Рішення

від 04.04.2011 по справі 8/1/5022-173/2011(11/80-1650)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/1/5022-173/2011(11/80-1650)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2011 р.Справа № 8/1/5022-173/2011(11/80-1650)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І. М.

Розглянув справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська, 4/20, м. Київ (поштова адреса: вул. Грінченка, 18, м. Київ)

до відповідача: Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15-а, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 11767,83 грн.

За участю представників сторін:

Позивача: не прибув

Відповідача: не  прибув

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська,4/20, м. Київ звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15-а, м. Тернопіль про стягнення 11 767 грн. 83 коп. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання №09/03-1 від 20.01.2009р., зокрема, в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого згідно видаткової накладної №-9012701 від 27.01.2009р. товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в суму 9 131,53грн., на яку відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору нараховано 725,17 грн. пені, 149,01грн. 3% річних та 1 762,13грн. інфляційних нарахувань, які і просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 07.12.2010 року у справі 11-80-1650  позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська,4/20, м. Київ до Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова,15-а, м. Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 11767,83 грн. залишено без розгляду на підставі п.5 ст. 81, ст. 86 ГПК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 січня 2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс" задоволено; ухвалу господарського суду Тернопільської області від 07.12.2010 року у справі № 11-80-1650 скасовано, а справу направлено до господарського суду Тернопільської області для розгляду по суті позовних вимог.

Розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 04.02.2011 р. справу №11-80-1650 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська, 4/20, м. Київ до Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова,15-а, м. Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 11767,83 грн. передано на розгляд судді Гирилі І. М.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 04.02.2011 р. справу № 11/80-1650 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська,4/20, м. Київ до Приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова,15-а, м. Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 11767,83 грн. прийнято до провадження, присвоєно справі № 8/1/5022-173/2011 (11/80-1650), судове засідання призначено на 15:10 год. 21.02.2011 р.

Судове засідання, призначене на 15:10 год. 21.02.2011 року, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 10:20 год. 09.03.2011 року, до 11:05 год. 23.03.2011 року та, відповідно, до 15:30 год. 04.04.2011р., у зв'язку із неявкою сторін та неподання ними витребовуваних ухвалами суду від 04.02.2011 року, від 21.02.2011 року та від 23.03.2011р. документів.

В судове засідання 04.04.2011 року представник позивача не прибув, причин неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України.

Відповідач в судове засідання 04.04.2011 року не прибув, документально обґрунтованого відзиву на позов не надав, хоча про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК  України.

Разом з тим, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне:

В силу ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки  виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

20 січня 2009 року між Приватним підприємством "Продекспорт", як Покупцем, з однієї сторони, та ТОВ "Август плюс", як Продавцем, з іншої сторони, укладено договір постачання № 09/03-1, за умовами якого Продавець зобов'язується передавати (поставити, продати) товари у власність Покупця на умовах та в строки, встановлені договором, а Покупець в порядку та в строк встановлені договором, зобов'язується прийняти товари і оплатити їх, за цінами, визначеними в додатку № 1(п.п.1.1 п. 1 Договору).

Ціни та товар, що Постачається Продавцем Покупцю у відповідності з умовами даного договору, сказуються у додатку № 1, що є невідємною його частиною. В додатку № 1 вказані базові ціни, гуртові ціни (ціни за якими Продавець пропонує свої товари усім покупцям), ціна за якими товар реалізовується Покупця (базові, гуртові ціни пясля відрахування знижок Покупцю) та період на протязі якого додаток № 1 діє і є незмінним (п. 2.1 п. 2 Договору).

Асортимент та кількість товару, наданих Продавцем Покупцю, повинні в повному обсязі  відповідати замовленням Покупця, або окремо погодженому в Додатку №3, який вступає в дію тільки після його підписання, асортименту кількості продукції, яку Покупець зобов'язується прийняти від Продавця, а Продавець поставити в період зазначений в додатку №3 (п.п.2.5 п.2 Договору).

Умовами укладеного договору, з врахуванням Протоколу розбіжностей, сторони узгодили порядок здійснення замовлення, прийому та здачі товару, а також порядок розрахунків (п.п.5.3 п.5, п.п.8.1,8.6 п.8). Так, зокрема, Покупець методом миттєвого зв'язку (факс, електронна пошта, а в окремих випадках телефон) або в іншій формі, прийнятній для Сторін здійснює замовлення не пізніше чим за 3-4 робочих днів до бажаної дати постачання. В замовленні Покупець вказує: час подачі замовлення, асортимент та кількість товару, адресу поставки товару та день. Вразі, якщо Продавець не може поставити товар Покупцю в строк зазначений в замовленні, він зобов'язується не пізніше половини строку поставки зазначеного в замовленні повідомити про це Покупця.

Покупець здійснює розрахунки з Продавцем шляхом переказу грошових коштів на безготівковий рахунок Постачальника протягом 60 днів з моменту поставки товару. Підставою для оплати товару по даному Договору, вважається передача Покупцю оформлених належним чином (згідно правових актів) облікових документів.

