Постанова

від 26.02.2008 по справі 45/446-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2008 р.                                                          

Справа № 45/446-07 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. , Барбашова

С.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників

сторін:

позивача - Тютюнник Е.А.

відповідача - 

ОСОБА_1.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного

господарського суду апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності

- фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків (вх. № 137 Х/3) на рішення

господарського суду Харківської області від 24.12.07р. по справі № 45/446-07

за

позовом Товариства з

обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства "АРГО",

м. Харків

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1, м. Харків

про стягнення 1920,43 грн., -      

встановила:

У листопаді

2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне

підприємство "АРГО" (м. Харків) звернулось до господарського суду

Харківської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1 (м. Харків) про стягнення заборгованості у розмірі 1920,43 грн.,

яка виникла внаслідок невиконання виконання відповідачем своїх зобов'язань на

підставі Договору поставки № 70 від 09.01.2006 р. Окрім того, позивач просив

стягнути з відповідача на свою користь витрати по оплаті держмита та на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням

господарського суду Харківської області від 24.12.07р. по справі № 45/446-07

(суддя Калініченко Н.В.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на

користь позивача суму заборгованості у розмірі 1920,43 грн., 102,00 грн.

держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

Відповідач з

даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в

якій вважає його незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням вимог

матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить оскаржене

рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог

відмовити.

Позивач у своїх

запереченнях по апеляційній скарзі вважає рішення суду першої інстанції

законним та обґрунтованим, а також таким, що прийнято у відповідності до норм

матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить залишити його

без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, як безпідставну.

Заслухавши

уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої

позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог,

передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши

наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої

інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм

матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення,

колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать

матеріали справи, 09 січня 2006 року між позивачем - Товариством з обмеженою

відповідальністю виробничо-торгівельним підприємством "АРГО" та  відповідачем - Суб'єктом підприємницької

діяльності - фізичною особою ОСОБА_1. укладено Договір поставки за № 70 (далі -

Договір).

Відповідно до

даного Договору позивач зобов'язався постачати відповідачу товари народного

споживання (п. 1.1. Договору), а згідно з п. 1.2. Договору асортимент,

кількість та ціна кожної партії товару визначається за згодою сторін при

оформленні замовлення та які відображені в накладних.

Пунктом 6.1.

Договору передбачено, що відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар

шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача або

внесенням  в касу відповідача.

Згідно з

пунктом 6.2. Договору оплата за отриманий товар проводиться протягом семи

календарних днів з моменту поставки товару.

Із матеріалів

справи вбачається, що на виконання умов цього Договору позивач поставив

відповідачу товар на загальну суму 1920,43 грн., про що свідчать видаткові

накладні № 11772 від 05.09.06р. на суму 839,65 грн. та № 12883 від 19.09.06р.

на суму 1080,78 грн., тим самим виконавши свої зобов'язання за даним Договором

у повному обсязі.

Проте в

порушення положень Договору відповідач вартість товару в обумовлені строки не

сплатив.

Частиною 1

статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні

встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у

цей  строк (термін).

Враховуючи те,

що відповідач не виконав належним чином своїх обов'язків відповідно до умов

спірного Договору поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю

виробничо-торгівельне підприємство "АРГО" звернулось до

господарського суду Харківської області з даним позовом.

Приймаючи

оскаржене рішення господарський суд визначився, що оскільки відповідач належним

чином свої зобов'язання за спірним Договором не виконав та відповідних доказів

сплати суми боргу не надав, тому з урахуванням ст. 526 Цивільного кодексу

України, в силу положень якої зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, суд дійшов висновку, що

позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі

1920,43 грн. за Договором поставки № 70 

від 09.01.06р. є обґрунтованими, доведеними документально матеріалами

справи, а тому такими, що підлягають задоволенню.

За змістом  статті 

32  Господарського процесуального

кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких

суд  у 

визначеному  законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються  вимоги 

і заперечення сторін.  Такі дані

встановлюються, зокрема, письмовими доказами 

та  поясненнями  представників 

сторін. 

В силу положень

статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх

вимог, а також обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

Частиною 1 ст.

43 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що господарський суд оцінює

докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному

і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом.

Матеріали

справи свідчать про те, що висновки господарського суду відповідають фактичним

обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального

права, є законними та обґрунтованими.

На думку

колегії суддів, позивач обґрунтував та належним чином  довів належними та допустимими доказами

правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з цим, факти,

викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на незаконність та

необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого

підтвердження.

Так, заявник апеляційної

скарги посилається на те, що судом першої інстанції не враховано недотримання

позивачем при зверненні з даними позовними вимогами норм процесуального права,

а саме не направлення відповідачеві у справі копій видаткових накладних, якими

обґрунтований позов. Проте, на думку колегії суддів вказані обставини не

стосуються вже вирішеного по суті даного господарського спору та

прийнятого  у справі рішення і тому мають

бути відхилені.

