Постанова

від 18.03.2008 по справі 14/232/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У к р а ї н а

У

к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.03.08                                                                                              

Справа №14/232/07

Колегія суддів

Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя

Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т.

В.    , Кагітіна Л.П.  , Юхименко О.В.

при секретарі Пересада

О.В.

за участю

представників

позивача-1: Говоруха

Г.Ф., довіреність  № 19-07 від 18.07.07р.

позивача-2: Говоруха

Г.Ф., довіреність № 21/07 від 18.07.07р.

відповідача:

ОСОБА_1паспорт  НОМЕР_1від 26.12.95р.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні матеріали справи № 14/232/07 та апеляційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Запоріжжя 

на рішення

господарського суду Запорізької області від 09.08.2007р. у справі № 14/232/07

за позовом Товариства

з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м.Запоріжжя та Товариства з

обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ», м.Запоріжжя  

до Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Запоріжжя 

про зобов'язання

звільнити територію ринку

Встановив:

Рішенням

господарського суду Запорізької області від 09.08.2007р. у справі №14/232/07

(суддя Хоролець Т.Г.) позов задоволено та зобов'язано суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 звільнити на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю «Автомобільний ринок» територію Автомобільного  ринку, що розташований за адресою м.Запоріжжя,

вул. Оріхівське шосе, 36, від належного йому металевого кіоску у ряду № 4,

місце 107 шляхом його демонтажу та вивозу часток кіоску за межі території

Автомобільного ринку. Судові витрати покладено на відповідача.

        Рішення суду прийнято з посиланням на

ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, п.20 Правил торгівлі на ринках,

затверджених наказом  Міністерства

економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх

справ, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету

стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.03.2002р. №

57/188/84/105, п.34 Правил торгівлі на ринках м.Запоріжжя і мотивовано тим, що

відповідач в порушення вказаних Правил та без наявності будь - яких правових

підстав та документів, на території Автомобільного ринку, ряд 4, місце 107

розмістив стаціонарний об'єкт торгівлі (кіоск). Договору на утримання цього

торгівельного місця відповідач з ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» не уклав, торгівлю здійснює

без сплати послуг ринку. Позовні вимоги щодо звільнення відповідачем займаного

ним приміщення на користь позивача-1 у зв'язку з порушенням вказаних Правил

визнано судом першої інстанції обґрунтованими.

Не погодившись з

прийнятим у справі судовим рішенням, СПД ОСОБА_1подав апеляційну скаргу до

Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить

скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.08.2007 р. у

справі № 14/232/07 у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і

процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних

вимог позивачам відмовити. Заявник апеляційної скарги зазначає, що позов

поданий з порушенням вимог статей 54, 58 ГПК України, згідно яких позовна заява

повинна бути подана кожним з позивачів окремо, бо п.4 ст.54 ГПК передбачає

можливість зазначення у позові декількох відповідачів, а не декількох

позивачів. Разом з цим, заявник апеляційної скарги зазначає, що посилання

позивачів на той факт, що на підставі договору оренди майна № 01/07 від

01.01.2007р. Автомобільний ринок знаходиться у користуванні ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» не

відповідає дійсності та умовам названого договору. Крім того, відповідач

наполягає на тому, що позивач -2 є неналежним позивачем, оскільки не є ринком і

не має відповідних повноважень на укладання договорів на надання послуг ринку.

Договором оренди нерухомого майна ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» не наділений повноваженнями

надавати послуги ринку. Апелянт наголошує також на тому, що він неодноразово

звертався до ТОВ «Автомобільний ринок» з пропозицією про укладання договору про

надання послуг ринку, але керівництво зазначеного підприємства ухилялося від

укладання договору та повертало йому кошти сплачені за послуги ринку. Також,

скаржник стверджує про те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої

інстанції були порушені його конституційні права, так як він неодноразово

звертався до суду з клопотанням про виклик свідків до суду для дачі свідчень,

проте судом першої інстанції дане клопотання було відхилене. Також у судовому

засіданні відповідач пояснив, що правовою підставою для зайняття торгівельного

місця є оплата ринкового збору та договір № 862 від 01.11.2005р. про надання

основних та додаткових послуг Автомобільним ринком, який був укладений з

управителем майна позивача-1 ТОВ «Авто-плюс» строком до 2013року на надання

торгівельного місця  № 109 у ряду №3 згідно

з генеральним планом ринку. Відповідач наголошує, що місце № 109 у ряду №3 та

місце № 107 у ряду №4 є фактично одним і тим же місцем, а нумерація рядів та

місць змінена позивачами у зв'язку з проведенням реконструкції ринку. На

вказаному торгівельному місці відповідач здійснює торгівлю майже з моменту

заснування автомобільного ринку, встановивши з дозволу ТОВ «Автомобільний

ринок» власний металевий кіоск.          