Датою прийому товару рахується дата підписання облікових документів уповноваженими представниками Сторін (п.п. 5.15 п. 5 Договору).

П.п. 10.1. договору, сторони передбачили відповідальність покупця за несвоєчасне проведення розрахунків. Зокрема, Покупець, що не своєчасно розплатився з Продавцем за наданий вчасно ним товар, сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,04% від суми затриманої проплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Пеня сплачується і нараховується Покупцем тільки у випадку, якщо Продавець виконував і виконав усі свої зобов'язання щодо Покупця.

Відповідно до п.12.1 Договору, даний договір чинний з 01.01.2009р. до 31.12.2009р.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько –господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання  (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання з оплати вартості поставленого згідно Договору постачання №09/03-1 від 20.01.2009р. товару.

При цьому, в обґрунтування та підтвердження своїх доводів про поставку товару відповідачу згідно договору постачання №09/03-1 від 20.01.2009р. до матеріалів справи долучено видаткову накладну №-9012701 від 27.01.2009р. на суму 10710грн. (а.с. 48 Т.1).

В підтвердження часткового виконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості поставленого по договору №09/03-1 від 20.01.2009р. товару позивачем надано копії банківських виписок, які свідчать про сплату відповідачем на рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 12 000грн., в тому числі: за договором №09/03-01 від 20.01.2009р. на суму 10 000грн. та за договором №012р1104 від 01.11.2004 року на суму 2000грн. (а.с. 49-56 Т.1).

Окрім того, в підтвердження факту існування боргу відповідача в сумі 9 131,53грн. до матеріалів справи долучено акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2010р., з якого вбачається, що станом на 01.01.2009 року за відповідачем рахувався борг в сумі 10 421,53грн. (а.с. 47 Т1).

Таким чином, просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 9 131,53грн.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Статтею 32 ГПК України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до положень статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Як зазначалось вище, підставою позову позивачем визначено порушення відповідачем зобов'язань за договором постачання №09/03-1 від 20.01.2009 року.

Як стверджує представник позивача у своїх письмових поясненнях від 02.12.2010р., хоча Договір постачання № 09/03-1 і був підписаний сторонами 20.01.2009р., однак, фактично, правовідносини, що є предметом даного Договору були розпочаті сторонами 01.01.2009р., тобто вважає, що договір почав діяти 01.01.2009р., а отже видаткова накладна №-9012701 від 27.01.2009р. лише умовно вказує на дату та номер договору, має безпосереднє відношення до договору  постачання № 09/03-1 від 20.01.2009р. і може бути доказом поставки товару.

Зазначає, що додаток № 1  до договору постачання сторонами не підписувався; замовлення відбувалось методом миттєвого зв'язку, що на думку останнього унеможливлює підписання будь-яких документів. Усі ціни на товар зазначалися у рахунках-фактурах, які виставлялись позивачем відповідачеві, по яким відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар, однак на сьогоднішній день вказані рахунки фактури у позивача не збереглися. Окрім того, зазначає, що претензійний порядок вирішення спорів відповідно до діючого законодавства є виключно добровільним, а тому неможливість надання доказів відправлення претензії відповідачу, як і самої претензії не може перешкоджати розгляду справи судом по суті (а.с. 66-67 Т.1).

Між тим, як свідчать матеріали справи, позивачем на підтвердження своїх вимог надано видаткову накладну №-0912701 від 27.01.2009р., яка містить посилання на договір №0101/09 від 01.01.09, який не є підставою позову.

Твердження позивача про те, що на накладній вказано номер та дату лише умовно, оскільки договір фактично почав діяти з 01.01.2009 року, оскільки правовідносини між сторонами виникли теж з 01.01.2009р., судом оцінюються критично, з огляду на те, що на момент здійснення поставки, - 27.01.2009р. договірні відносини між сторонами вже були належним чином оформленні –договір укладено 20.01.2009 року.

Окрім того, п.п. 8.6 п. 8 Договору№09/03-1 від 20.01.2009р., сторони передбачили, що підставою для оплати товару по даному Договору, вважається передача Покупцю оформлених належним чином  (згідно правових актів) облікових документів. У випадку неналежного оформлення облікових документів, оплата за поставлений товари не проводиться до моменту виправлення Продавцем такого порушення.

Більше того, суперечливими є твердження позивача щодо існування у відповідача заборгованості в сумі 9 131,53 грн. (основний борг) саме  за договором №09/03-1 від 20.01.2009р. за отриманий згідно видаткової накладної №-0912701 від 27.01.2009р. на суму 10 710 грн. товар, оскільки згідно наданих позивачем банківських виписок вбачається, що відповідачем в рахунок погашення вартості отриманих у позивача сорочок згідно договору №09/03-1 від 20.01.2009р. оплачено 10 000 грн., що, в свою чергу, спростовує доводи представника позивача про наявність у відповідача боргу сумі 9 131,53 грн. за поставлений товар згідно договору №09/03-1 від 20.01.2009р.  (10 710 грн. –10 000 грн. = 710 грн. ).

