Постанова

від 12.04.2011 по справі 16259/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

12 квітня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 16259/10/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Басовій Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Таран М.М.

прокуратури - Овчарової А.О.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

 фізичної особи - підприємця ОСОБА_4   

до

 Державної податкової інспекції  у Ленінському районі  міста Харкова   

про

 скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова № 0053711710/0 від 07.12.2010 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Викладені в акті перевірки № 3228/17-218/НОМЕР_1 від 29.11.2010 р. висновки суб’єкта владних повноважень є помилковими, а визначення заниження податку на додану вартість на загальну суму 952150,00 грн. є невірними та такими, що не відповідає вимогам діючого законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість. Господарські взаємовідносини між ФО-П ОСОБА_4 і ТОВ КП «СЛЕН» відбувались в межах правочину, який повністю відповідає вимогам закону, означені господарські операції мали реальний характер, зобов’язання між сторонами згаданого правочину виконані в повному обсязі і належним чином, первинні документи оформлені відповідно до закону.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги позивача в повному обсязі з підстав, що зазначені в позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

За висновками акту № 3228/17-218/НОМЕР_1 від 29.11.2010 р. ФО-П ОСОБА_4 допустив порушення вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за взаємовідносинами з ТОВ КП «СЛЕН», так як у серпні 2010 року безпідставно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ КП «СЛЕН» на суму 952150,00 грн.

За результатами проведеної документальної невиїзної перевірки ФО-П ОСОБА_4 встановлено, що при заповненні декларації ПДВ в додатку 5 до декларації за серпень 2010 р. (вх. № 9003733341 від 15.09.2010 р.) включено до розділу ІІ «Податковий кредит» суму ПДВ 816250,00 грн., за вересень 2010 р. (№ 9004209613 від 14.10.2010 р.) включено до розділу ІІ «Податковий кредит» суму ПДВ 135900,00 грн. за придбання цукру по контрагенту ТОВ КП «СЛЕН» (код 34690187), м. Харків, Харківська ОДПІ.

Згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що податкову звітність з ПДВ за серпень та вересень 2010 р. ТОВ КП «СЛЕН» (код ЄДРПОУ 34690187) не надало.

Посилаючись на вказані вище обставини, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в позові.

Представник прокуратури у судовому засіданні підтримав позицію відповідача та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Суд,  заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи,  зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За матеріалами справи податкове повідомлення - рішення № 0053711710/0 від 07.12.2010 р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1319420,00 грн. (основний платіж – 952150,00 грн.; штраф – 367270,00 грн.) було винесено ДПІ у Ленінському районі міста Харкова з посиланням на акт № 3228/17-218/НОМЕР_1 від 29.11.2010 р.

Згідно з вказаним актом перевіркою встановлено порушення ФО-П ОСОБА_4 п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 952150,00 грн.

Проаналізувавши норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платники податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в кореспонденції з нормами Інструкції «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України» (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 р. за № 843/11123; далі за текстом – Інструкція), суд вважає, що при розв'язанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України і податкове повідомлення-рішення, оскільки саме цей правовий акт індивідуальної дії створив для позивача обов'язок здійснити до бюджету додатковий платіж, а отже податкове повідомлення-рішення вплинуло на права та обов'язки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість викладених в акті № 3228/17-218/НОМЕР_1 від 29.11.2010 р. суджень суб'єкта владних повноважень і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією т законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; З обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно: 6) розсудливо; 7) з дотримання] принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційні зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спорт належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим – мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» з мотивів неможливості включення до складу податкового кредиту сум по операціям з підприємствами, які не задекларували свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість за взаємовідносинами з ФО-П ОСОБА_4

Суд зазначає, що за правилом п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно судження податкового органу про порушення ФО-П ОСОБА_4 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Оцінивши наявні в справі докази, суд встановив, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджено факт укладання між позивачем, ФО-П ОСОБА_4 (в якості покупця) та ТОВ КП «СЛЕН» (в якості продавця) договору поставки №20/02-16 віл 20.02.2010 р., предметом якого є поставка цукру-піску в мішках по 50 кг.

ФО-П ОСОБА_4 згідно з умовами договору поставки № 20/02-10 від 20.02.2010 року, укладеному з ТОВ КП «СЛЕН» в серпні 2010 року здійснив придбання товару – цукру - піску в кількості 732 тони на загальну суму 5712900,00 грн. (в  т.ч. ПДВ – 952150,00 грн.).

Факт придбання цукру-піску підтверджується залученими до матеріалів справи видатковою накладною № СЛ-0000059 від 02.08.2010 р. на суму 760000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 126666,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000064 від 06.08.2010 р. на суму 243200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 40533,33 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000068 від 09.08.2010 р. на суму 815400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135900,00 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000069 від 13.08.2010 р. на суму 790000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 131666,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000071 від 16.08.2010 р. на суму 805000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 134166,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000073 від 19.08.2010 р. на суму 810000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135000,00 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000076 від 26.08.2010 р. на суму 817000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 136166,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000082 від 31.08.2010 р. на суму 672300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 112050,00 грн.)

Залучені до матеріалів справи документів підтверджують факт оплати отриманого ФО-П ОСОБА_4 в серпні 2010 року від ТОВ КП «СЛЕН» цукру-піску яка здійснена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ КП «СЛЕН» платіжними дорученнями на загальну суму 5656200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 942700,00 грн.).

Згідно сертифікату відповідності № UA1.007.Х019093-09 від 28.10.2009 р. та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-04/69771 від 29.10.2008 р., отриманий ФО-П ОСОБА_4 від ТОВ КП «СЛЕН» товар-цукор білий кристалічний, мав термін придатності, що дозволяв здійснювати його зберігання протягом чотирьох років з дати виробництва.

