Постанова

від 21.04.2011 по справі 10/229(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/229(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.11                                                                                           Справа  № 10/229(10)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                                Кузя В.Л.

суддів                                                                                Юркевича М.В.

                                                                                Желіка М.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів»б/н від 14.03.2011 р.

на рішення Господарського суду Львівської області  від 28.12.10

у справі № 10/229 (10)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів», м. Львів

про визнання договору суборенди землі № 72 від 30.11.2006 р. недійсним

за участю представників:

від позивача  –Топоровський Я.П. - представник;

від відповідача –П'ятковська І.П. - представник.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області  від 28.12.10 у справі № 10/229 (10) (суддя Довга О.І.) позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним договір суборенди землі № 72 від 30 листопада 2006 року, укладеного  між ТОВ «Регіональна будівельно-технічна  компанія»та ТОВ «Гронло-Львів», стягнуто з ТОВ «Гронло-Львів»на користь ТОВ «Регіональна будівельно-технічна  компанія»85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Гронло-Львів»звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області  від 28.12.10 у справі № 10/229 (10) скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував наступне: - відповідно до вимог п. 14 Порядку реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 № 2073, яким передбачено, що датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації, спірний договір суборенди був зареєстрований у Сокільницькій сільській раді Львівської області 30.11.06 за реєстровим номером 72, про що свідчить запис, скріплений гербовою печаткою органу місцевого самоврядування за підписом голови сільської ради на третій сторінці цього договору; - встановивши відсутність державної реєстрації договору суборенди землі, що свідчить про неукладеність такого договору, суд безпідставно вважав дану обставину достатньою підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки відповідно до норм ЦК (ст.ст. 210, 640) правочин не є вчиненим у разів нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації; - безпідставним є висновок суду, що сторони не досягли істотних умов щодо об'єкту оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки) та терміну договору оренди, оскільки суперечить п. 1.1. та розділу 3 оспорюваного договору; - безпідставним є висновок суду про те, що сторонами договору не погоджено місце розташування, план або схема земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлення земельних сервітутів, акт визначення меж ділянки в натурі, акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки в суборенду, оскільки ці додатки є фактично невід'ємними частинами договору, проте не є істотними умовами спірного договору в розумінні вимог ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Представники сторін у судовому засіданні навели свої доводи та міркування.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області  від 28.12.10 у справі № 10/229(10) відсутні, з огляду на наступне:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи,                   16.06.06 між Сокільницькою сільською радою (орендодавець) та ТОВ «Регіональна  будівельно-технічна  компанія»(орендар) було укладено договір оренди землі № 64, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в межах с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, загальною площею 10,4 га; договір укладено строком на 20 років з правом наступного викупу, передачі в  суборенду та приватизацію житла.

30 листопада 2006 року між ТОВ «Регіональна  будівельно-технічна  компанія»(орендодавець) та ТОВ «Гронло-Львів»(суборендар)  був укладений договір  суборенди  землі № 72 від 30.11.06, відповідно до умов якого орендодавець надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,716 га, в тому числі під забудову 1,3 га, яка є частиною земельної ділянки розміром 10,4 га, що знаходиться в межах с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області та належить ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»на правах оренди відповідно до договору оренди землі № 64 від 16.06.06.; договір укладено строком на 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога ТОВ «Регіональна  будівельно-технічна  компанія»про визнання недійсним договору суборенди землі № 72 від 30.11.06, укладеного між ТОВ «Регіональна  будівельно-технічна  компанія»та ТОВ «Гронло-Львів», оскільки в договорі не було зазначено всіх істотних умов, а саме щодо об'єкта оренди, не було погоджено місця розташування, відсутні план або схема земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлення земельних сервітутів, акт визначення меж ділянки в натурі, акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки в суборенду, а відсутність однієї з істотних умов, передбачених ст. 14 Закону України «Про оренду землі»є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

За приписами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

За приписами статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (надалі Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Нормами ст. 15 Закону визначено істотні умови договору оренди землі, до яких, окрім іншого, відноситься умова про об'єкт оренди (місця розташування та розмір земельної ділянки).

Місце розташування земельної ділянки оспорюваним договором не визначено, оскільки відсутні документи, які це визначають: план або схема земельної ділянки, яка передається в суборенду, кадастровий план цієї земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пункт 1.1. та п. 2.1. договору суборенди це не спростовують.

Частиною другою ст. 15 Закону встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а також порушення вимог ст.ст. 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 17 Закону визначено, що передача об'єкта орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на  умовах, що визначені у договорі оренд землі, за актом приймання-передачі.

Як встановлено судом, акт прийому-передачі між сторонами не укладався, і , відповідно , передачі об'єкта суборенди за актом не проводилася.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону порушення вимог ст. 17 Закону є підставою для визнання договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, Львівський апеляційний господарський суд встановив правильність висновку місцевого господарського суду про недійсність договору суборенди землі № 72, укладеного 30.11.06 між сторонами.

Згідно із статтею 18 зазначеного Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Висновок суду першої інстанції про те, що договір суборенди не пройшов державної реєстрації був передчасним, оскільки не ґрунтувався на нормах чинного законодавства. Зокрема, відповідно до п. 11 Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.98, державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обґрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації. А у п. 12 цього ж Порядку зазначено, що факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

На доданій до матеріалів справи світлокопії договору суборенди землі № 72 від 30.11.06 є відмітка про те, що договір зареєстрований у Сокільницькій сільській раді 30.11.06, реєстраційний номер 72. Дана відмітка засвідчена гербовою печаткою та підписом сільського голови ради М.Криси.

Таким чином, даний договір пройшов державну реєстрацію та набув чинності з дати її проведення, а тому може бути предметом спору щодо його відповідності нормам закону.

Наявний в матеріалах справи лист від 18.06.09 № 312, який підписаний сільським головою М.Криси, не визнається судом апеляційної інстанції як обставина, що спростовує вищенаведений висновок, оскільки цей лист не ґрунтується на нормах чинного законодавства і суперечить наявному в договорі суборенди запису про проведення його реєстрації.

Разом з цим, висновок суду першої інстанції щодо непроведення державної реєстрації договору суборенди землі не впливає на правильність прийнятого рішення щодо визнання такого договору недійсним відповідно до норм Закону України "Про оренду землі".

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеним та не спростовують правомірності оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.10 у справі № 10/229(10) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                           Кузь В.Л.

Суддя                                                                                                 Юркевич М.В.

Суддя                                                                                                 Желік М.Б.