Окрім того, не

приймаються колегією суддів до уваги твердження скаржника  про недоведеність позовних вимог, оскільки в

порушення п. 6.3. Договору акти звірки по здійсненим поставкам та розрахункам

між сторонами у справі не складались.

Однак, із

матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтував свої позовні вимоги нормами

матеріального права, які регулюють загальні положення виконання зобов'язань. В

силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства. При

цьому, акт звірки взаєморозрахунків є лише документом, по якому підприємства

звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких

зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором,

накладними, рахунками, тощо. Колегія суддів вважає, що в даному випадку,

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного

підприємства  "АРГО" до

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. підтверджені належними

письмовими доказами, а саме договором поставки №70 від 09.01.06р. та

видатковими накладними № 11772 від 05.09.06р. на суму 839,65 грн. та № 12883

від 19.09.06р. на суму 1080,78 грн. При цьому, господарським судом правомірно

встановлено, що відповідно до зазначених документів відповідачем було отримано

та не оплачено товару на суму 1920,43 грн. на отримання відповідачем товару від

позивача. Вказані обставини не спростовані відповідачем належними та

допустимими доказами. Іншого розміру заборгованості або взагалі його

відсутності відповідач не надав як при розгляді справи судом першої інстанції

по суті позовних вимог, так і при розгляді його апеляційної скарги судом

апеляційної інстанції.

В спростування

доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі про те,  що надані позивачем в обґрунтування позовних

вимог видаткові накладні не  

підтверджують факт сплати або несплати вартості товару, колегія суддів

вважає необхідним зауважити, що вказані первинні документи є лише дозволом на

здійснення господарської операції з відпуску матеріальних цінностей і відповідно

до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

України" підставою для її бухгалтерського обліку, а сплата вартості

отриманого згідно цих накладних товарів підтверджується зовсім іншими

документами, які в силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу

України повинні були бути надані відповідачем у справі в обґрунтування

належного виконання своїх зобов'язань за спірним Договором, оскільки обов'язок

доказування законодавчо покладено на сторони.

Не заслуговують

на увагу і твердження заявника апеляційної скарги про те, що  господарським судом невірно встановлений

спосіб розрахунків між сторонами за отриманий товар, оскільки відповідно до

пункту 6.1. Договору відповідач зобов'язався сплатити вартість товару шляхом перерахування

грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача або внесення в касу позивача,

або іншим, не забороненим чинним законодавством України і узгодженим в

двосторонньому порядку, способом. Вказані обставини були належним чином

досліджені господарським судом та їм надана належна правова оцінка. При цьому,

колегія суддів визначає, що матеріали справи взагалі не містять жодних доказів

яким саме способом відповідач здійснював розрахунок за отриманий товар по

спірним накладним та у відповідності з вищезазначеним пунктом Договору

поставки. Надані відповідачем письмові пояснення співробітника позивача

ОСОБА_2. в підтвердження проведеного розрахунку за товар, не можуть бути

прийняті судом до уваги, оскільки не є належними доказами в справі у розумінні

вимог ст. ст. 33-36 Господарського процесуального кодексу України. Більш того,

зі змісту вказаного пояснення не вбачається, що оплата вартості товару

здійснювалась відповідачем саме за Договором поставки №70 від 09.01.06р., а

грошові кошти внесені зазначеною особою в касу позивача за отриманий товар саме

по видатковим накладним № 11772 від 05.09.06р. та № 12883 від 19.09.06р.

Також, колегія

суддів вважає необхідним зазначити, що в мотивувальній частині рішення замість

встановленого пунктом 6.1. Договору порядку проведення сплати вартості товару,

а саме "шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок

позивача або внесення в касу позивача", господарський суд помилково вказав

"на розрахунковий рахунок відповідача або внесення в касу

відповідача". Вказана описка не впливає на обґрунтовані висновки суду

першої інстанції по суті розглянутих вимог і не тягне за собою зміну чи

скасування даного судового акту. 

Отже, з огляду

на представлені сторонами документи в обґрунтування своїх позицій у справі,

колегія суддів вважає, що всі матеріали справи свідчать про отримання товару

відповідачем за Договором № 70 від 09.01.06р. згідно видаткових накладних №

11772 від 05.09.06р. та № 12883 від 19.09.06р. на загальну суму 1920,43 грн.,

але жодних доказів в підтвердження оплати вартості даного товару по згаданим

накладним відповідач не надав. За таких обставин, заборгованість у розмірі

1920,43 грн. підтверджується матеріалами справи і ці дані відповідачем не

спростовані, в зв"язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив

позовні вимоги. 

Приймаючи до

уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що

апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування

на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від

24.12.07 р. по справі № 45/446-07 прийняте без порушень норм матеріального та

процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про

скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Таким чином,

враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного

господарського суду,  -

постановила:

Апеляційну

скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків

залишити без задоволення.

Рішення

господарського суду Харківської області від 24.12.07 р. по справі № 45/446-07

залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                             

      Демченко В.О. 

                                 Судді                                                                   

Такмаков Ю.В. 

 Барбашова С.В.