Для зберігання товару використовувались складські приміщення площею 300 м.кв., які ФО-П ОСОБА_4 орендує згідно договору оренди № 28/11 від 13.11.2009 р. у Відкритого акціонерного товариства «Універсал».

Транспортування отриманого товару здійснювалось ФО-П ОСОБА_5 на підставі договору на надання транспортних послуг № 1 від 03.01.2009 р.; ФО-П ОСОБА_6 на підставі договору на надання транспортних послуг б/н від 02.10.2009 р.; ФО-П ОСОБА_7 на підставі договору на надання транспортних послуг № 25 від 01.09.2009 р.

Факт здійснення транспортування підтверджується належним чином оформленими первинними документами – товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, договорами, касовими ордерами на оплату наданих транспортних послуг.

В ході розгляду справи відповідач не надав до суду доказів, які б спростовували достовірність відомостей перелічених вище первинних документів, а тому при вирішенні спору ці документи враховуються судом як належні та допустимі в розумінні ст. 70 КАС України докази по справі.

Відповідач також не подав до матеріалів справи жодних доказів відсутності товару по спірних правовідносинах, невикористання позивачем товару у власній господарській діяльності, відсутності у контрагента позивача прав та дієздатності юридичної особи і статусу платника ПДВ, наявності у позивача наміру безпідставно одержати податкову вигоду у спірних правовідносинах, оформлення первинних документів з дефектами форми, змісту або походження.

Оглянувши залучені до справи копії податкових накладних № 132 від 02.08.2010 р. на суму 760000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 126666,67 грн.), № 136 від 06.08.2010 р. на суму 243200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 40533,33 грн.), № 140 від 09.08.2010 р. на суму 815400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135900,00 грн.), № 141 від 13.08.2010 р. на суму 790000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 131666,67 грн.), № 143 від 16.08.2010 р. на суму 805000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 134166,67 грн.), № 173 від 19.08.2010 р. на суму 810000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135000,00 грн.), № 180 від 26.08.2010 р. на суму 817000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 136166,67 грн.), № 182 від 31.08.2010 р. на суму 672300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 112050,00 грн.), суд встановив, що оглянуті податкові накладні не мають недоліків змісту, форми, походження, які згідно з п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату означеними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Посилання ДПІ у Ленінському районі м. Харкова на відсутність у ФО-П ОСОБА_4 права на податковий кредит по переліченим податковим накладним у зв'язку з недекларуванням ТОВ КП «СЛЕН» податкових зобов'язань з ПДВ слід визнати необґрунтованими, так як відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» позивач та контрагент позивача - ТОВ КП «СЛЕН» є окремими суб'єктами права зі статусом суб'єктів господарювання, відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість» позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

В акті перевірки № 3228/17-218/НОМЕР_1 від 29.11.2010 р. суб'єктом владних повноважень не викладено належних та достатніх доводів про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ КП «СЛЕН». Жодних доказів на підтвердження таких доводів відповідач в ході судового розгляду справи до матеріалів справи не подав.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаним контрагентом, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення  такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим позивачем.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкова декларація, надана позивачем за вказаний період часу суперечить законодавству, а тому є недійсною, на що суд зазначає наступне.

Відповідно п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де указано, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

З положень наведеної норми закону слідує, що законодавець визначив чіткий перелік підстав, за наявності яких податкова звітність може бути не визнана податковим органом як податкова декларація: 1) відсутність обов‘язкових реквізитів, 2) відсутність підписів посадових осіб, 3) відсутність печатки платника податків.

Суд зазначає, що згідно листа Харківської ОДПІ від    №     (арк. спр.  )ТОВ «КП «Слен» надано до податкового органу податкову декларацію за звітний (податковий) період серпень 2010 року, у додатку 5 якої дійсно є вказана сума по податковим зобов'язанням за поставку товару ФО-П ОСОБА_4.(і.п.н. НОМЕР_1) - декларацію надано 20.12.2010 за НОМЕР_2, обсяг поставки складає 4760749,99 грн., сума ПДВ складає 952150,01 грн.

Тобто, доказів прийняття щодо зазначеної декларації рішення в порядку п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем до суду не подано.

Системно проаналізувавши норми Закону України «Про податок на додану вартість», суд зауважує, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку, або присвоєння звітності такого контрагента статусу „Не визнано як податкова декларація". Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за дії порушника.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Судом на підставі довідок ДПІ встановлено, що податкові накладні складені особами, які зареєстровані податковими органами в установленому порядку платниками ПДВ, а тому мали право видавати ці податкові накладні.

Усі зобов’язання у межах договору по вказаним накладним виконані належним чином як продавцем так і покупцем, що фактично знайшло відповідне відображення в акті перевірки.

Ні Законом України «Про податок на додану вартість» ні іншими законодавчими актами з питань оподаткування не передбачені вимоги щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість платникові податку після сплати відповідних сум податків до бюджету його контрагентами. Закон України «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Податок на додану вартість, який включено до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач, який не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом, тобто Конституція України не встановлює принцип солідарної відповідальності по сплаті податків. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.  

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

За таких обставин, суд доходить висновку, що за правилами ч.2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення ФОП ОСОБА_4 вимог п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” за взаємовідносинами з ТОВ КП „СЛЕН".  

          Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням  адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобов’язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ФОП ОСОБА_4, то поданий позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України,  ст.ст. 9, 11, 71, 159, 160–163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції  у  Ленінському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення – задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у  Ленінському районі міста Харкова винесене відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, а саме: № 0053711710/0 від 07.12.2010 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови   виготовлено 18 квітня 2011 року.  

Суддя                                                                                                                Заічко О.В.