Постанова

від 05.09.2006 по справі 12988-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

12988-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 309

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.09.2006Справа №2-25/12988-2006А

За позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціальногозахисту інвалідів

(м. Сімферополь, пр.Кірова, 51-52\10а )

До відповідача  Аудиторської фірми  «Ярош» (м. Сімферополь,  вул.. Київська\вул.Фрунзе, 6\36)

Про стягнення  5773,00грн.

                                                                                                Суддя Маргарітов М.В.

                                                                                         При секретарі Діланян І.К.

                          ПРЕДСТАВНИКИ:

Від   позивача – Свінобоєва О.С., вед.спец. дов.у справі.  

Від відповідача - Туркова Р.Ф., предст., дов у справі, Ярош В.Н. директор, дов у справі.

Сутність спору:  Кримське Республіканське  відділення Фонду України соціального захисту  інвалідів звернулося з позовом  до відповідача про стягнення 5773,00 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.

          Позивач спрямував до суду заяву про виключення із прохальної частини позову п. 2  та стягнути з відповідача штрафну санкцію у розмірі 5773грн.

Відповідач вважає  позовну заяву необґрунтованою та не підлягаючею задоволенню за мотивами, вказаними у відзиві на позов ( л.спр. 20-23).

 21.08.2006. в порядку ст. 150 КАС України оголошувалась перерва до 05.09.2006р. Після переви слухання справи продовжено, представник позивача- той же самий, представники відповідача- Туркова Р.Ф., предст., дов у справі, Ярош В.Н. директор, дов у справі.

           Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, вислухавши представників сторін, суд                                               

                                                 встановив:

Аудиторська фірма «Ярош» звіту  ф 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2005 рік до Фонду соціального захисту інвалідів не надано.

Відповідно до  акту перевірки  від 06.05.2006р.  встановлено, що відповідач не виконав  установлений  норматив по працевлаштуванню  інвалідів і не створив 1 робоче місце для інваліда. Середньорічна зарплата штатного працівника в 2005р. склала  5773,00грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє в складі Мінпраці й  підкоряється йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У чинність п.3  цього Положення одним із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У чинність  ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні» для підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 у кількості 1 робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Керівники підприємств у випадку не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

          Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

Частиною 1 статті 20 зазначеного Закону  передбачено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менше, чим установлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту  інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається  в розмірі середньорічної   заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.                                                                                

Відповідач не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується актом перевірки  (л.с.6-7).

Відповідно до акту у відповідача за 2005рік  фонд  оплати праці склав 127000грн. (л.с. 7), кількість робочих  місць - 11, середньорічна заробітна плата   -5773грн.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів 1, фактично  інвалід не був працевлаштований.

У зв'язку з тим, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» не передбачає сплату внесків у Фонд, то вони, отже, не входять до складу єдиного податку й не утримуються держказначейством для перерахування у Фонд. Відповідно до вищевказаного Закону джерелом фінансування соціальної захищеності інвалідів є надходження від сплати підприємствами штрафів за невиконання нормативів по працевлаштуванню інвалідів, а не внески.

Також необхідно відзначити, що згідно п. 20 ст. 12 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2005р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів».  

Заперечення відповідача суд до уваги не приймає з наступних підстав.

Аналізуючи норми Закону України № 875 суд приходить до висновку, що законом не передбачений  причинно-послідовний зв'язок між діями або бездіяльністю відповідних державних фондів по здійсненню заходів по працевлаштуванню інвалідів та обов'язком  підприємств створити робочі місця для інвалідів ( виконати норматив).

Тобто в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості  за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення  на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно встановлену суму  штрафних санкцій.

Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України.

При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

Більш того, публічно-правові відносини,  які  виникли між позивачем та відповідачем у результаті невиконання нормативу та несплати штрафних санкцій взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

У стосунках, що  виникають з публічно правових відносин між суб'єктом владних повноважень  та іншими особами повинно вирішуватися  тільки питання виконання встановлених законами вимог.

Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі  суму коштів, що підлягає сплаті за невиконання нормативу.

Також необхідно відзначити, що згідно п. 20 ст. 12  Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285  надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2005р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів».    

         Передбачаючи доходну частину Державного бюджету України  законодавець встановив, що кошти, отримані  відповідно ст. 12 Закону України № 2285 спрямовуються на програми по соціальному захисту інвалідів ( п.п.16,27 ст. 45 Закону)

          Відповідно ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

         Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

          Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Таким чином Конституцією  України гарантовано право соціально незахищених громадян, в тому числі інвалідів, на відповідний рівень життя, фінансування якого здійснюється за рахунок  як  держави, так і підприємств, організацій, що повинні сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу  згідно із ст. 19,20 Закону України № 875.

          Оскільки держава гарантує соціальний захист інвалідів, вона здійснює  виконання цієї програми двома засобами: перший- шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та другий- шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють.

        При таких обставинах, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Законів України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» та «Про Державний бюджет України на 2005 рік», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робоче місце для інваліда, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, в т.ч. і тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

       Посилання відвідача на ст. 218 ГК України  суд  вважає   безпідставним, оскільки ця стаття передбачає підстави господарсько-правової відповідальності, а не адміністративно-господарської.

       Також неможливо застосування до цих відношень  ст. 238 ГК України, оскільки ця стаття передбачає порядок застосування адміністративно-господарській санкції, тоді як позивач штрафні санкції до відповідача не застосовував, а використав своє право на звернення з позовом до суду відповідно Конституції, законам України.

За кількість  робочих місць, незайнятих інвалідами  штраф становить  5773грн. і підлягає стягненню в повному обсязі.

Таким чином, з урахуванням уточнення позову, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню частково.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.  

          Постанова складена у повному обсязі  11.09.2006 року.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. ч. 3 ст. 94,98,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                            П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити  частково.

2. Стягнути із  Аудиторської фірми «Ярош» (м. Сімферополь,  вул.. Київська\вул.Фрунзе, 6\36, р/р 260062420, ЄДРПОУ 31095286, МФО 3240216) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51-52/10а (одержувач держбюджет м.Сімферополя, 50070000, банк одержувача: УГК в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ОКПО 22301854, р\з 31218230600002 )  5773 грн. штрафу.

          У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

         Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

         Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України  до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Маргарітов М.В.