Постанова

від 07.11.2006 по справі 25/276-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/276-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.11.2006                                                                                           № 25/276-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача -Духова О.С. (довіреність № 04-02/84 від 08.08.2006)

 від відповідача - Лагус М.В. (доручення б/н від 14.08.2006),                       Мандзюк О.С. (доручення б/н від 14.08.2006)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.08.2006

 у справі № 25/276-А (Морозов С.М.)

 за позовом                               Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремдорсервіс"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 11 139,74 грн.

 Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 11 139,84 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування iнвалiдiв.

Постановою Господарського суду м. Києва від 14.08.2006 у справі № 24/276-A в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що виходячи із зазначеної відповідачем у звiтi про зайнятість та працевлаштування iнвалiдiв за 2005 рік середньооблiкової чисельності штатних працівників у кількості 16 осіб, відповідачу, відповідно до положень ст. 19 Закону України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні” встановлено норматив робочих місць для працевлаштування iнвалiдiв у кількості одного робочого місця. Згідно із поданим відповідачем звітом останнім протягом звітного періоду працевлаштовано 1 інваліда; положеннями Закону України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в України” не передбачено залежності дати працевлаштування iнвалiдiв відносно відповідного звітного періоду та не вимагається виконання положень ст. 19 Закону саме на початку відповідного звітного періоду.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів, викладених в апеляційний скарзі, заявник посилався на те, що відповідач у звiтi про зайнятість та працевлаштування iнвалiдiв за 2005 рік у рядку 02 зазначив середньооблiкову чисельність штатних працiвникiв-iнвалiдiв у кількості 1 особи. При цьому, в роздiлi II цього звіту відповідач надав інформацію про кількість відпрацьованих повних місяців у 2005 році цим працівником-інвалідом, вказавши, що Борщевська З.М. відпрацювала лише один повний місяць за 2005 рік. Заявник вважає, що відповідач при заповненні рядка 02 форми № 10-ПI не правильно розрахував середньооблікову чисельність штатних працiвникiв-iнвалiдiв за 2005 рік, оскільки обчислення чисельності працюючих, що виступає базою для розрахунку такого нормативу на підприємстві, має здійснюватись відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171. Встановлений Законом України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні” норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування iнвалiдiв визначається за показником середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а обчислення середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік здійснюється за правилами встановленими п.п. 3.3.1. – 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, що відповідачем зроблено не було.

Крім того, заявник посилається на те, що господарським судом першої інстанції не взято до уваги те, що відповідачем протягом 2005 року подавались звіти по формі № 3-ПН до центру зайнятості без зазначення вакансій для працевлаштування iнвалiдiв, що підтверджується також листом Голосіївського районного центру зайнятості № 227-3718 від 22.05.2006.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. При цьому відповідач зазначає наступне.

Закон України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в України” не встановлює вiдповiдальнiсть за ненадання звіту за Формою З-ПН ”Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на 2005 рік”, а встановлює вiдповiдальнiсть за кожне робоче місце у межах нормативу, не зайняте інвалідом. Проте, відповідачем було дотримано вcix істотних вимог вказаного Закону та працевлаштовано у межах нормативу одного інваліда протягом 2005 року.

Закон України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні” вказує, що підприємства, де кількість працюючих iнвалiдiв менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту iнвалiдiв штрафні санкції, сума яких визначається у розмiрi середньою річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У даному випадку норматив встановлений у кількості 1 робочого місця, яке зайняте працівником із встановленою iнвалiднiстю, кількість робочих місць у межах нормативу не зайнятих інвалідами дорівнює нулю. Враховуючи, що за даними 2005 року у відповідача не має робочих місць у межах нормативу не зайнятих інвалідами, до відповідача не можуть бути застосовані санкції передбачені ст. 20 Закону України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні”.

Положення Закону України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні” не передбачають залежність дати працевлаштування iнвалiдiв відносно відповідного звітного періоду та не вимагають виконання положень ст. 19 Закону саме на початку відповідного звітного періоду. Закон України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в України” встановлює лише обов'язок підприємства працевлаштувати iнвалiдiв у кількості відповідно до встановленого нормативу, що i було виконано відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до положень абзацу 3 ст. 20 Закону України ”Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні” сплату штрафних санкцій підприємства, установи, організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати вcix податків i зборів (обов'язкових платежів). У 2005 році відповідач не мав прибутку та за результатами року мав збитки у розмiрi 15,2 тис. грн., а тому підстав для стягнення з відповідача суми штрафних санкцій немає.

Також відповідач зазначає, що закон не містить норм, які б надавали позивачу право на самостійне звернення до суду з адміністративним позовом.

Апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 11 139,84 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 01.01.2005, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995, підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (п. 14); розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 5); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів (п. 3).

В матеріалах справи містяться документи надані відповідачем в підтвердження виконання ним нормативу по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, копія колективного договору від 01.12.2005, копія наказу № 34 від 02.12.2005 по особовому складу, відповідно до якого інваліда другої групи Борщевську З.М. було прийнято на посаду менеджера по замовленню, посадова інструкція менеджера по замовленням, затверджена директором відповідача 02.12.2005.

З наявного у матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-ПІ вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 16 чоловік, отже, кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем відповідно до ст. 19 зазначеного Закону становить 1 робоче місце. Із вказаного звіту відповідача слідує, що ним впродовж 2005 року було працевлаштовано 1 інваліда.

Проаналізувавши вказані документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що виходячи з вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів та фактичного працевлаштування відповідачем у 2005 році 1 інваліда, робоче місце інваліда вважається створеним відповідачем.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що відповідач не інформував центр зайнятості про створення на підприємстві робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами за формою № 3-ПН, в яких не зазначено, про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Однак, вказане посилання не є підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки як свідчать матеріали справи відповідач розробляв заходи щодо створення робочого місця для інваліда внаслідок чого створив робоче місце інваліда та ввів його в дію шляхом працевлаштування на ньому у грудні 2005 року інваліда, отже, відповідачем у 2005 році був виконаний передбачений законодавством норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції та апеляційному господарському суді відповідач посилався також на те, що за результатами господарської діяльності у 2005 році останній мав збитки у розмiрi 15,2 тис. грн., а відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплата штрафних санкцій проводиться за рахунок прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, представленого відповідачем балансу станом на 31.01.2005 та звіту про фінансові результати за 2005 рік товариство не отримувало прибутку за 2005 рік.

Таким чином, оскільки відповідач вимоги закону виконав, згідно із звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік передбачив 1 робоче місце для штатних працівників-інвалідів, фактично працевлаштував 1 інваліда і за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 рік товариство прибутку не отримало, апеляційний господарський суд вважає, що відповідач не може нести відповідальність, встановлену ст. 20 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач при заповненні рядка 02 форми № 10-ПI неправильно розрахував середньооблікову чисельність штатних працiвникiв-iнвалiдiв за 2005 рік, оскільки обчислення чисельності працюючих, що виступає базою для розрахунку такого нормативу на підприємстві, має здійснюватись відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2004 за № 1671/10270, затверджено форму № 10-ПІ поштова – річна ”Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” та Інструкцію щодо її заповнення які введено в дію, починаючи зі звіту за 2004 рік.

Відповідно до приписів вказаної форми № 10-ПІ та п.п. 3.1., 3.2. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова - річна ”Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” в рядку 01 форми відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік; в рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність; заповнення форми здійснюється з дотриманням п.п. 3.3.1. – 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України.

У наданому відповідачем звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-ПІ останнім вказана середньооблікова кількість штатних працівників відповідач у кількості 16 чоловік.

За умовами ч. 1 ст. 19 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де працює не більше 25 чоловік зобов'язані створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда та працевлаштувати на ньому інваліда.

Отже, з наведеного слідує, що для відповідача, в якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу не перевищує 25 чоловік, Законом України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” конкретно визначений норматив для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи, а тому правила обчислення середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу у звітному періоді встановлені п.п. 3.3.1. – 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України не впливають на визначення нормативу з працевлаштування інвалідів для відповідача.

Крім того, виходячи з вимог п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 з працевлаштуванням відповідачем одного інваліда у грудні 2005 року робоче місце інваліда вважається створеним відповідачем, а тому на час подання звіту за 2005 рік відповідач мав право зазначати у рядку 02 звіту середньооблікову кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у кількості 1 особи,

Таким чином, оскільки відповідно до приписів Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідач створив 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, то підстав для сплати відповідачем штрафних санкцій немає.

Твердження відповідача про те, що закон не містить норм, які б надавали позивачу право на самостійне звернення до суду з адміністративним позовом, не приймаються до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 8 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 № 1035/2000 спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.

У відповідності з п. 1 положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з п. 9 Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до п. 4 Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом ст. 20 Закону України ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з п. 11 ”Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767, контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі не сплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що господарським судом першої інстанції в процесі розгляду справи в достатній мірі з'ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи, і постанова прийнята судом у повній відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування.

ВСТАНОВИВ:

 Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м Києва від14.09.2006 у справі №25/276-А зашити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Матеріали справи № 25/276-А повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.