КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2011 № 33/513
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників сторін:
від позивача: Коротун О.М. – представник за довіреністю,
від відповідача: Стеценко О.В. – представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»
на рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 р.
у справі № 33/513 (суддя: Мудрий С.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Акціонерний комерційний банк” „КИЇВ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»
про стягнення 29 006,20 грн.
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2010 р. позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором оренди від 26.12.2008 року у розмірі 29 006,20 грн., в тому числі 19 200,00 грн. основного боргу, 6 047,47 грн. пені, 2 860,80 грн. індексу інфляції та 897,93 грн. три відсотки річних . Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе зобов’язання за договором оренди не виконав належним чином.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2011 року у справі № 33/513 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 19 200 грн. боргу, 897,93 грн. річних, 2 515,20 інфляційних, 226,13 грн. державного мита та 183,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №33/513 від 07.02.2011р. року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі , відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Зокрема скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що відповідач взяті на себе зобов’язання за договором оренди виконав в повному обсязі, заборгованість за договором відсутня. В підтвердження вказаних доводів посилається на платіжні доручення, які знаходяться в матеріалах справи та не взяті до уваги місцевим судом при вирішення справи. Також, апелянт посилається , що зобов’язання між сторонами припинено починаючи з 25.03.09р. , оскільки укладена угода про дострокове розірвання договору оренди автомобіля та надає копію вказаної угоди.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Також, зазначає, що згідно платіжних доручень, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, було погашено заборгованість за іншими договорами оренди , які укладені між банком та відповідачем, тому заборгованість відповідача за договором від 26.12.08р. існує. Щодо припинення зобов’язань з 25.03.2009р. у зв’язку з достроковим розірванням договору оренди, позивач зазначає, що в матеріалах справи є угода від 31.07.2009р. про дострокове розірвання договору оренди автомобіля від 26.12.2008р. та акт приймання-передачі автомобіля. Угода про дострокове розірвання договору оренди від 25.03.2009р. не була предметом розгляду в суді першої інстанції, відповідач не надавав вказану угоду , тому вона не може бути доказом при розгляді апеляційної скарги.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2008 року між публічним акціонерним товариством “Акціонерний комерційний банк “Київ”(орендодавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю “Забудовник”(орендар за договором) було укладеного договір оренди.
Згідно положень п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування легковий автомобіль марки Toyota Land Cruiser 100, державний номер № НОМЕР_1, рік випуску 2003, кузов № НОМЕР_2, колір чорний. Балансова вартість автомобіля складає 83 981,65 грн.
Термін оренди автомобіля встановлюється з моменту підписання даного договору і діє до 30.12.2009 року (п. 2.1. договору).
Відповідно до умов п. 3.1. договору, вступ орендаря у тимчасове володіння та користування орендованим майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі автомобіля.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
На виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду автомобіль марки Toyota Land Cruiser державний номер № НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 рік випуску 2003, колір чорний, що підтверджується актом прийому-здачі від 28.10.2008 року.
Сторонами погоджено, що орендна плата за користування автомобілем складає 5 600,00 грн., за кожен місяць оренди та сплачується орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця.
31.07.2009 року сторони уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди автомобіля від 26.12.2008 року, відповідно до умов якої сторони домовились припинити дію договору та розірвати договір оренди автомобіля від 26.12.2008 року, у зв’язку з важким фінансовим станом орендаря.
До 01.08.2009 року має бути переданий орендодавцю автомобіль з послідуючим оформленням акту приймання-передачі (п. 2 угоди).
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі, орендар передав орендодавцю транспортний засіб.
Згідно п. 3 угоди відповідач зобов'язався погасити заборгованість що виникла згідно договору оренди.
Відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів.
Таким чином, заборгованість відповідача за договором оренди від 26.12.2008 року становить 19 200,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими в судовому процесі доказами.
Відповідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 762 ЦК України, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Частина 2 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 19 200 грн. підлягають задоволенню повністю.
Твердження апелянта щодо погашення заборгованості за договором оренди від 26.12.2008 року в повному обсязі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки при дослідженні наданих відповідачем платіжних доручень, судом встановлено, що в рядку призначення платежу платіжного доручення № 14 від 17.087.2009 року зазначено: “часткова сплата по заборгованості за оренду авто згідно договору б/н авто від 20.12.2008 року”; платіжного доручення № 13 від 07.08.2009 року: “сплата по заборгованості за оренду авто згідно договору б/н від 20.12.2008 року”; платіжного доручення № 7 від 15.03.2010 року: “сплата боргу за оренду авто згідно договору оренди авто”; платіжного доручення № 6 від 28.07.2009 року: “остаточний розрахунок за оренду авто згідно договору авто б/н від 01.12.2008 року, договору 5-04/01 від 01.09.2008 року та 5-06/11 від 11.02.2008 року”. Отже, надані платіжні доручення не можуть бути належним доказом виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором оренди від 26.12.2008 року.
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до п.6.1. договору оренди, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором оренди сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.
У випадку прострочення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки (п. 4.3. договору).
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач 07.02.2011 року заявив про застосування строків позовної давності.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Таким чином, оскільки відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності щодо нарахованої пені і вимога про стягнення пені пред’явлена позивачем після спливу строку позовної давності, тому, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6 047,47 грн. не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім основного боргу , позивач просив суд стягнути на його користь, згідно ст.625 ІЦК України, інфляційні у розмірі 2 860,80 грн. та 3% річних в сумі 897,93 грн.
Судом першої інстанції задоволено частково вимоги позивача в цій частині позову, оскільки позивачем не вірно розраховано інфляційні.
Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, колегія вважає його обґрунтованим , тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 515,20 грн. за період з квітня 2009р. по вересень 2010р. В частині стягнення з відповідача 345,60 грн. інфляційних слід відмовити.
Розрахунок річних здійснений позивачем правомірно , тому вимоги позивача про стягнення на його користь річні в сумі 897,93 грн. підлягають повному задоволенню.
З огляду на викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Акціонерний комерційний банк” „КИЇВ”.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2011р. у справі №33/513 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»
залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №33/513 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
18.04.11 (відправлено)
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.04.2011 |
Оприлюднено | 22.04.2011 |
Номер документу | 14976629 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Нєсвєтова Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні