Постанова

від 25.03.2008 по справі 25/567

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/567

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.03.2008                                                                                           № 25/567

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Корольова В.І. (за дов.),

 від відповідача - не з"явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Проектно-будівельнийкомплекс "Схід"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.01.2008

 у справі № 25/567  

 за позовом                               ВАТ "Дарницький завод залізобетонних конструкцій"

 до                                                   ВАТ "Проектно-будівельний комплекс "Схід"

 про                                                  стягнення 547 989,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 31.01.2008 у справі №25/567 позов ВАТ „Дарницький завод ЗБК” до ВАТ „ПБК „Схід” про стягнення 547 989,46 грн. задоволено частково.

Присуджено стягнути з ВАТ „ПБК „Схід” на користь ВАТ „Дарницький завод ЗБК” 147 989,46 грн. ту судові витрати в розмірі 5 597,89 грн.

В частині заявлених вимог про стягнення з ВАТ „ПБК „Схід” суми основного боргу в розмірі 400 000 грн. провадження у справі припинено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Отже, в частині стягнення 400 000 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до положень статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Не погодившись з рішенням суду, ВАТ „ПБК „Схід” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 31.01.2008 у справі №25/567 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині відмовити.

Скаргу мотивовано тим, що місцевим судом при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано всі обставини справи, неправильно застосовано статтю 625 Цивільного кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ „Дарницький завод ЗБК” заперечує проти її доводів, вважає їх необґрунтованими й такими, що суперечать законодавству України та обставинам справи, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія встановила наступне:

01.01.2005 між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу №48 відповідно до умов якого позивач зобов'язується виготовити та передати у власність покупця, згідно заявки покупця - бетон, розчин та залізобетонні вироби в асортименті, а відповідач зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.2. Договору №48 від 01.01.2005 розрахунок за товар здійснюється шляхом 100% попереднього перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, згідно отриманих рахунків-фактур.

Факт виконання позивачем, покладених на нього зобов'язань з Договором №48 від 01.01.2005 підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Заборгованість відповідача за договором №48 від 01.01.2005 станом на день подання позову до суду складала 491 959,96 грн. Доказів, які б спростовували визначену суму заборгованості, в матеріалах справи відсутні.

Заперечення апелянта про те, що на дату звернення до господарського суду заборгованість відповідача перед позивачем становила не 491 959,96 грн., а 389 117,16 грн. не відповідає обставинам справи та не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

23.11.2007 відповідачем було перераховано ВАТ „Дарницький завод ЗБК” 100 000 грн., а 07.12.2007 – 2 842,80 грн. на виконання умов договору №48, але як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана до суду 22.11.2007, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції, тобто до початку проплати.

31.01.2008 позивач надав лист №57 в якому зазначав, що станом на 31.01.2008 заборгованість відповідача перед позивачем складала 91 959,96 грн. основного боргу, 38 912 грн. пені, 7 278,31 грн. 3% річних та 9 839,19 грн. інфляційних витрат, оскільки під час розгляду справи відповідачем було сплачено 400 000 грн. Даний факт підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 24.03.2008, підписаним обома сторонами та завіреним печатками підприємств та не заперечується сторонами.

У відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Станом на час прийняття рішення у справі, спору між сторонами в частині стягнення заборгованості в розмірі 400 000 грн. сплачених коштів не існувало, провадження у справі в цій частині припинено правомірно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів не приймає заперечення відповідача про те, що судом першої інстанції невірно застосовано стаття 625 Цивільного кодексу України, оскільки його заперечення не ґрунтуються на законі.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 5.4 Договору за прострочення оплати продукції Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю 3 % річних та втрати від інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, сума боргу відповідача на дату подачі позову становила 491 959,96 грн., отже на зазначено суму заборгованості (невиконаного грошового зобов'язання) нараховано індекс інфляції та 3 % річних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення 3% річних в розмірі 7 278,31 грн. та інфляційних витрат в розмірі 9 839,19 грн.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, з відповідача правомірно стягнуто 38 912 грн. пені.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва від 31.01.2008 у справі №25/567 відповідає чинному законодавству, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ВАТ „ПБК „Схід” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м.Києва від 31.01.2008 у справі №25/567 – без змін.

Матеріали справи №25/567 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова у справі №25/567 може бути оскаржена в місячний термін до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 01.04.08 (відправлено)