні

ліквідацією (оскільки може мати інші наслідки), ні реорганізацією, ні

перепрофілюванням підприємства.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом” звільнення працівників боржника може

провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення

господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про

працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Таким чином звільнення керівника підприємства (а.с.17),

яке передбачено частиною другою статті 23 зазначеного Закону є окремою підставою звільнення працівника, яка не передбачена Законом

України «Про зайнятість населення», проведення якої не залежить від волі

відповідача, і яке передбачено безпосередньо Законом України “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Таке звільнення залежить лише від вчинення процесуальної дії господарським

судом в процесі банкрутства підприємства, і в такому випадку підстави для покладення на відповідача

відповідальності, виходячи з положень ст.218 ГК України відсутні.

Отже ухвалені по справі рішення не встановили дійсний

характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, як наслідок, судом

невірно застосовані норми матеріального права до вирішення вказаних

правовідносин.

Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до ст. 220

Кодексу адміністративного судочинства не має права встановлювати або вважати

доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні  чи постанові суду чи відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,

колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає  за необхідне судові рішення та постанову

скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої

інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та

всебічно з'ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого

правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні

правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

 На підставі наведеного,

керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів -

                                      у   х  

в    а    л   

и    л     а:

Касаційну скаргу 

Красноармійського міського центру зайнятості задовольнити частково .

Постанову Господарського суду Донецької області від 29

травня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 31

липня 2006 року у справі № 38/99 скасувати, справи направити на новий розгляд

до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і

оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                     В.В.Харченко

         Судді                                                        Н.В.Васильченко

                                                                           О.О.Кравченко

                                                                           С.В.Матолич

                                                                           Л.Т.Шкляр