Постанова

від 27.04.2011 по справі 5015/339/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5015/339/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

27.04.11                                                                                           Справа  № 5015/339/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді                                Р. Марко

суддів                                           Т. Бонк

                                                С. Бойко

При секретарі                                    Чорній Н.

за участю представників сторін:

Від позивача  -    з”явився

Від відповідача  -   не з”явився

розглянувши апеляційну скаргу  ПП ”Біосет”

на рішення   господарського суду  Львівської   області від 01.03.11   

у справі    № 5015/339/11

за позовом –ТзОВ ”Вента ЛТД”

до відповідача –ПП ”Біосет”

про стягнення боргу

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.03.11 у справі № 5015/339/11 позовні вимоги ТзОВ ”Вента ЛТД” задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства “Біосет”(80400, м. Кам”янка-Бузька, вулиця Незалежності,36, код ЄДРПОУ 35106029) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вента ЛТД” (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Селянський узвіз, 3а, код ЄДРПОУ 21947206) 597 995,30 грн. основного боргу, 10 586,21 грн. пені, 4 264,77 грн. інфляційних втрат, 2 048,94 грн. –3% річних, 6 148,95 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що суд не дослідив інформацію про всі фактичні поставки. Апелянт стверджує, що акт звірки не є належним та допустимим доказом, що позивачем не надано довіреностей на одержання матеріальних цінностей та наголошує на тому, що не має заборгованості перед позивачем, здійснив оплату за поставлений товар, про що свідчать банківські виписки.

В судовому засіданні, представник позивача заперечив проти доводів апелянта з мотивів викладених у відзиві, поданому 27.04.2011р. через канцелярію суду, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Відповідач повторно не забезпечив в судове засідання явки повноважного представника, поважності причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

11.04.2011 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про забезпечення позову. Ця заява мотивована тим, що в газеті "Львівські оголошення" №6 від 23.02.2011 року розміщено оголошення про продаж аптечного обладнання (меблів) у зв'язку з закриттям підприємства "Біосед" (м. Кам'янка-Бузька). А також позивач ствержує, що припинення підприємницької діяльності відбувається без реєстрації відповідної інформації у державного реєстратора, про що свідчить той факт, що за адресами, де раніше знаходилися аптеки відповідача, здійснює свою підприємницьку діяльність інше підприємство.

Розглянувши  доводи викладені у заяві про забезпечення позову, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, так як згідно ст. 66 ГПК України, заявником не було наведено суду належних доказів, достатніх для вжиття заходів до забезпечення позову. Посилання на газетне оголошення є безпідставним, так як згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, виданого 03.02.2011 року державним реєстратором Дніпропетровської міської ради, в цьому реєстрі відсутні відомості про прийняття рішення про припинення юридичної особи. Факт продажу відповідачем своїх меблів, не свідчить про вчинення умисних дій з метою уникнення виконання зобов'язань. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів відмовила позивачу у задовленні заяви про забезпечення позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив,  заслухавши представника позивача,  дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

  Предметом спору є вимога ТзОВ ”Вента ЛТД” про стягнення з ПП ”Біосет” 597 995,30 грн. основного боргу, 10 586,21 грн. пені, 4 264,77 грн. інфляційних втрат, 2 048,94 грн. –3% річних, 6 148,95 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як встановлено судом, 30.12.2009 р. між сторонами у справі укладено договір поставки №2121 (надалі –Договір). За умовами цього Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставляти і передати у власність покупця (відповідач у справі) лікарські препарати та медичні товари (надалі –товар), передбачені даним Договором, а покупець зобов'язується приймати вищевказаний товар і вчасно оплачувати його на умовах, передбачених даним Договором.

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на суму 643 673,60 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи і оглянутими в судовому засіданні.

Відповідачем представлено суду банківські виписки,які також оглянуті в судовому засіданні та які свідчать про сплату позивачу 894 469,50 грн. В судовому засіданні позивач пояснив, що зазначені суми були сплачені за поставки у попередніх періодах, вони враховані в актах звірки.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 4.2 Договору термін оплати покупцем кожного конкретного постачання постачальник вказує у відповідній накладній. У випадку, якщо постачальником не зазначений конкретний термін чи дата оплати, оплата покупцем повинна бути здійснена у повному обсязі в термін, не більше 10 календарних днів з дати одержання товару. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, проте не оплатив його вартості у строки, визначені пунктом 4.2 Договору, вимоги позивача про стягнення 597 995,30 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому колегія судддів не бере до уваги заперечення відповідача, які зводяться до відсутності довіреностей на отримання товару. Твердження відповідача спростовується наявними в матеріалах справи довіреностями: №50 від 01.08.2010 року, №51 від 01.09.2010 року, №56 від 01.10.2010 року, №57 від 01.11.2010 року, №60 від 01.12.2010 року.

Що стосується заперечень відповідача в частині оплати заборгованості, то ним не наведено належних доказів погашення боргу за накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 5.1 Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 586,21 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 048,94 грн. –3% річних та 4 264,77 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

          Керуючись ст.ст.  101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення  господарського суду Львівської області від 01.03.11 у справі № 5015/339/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий-суддя                              Р. Марко

Суддя                                         Т. Бонк

Суддя                                         С. Бойко