Постанова

від 27.03.2008 по справі 02/618а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02/618а

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          "27" березня 2008 р.                                                            Справа №  02/618а

          м. Черкаси, 11 год. 15 хв.           

          Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,  із секретарем судового засідання Ткаченко О.М.,

за участю представників: позивача:   Слуцька Н.Ю. - за довіреністю,     

відповідача:  не з'явився,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси  справу

за позовом  Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Родина”

про стягнення 4 894 грн. 10 коп.,     

                                                      ВСТАНОВИВ:

Заявлено  вимогу  про стягнення із відповідача 4 894 грн. 10 коп., в тому числі  4549 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняте інвалідами у відповідача в 2006 році 1 робоче місце та 345 грн. 10 коп. пені за порушення строку сплати  зазначених санкцій, з мотивів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

     Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила суд позов задовольнити та прийняти рішення у даному судовому засіданні.

     Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи,   ухвали суду від 31.01.2008 року, від 19.02.2008 року, від 13.03.2008 року вручені представнику відповідача відповідно до поштових повідомлень, однак відповідач не подав суду відзив на позов, у жодне із судових засідань свого представника не направив,  не  надіслав суду заяву про розгляд справи за участі його представника. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами, виходячи із того, що стороною у даному спорі є підприємство –юридична особа,  представником підприємства може бути будь-яка особа, визначена керівником,  чи керівник особисто, неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони,  а не обов'язком.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, суд встановив наступне.    

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі  -  Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства) у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності  штатних працівників облікового складу за рік,  а якщо працювало від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.  

В частині 2 статті 19 вказано, що підприємства самостійно розраховують  кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів  відповідно до нормативу,   встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.   

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова  чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду  соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на  підприємстві  за кожне робоче місце,  призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.  

В частині 4 статті 20 Закону вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, фізичними особами  самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.     

Таким чином, у разі невиконання відповідачем у 2006 році встановленого Законом нормативу, він зобов'язаний був сплатити адміністративно-господарські  санкції не пізніше 15 квітня 2007 року.     

    Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік і не заперечується відповідачем, середньооблікова  чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 100 осіб.  Отже,  для відповідача норматив на 2006 рік складав 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів. У звіті відповідачем вказано, що в 2006 році на підприємстві працювали 3 інваліда.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається та не заперечено відповідачем, що він не виконав встановлений Законом норматив у 2006 році, не створив одне робоче місце для працевлаштування інваліда, що відповідно до статті 20 Закону є підставою для сплати відповідачем до 15 квітня 2007 року адміністративно-господарських  санкцій.    

12.03.2008 року від відповідача через канцелярію суду надійшов лист № 64 від 07.03.2008 року, в якому відповідач повідомляє, що до відповідача звернулися та були забезпечені роботою 3 інваліди з довідками про інвалідність та про те що, згідно даних довідок вони можуть примати участь у трудовій діяльності. Як пояснює відповідач у зазначеному листі, господарство мало можливість ще надати посильну роботу інваліду, але більше бажаючих не було, тому немає вини відповідача в тому, що одне робоче місце інвалідом зайняте не було.

Суд вважає необґрунтованими і не підтвердженими належними доказами доводи відповідача  про неможливість виконання ним вимог Закону,  виходячи із наступного.

В частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

     Згідно статті 18 Закону  підприємства зобов'язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів,  2)  надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну  для організації працевлаштування інвалідів,  3)  звітувати Фонду соціального  захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.     

Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те,  що обов'язок підприємства, встановлений Законом, полягає у тому, щоб підприємство виділило, створило робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом  нормативу (який підприємство повинно самостійно розраховувати) та надало  державній службі зайнятості інформацію, необхідну  для організації працевлаштування інвалідів. Ні Закон, ні позивач не  зобов'язують підприємство  підбирати та шукати  інвалідів.        

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті  встановлено, зокрема,  що учасник  господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності,  якщо не доведе, що він ужив усіх залежних  від  нього заходів  для недопущення господарського правопорушення.

Суд вважає, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив виконання вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та вжиття ним  у 2006 році всіх залежних  від  нього заходів для недопущення порушення вимог Закону.

Ухвалами суду від  31.01.2008 року, від 19.02.2008 року та від 13.03.2008 року суд витребовував у відповідача докази  виділення  і створення встановленої нормативом кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомлення  центру зайнятості про виділені та створені місця, однак, відповідач  не подав суду таких доказів.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання є порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Адміністративно-господарські санкції  можуть бути встановлені виключно законами.

В частині 1 статті 239 ГК України вказані види  адміністративно-господарських санкцій та зазначено, що до суб'єктів господарювання можуть  застосовуватися також інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.   

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті  встановлено, зокрема,  що учасник  господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності,  якщо не доведе, що він ужив усіх залежних  від  нього заходів  для недопущення господарського правопорушення.   

Відповідач не довів і належними доказами не підтвердив виконання вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” про забезпечення працевлаштування інвалідів та вжиття ним у 2006 році всіх залежних  від  нього заходів  для недопущення порушення вимог Закону, тому  суд  приходить до висновку про правомірність вимоги у позові про стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону.   

Виходячи із даних Звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середня річна заробітна плата в 2006 році у відповідача складала 4 549 грн. Таким чином, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за одне незайняте інвалідом робоче місце в сумі   4 549  грн.                  

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Суд вважає, що вимога позивача про стягнення з  відповідача пені  за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій підлягає до  задоволення у заявленій позивачем сумі 345 грн. 10 коп. за період з 16.04.2007 року по 30.01.2008 року.  

З огляду на викладене,  позов підлягає до  задоволення у заявленій  сумі 4 549  грн.   адміністративно-господарських  санкцій та 345 грн. 10 коп. пені.    

На підставі статті 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню 48 грн. 94 коп. судового збору до Державного бюджету.     

Виходячи з викладеного,  керуючись  ст.ст.  94, 160 –163 КАС України, суд      

ПОСТАНОВИВ:  

           1.  Позов задовольнити  повністю.

2. Стягнути із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Родина” (19450, Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район, с. Заріччя, ідентифікаційний код 03792361):

           а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18000, м. Черкаси,  проспект Хіміків, 50, ідентифікаційний код 21368023)  адміністративно-господарські санкції в сумі 4 549 грн., 345 грн. 10 коп. пені;

           б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095. через державну податкову інспекцію - судовий збір в сумі 48 грн. 94 коп.      

     Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського  апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі,  апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.    

           Суддя                                                                                                   А.Д. Пащенко

          Постанова складена в повному обсязі

          28.03.2008 року.