Ухвала

від 18.04.2011 по справі 2а-15793/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-15793/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-15793/10/2670                            Головуючий у 1-й інстанції:   Кузьменко В.А.  

Суддя-доповідач:  Денісов А.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" квітня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

             № 2а-15793/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді                    Денісова А.О.

Суддів:                              Безименної Н.В.

Гром Л.М.

при секретарі                              Вовчок О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом «Орсі»до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2010 року позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 01.10.2010 року №0007382309/0 з тих підстав, що  ПІК «Орсі»правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за червень 2010 року, а висновки ДПІ про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковими.

На вказану постанову ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і винести нову про відмову в задоволенні позову, посилаючись не те, що контрагент позивача не сплатив податок з ПДВ до бюджету. З цих підстав апелянт вважає угоду ПІК «Орсі»з ТОВ «Торговий дім «Дари Узбекистану»нікчемною.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДПІ провела документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства по ПДВ у взаємовідносинах з за червень 2010 року. За результатами перевірки 06.09.2010 року складений акт про не підтвердження сплати ТОВ «Торговий дім «Дари Узбекистану», місце знаходження якого не встановлено, ПДВ до бюджету. На думку ДПІ вказане свідчить про порушення  ПІК «Орсі»вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки воно відобразило у складі податкового кредиту податкові накладні, які неможливо підтвердити у зв'язку з відсутністю контрагента за місцезнаходженням. На цій підставі 01.10.2010 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №0007382309/0, яким визначила суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3 843 644,00 грн., в тому числі за основним платежем –2 745 460,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1 098 184,00 грн.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. На момент укладення договору контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ і ПІК «Орсі»не може нести відповідальність за несплату податків останнім. Відповідач не заперечує сплату позивачем ПДВ в ціні товару, проте оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ДПІ фактично зобов'язує ПІК «Орсі»вдруге сплатити цей податок. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки лише для цієї особи.

Постанова суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності (п. 71 рішення Європейського Суду). В цьому ж рішенні Європейського Суду з прав людини зазначає, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідної суми до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника, могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, право компанії-заявника на нарахування податкового кредиту прирівнюється щонайменше до «правомірного очікування»того, що їй буде надана можливість реалізувати своє право власності (в рішенні право податкового кредиту прирівнюється до власності).

Щодо тверджень про нікчемність угоди між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дари Узбекистану», суд першої інстанції вірно зазначає, що зміст зазначеної угоди не суперечить актам цивільного законодавства. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий  суддя:

                             Судді:

В повному обсязі ухвала виготовлена 19.04.2011 р.