Окрім того, з долучених позивачем до матеріалів справи копій банківських виписок на загальну суму 12 000 грн. вбачається, що відповідачем оплата за отриманий у позивача товар здійснювалась не лише  "за сорочки згідно договору №09/03-1 від 20.01.2009р."  на суму 10 000грн., а й оплата "за сорочки згідно договору №012р1104 від 01.11.2004р."  на суму 2000грн., що свідчить про те, що між сторонами у справі існували і інші зобов'язання, а не лише по договору № 09/03-1 від 20.01.2009р.

Відтак, стверджувати, що поставка по накладній №-0912701 від 27.01.2009. є єдиною та здійснена саме на виконання договору постачання №09/03-1 від 20.01.2009р. не є можливим, а отже дана накладна не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ здійснення господарської операції (поставки) саме за договором №09/03-1 від 20.01.2009р., який є підставою позовних вимог.

Окрім того, умовами укладеного договору сторони передбачили, що:

-          "ціни на товар, що постачається Продавцем Покупцю у відповідності з умовами даного Договору, вказуються у Додатку №1, що є його невід'ємною частиною…"

-          "асортимент та кількість товару, наданих покупцю повинні в повному обсязі відповідати замовленню Покупця, або окремо погодженому в Додатку №3, який вступає в дію тільки після його підписання, асортименту кількості продукції, яку Покупець зобов'язується прийняти від Продавця".

З огляду на наведене, суд позбавлений можливості ідентифікувати товари, які поставлені згідно договору постачання №09/03-1 від 20.01.2009р  та припустити, що поставка товару згідно видаткової накладної №-0912701 від 27.01.2009р. здійснювалася  саме на виконання договору, який є підставою даного позову.

З огляду на наведене, беручи до уваги, що підставою даного позову позивач визначає договір постачання №09/03-1 від 20.01.2009р.; поданими суду доказами не підтверджено здійснення поставки товару саме на виконання договору №09/03-1 від 20.01.2009р.; строк виконання зобов'язань по оплаті вартості отриманого відповідачем згідно видаткової накладної №-9012701 від 27.01.2009р. товару у самій накладній не визначено, а вимога про оплату вартості поставленого товару позивачем відповідачеві не направлялась; інших документів, які б засвідчували факт постачання відповідачу товару саме на підставі договору №09/03-1 від 20.01.2009 року не надано, суд прийшов до висновку, що спір між сторонами з приводу оплати вартості товару отриманого згідно видаткової накладної №-0912701 від 27.01.2009р. відсутній, а  позов задоволенню не підлягає.

Оскільки судом встановлено, що поставка товару по видатковій накладній №9012701 від 27.01.2009р., не пов'язана з виконанням Договору постачання №09/03-1 від 20.01.2009р. (позадоговірна поставка), безпідставними є вимоги позивача і в частині заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.

(Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і ВГС України у своїх постановах: №43/118 від 25.01.2011р.; №3/263-09 від 20.01.2011р.).

Окрім того, не може бути прийнято судом як доказ звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату боргу і наявний в матеріалах справи лист (претензія) від 01.12.2009р., оскільки в останньому мова іде про заборгованість відповідача в сумі 9 131,53грн. згідно договору №09/03-1 від 20.01.2009р. і жодним чином не згадується поставка по видатковій накладній №-9012701 від 27.01.2009р.; докази надіслання даного листа позивачем не надано,- відсутні (пояснення- а.с. 67 Т.1).

Щодо долученого позивачем до матеріалів справи Акту звірки розрахунків, суд відзначає наступне:

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"  визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію  та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти  здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З огляду на викладене, суд вважає, що акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

Слід також зауважити, що згідно з наявним у матеріалах справи актом звірки станом на 01.01.2009р. (що значно передувало укладенню договору від 20.01.2009р.) за відповідачем вже існував борг перед позивачем в сумі 10 421,53грн., відтак, дані наведені в акті не можуть бути прийняті судом як доказ утворення заборгованості за спірним договором.

При цьому, суд відзначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із окремим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за фактично поставлений та прийняти останнім товар в заявленій сумі, за умови належного обґрунтування позовних вимог та долучення відповідних підтверджуючих документів.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 –49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України  №7/93 від 23.01.1993 р., з наступними змінами та доповненнями “Про державне мито”, із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів сплачується державне мито в сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем при поданні до суду 08.10.2010р.  позовної заяви сплачено 102 грн., а належало до сплати 117,68 грн., відтак, решта суми державного мита в розмірі 15,68грн. підлягає стягненню з позивача, у зв'язку з тим, що мито сплачено в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 75,77, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          В задоволенні позову відмовити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Плюс", вул. Жмеринська,4/20, м. Київ (ідентифікаційний код 32530564) в дохід Державного бюджету України на р/р 31111095700002 у ГУДК України у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі - 15 грн. 68 коп. державного мита.

3.          Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання).

4.          Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5.          Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання "11" квітня 2011р.) через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          І.М. Гирила