У відзиві на

апеляційну скаргу позивачі зазначили, що оскаржуване рішення суду прийнято з

дотриманням всіх вимог чинного законодавства, а доводи, які покладені в основу

апеляційної скарги, є безпідставними та необґрунтованими. Стосовно посилання

заявника апеляційної скарги на те, що позовна заява була подана з порушенням

вимог ст.ст. 54, 58 ГПК України є безпідставним, так як статтею 23 ГПК України

передбачено, що позов може бути подано кількома позивачами до кількох

відповідачів. Щодо відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про

виклик свідків, позивачі зазначають, що розділом V ГПК України не передбачено

такого виду доказу, як показання свідків у господарському суді, а тому суд

правомірно відмовив у задоволенні такого виду клопотання. Стосовно оплати

відповідачем послуг ринку, то платіжні доручення про сплату ринкового збору не

були прийняті ринком, а кошти повернуті ПП ОСОБА_1., у зв'язку з відсутністю

договору між позивачем-1 та відповідачем. Також, позивачі стверджують, що за

умовами договору оренди майна № 01/07 від 01.01.2007р. автомобільний ринок

знаходиться у користуванні ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», який має право передавати ринок в

цілому або його частини в суборенду, вчиняти від свого імені та за свій рахунок

дії, необхідні для здійснення ефективного функціонування ринку у відповідності

з його прямим призначенням та Правилами торгівлі у м.Запоріжжя. Під «об'єктом»

у договорі оренди розуміється нерухоме майно, яке знаходиться на території

автомобільного ринку. Стосовно твердження апелянта про різні адреси позивача-2

у свідоцтві про державну реєстрацію та дозволі № 7087, то позивачі зазначають,

що це пов'язано лише зі зміною юридичної адреси ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», що діючим

законодавством України не заборонено. Апелянт стверджує, що він неодноразово

звертався до керівництва ТОВ «Автомобільний ринок» з пропозицією про укладення

договору про надання послуг, проте, відповідачу неодноразово вказували на те,

що Автомобільний ринок знаходиться у користуванні позивача-2, а тому договір

відповідач повинен був укладати з ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ». 11.07.2006р. ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»

особисто було вручено відповідачу лист № 14 з пропозицією укласти договір про

надання послуг ринку або звільнення території ринку від його кіоску. ТОВ «ВКФ

«ЗОРЗ» двічі складалися акти №№ 7, 10 від 07.06.2007р. та 09.06.2007р. про

відмову відповідача від укладення договору на послуги ринку, які останній

відмовився отримувати. Таким чином, позивачі стверджують, що відповідачем в

порушення Правил торгівлі на ринках безпідставно, тобто без наявності будь -

яких документів розміщено на території автомобільного ринку, ряд 4 місце 107

стаціонарний об'єкт торгівлі (кіоск). Представник позивачів у судовому

засіданні підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та вказує,

що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відсутні підстави

для його скасування, апеляційну скаргу відповідача просить залишити без

задоволення.

Ухвалою Запорізького

апеляційного господарського суду від 15.10.2007р. у справі  № 14/232/07 апеляційна скарга прийнята та

призначена до розгляду на 22.11.2007р.

Розгляд даної справи

колегією суддів неодноразово відкладався у зв'язку з витребуванням від сторін

певних доказів для повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи.

Розпорядженням голови

Запорізького апеляційного господарського суду № 418 від 06.03.2008р. справу

призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко

Т.В., суддів Кагатіної Л.П., Юхименко О.В.

У судовому засіданні,

яке відбулося 06.03.2008р. від заявника апеляційної скарги надійшло усне

клопотання про оголошення постанови суду в повному обсязі, у зв'язку з чим,

колегія суддів задовольнила дане клопотання та оголосила перерву у судовому

засіданні на 18.03.2008р. для підготовки постанови в повному обсязі.

За клопотанням

відповідача судовий процес вівся із застосування засобів технічної фіксації

судового процесу та за згодою представника позивачів та відповідача у судовому

засіданні, яке відбулося 18.03.2008р. оголошено вступну та резолютивну частини

постанови.

Відповідно до статті

99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в

апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК

України у процесі перегляду справи апеляційний  

господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами

повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної

скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у

повному обсязі.

Колегія суддів,

проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм

матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення,

обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить

апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

24.07.2003р. між

Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Автомобільний ринок» (позивач-1

у справі) було укладено на строк до 2013р. договір оренди земельної ділянки

загальною площею 12,7985га, що знаходиться за адресою м.Запоріжжя, вул.

Оріхівське шосе, 36, цільове призначення якої розташування автомобільного

ринку. В той же день цей договір був нотаріально посвідчений приватним

нотаріусом ОСОБА_2., а 11 серпня 2003р. зареєстрований у книзі записів

державної реєстрації договорів оренди землі за № 387.   

24.01.2006р. між

Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок» (Орендодавець за

договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ» (Орендар за

договором) укладено договір оренди майна №1, за умовами якого Орендодавець

передає Орендарю у строкове платне користування майно, що розташоване на

території Автомобільного ринку за адресою:АДРЕСА_1. Склад об'єкту, що

передається в оренду визначений у акті приймання-передачі, який є невід'ємною

частиною договору.

З наведеного договору

вбачається, що об'єктом оренди є не цілісний майновий комплекс автомобільний ринок,

а тільки окремо визначене нерухоме майно.

Згідно довідки ЗБТІ №

10973 від 10.12.07р.(а.с17,т.2) право власності на об'єкти нерухомості за

адресоюАДРЕСА_1не зареєстровано. Не зареєстроване право власності на об'єкти

нерухомості за вказаною адресою і за ТОВ “Автомобільний ринок”, про що свідчить

довідка ЗМБТІ № 8123(а.с.7, т.2).    

Аналогічний договір

оренди було укладено між тими ж сторонами і на 2007р. за  № 01/07 від 01.01.2007р. на строк до

25.12.2007р.

Відповідно до п. 2.2.1

договору оренди орендарю (позивачу - 2) надано право здійснювати від свого

імені і за свій рахунок усі дії, необхідні для здійснення ефективного

функціонування об'єкту, тобто орендованого нерухомого майна, відповідно до його

призначення і Правил торгівлі на ринках м. Запоріжжя. Однак, у договорі не

вказано цільового використання орендованого майна, або цілі оренди цього майна.

З чого слід зробити висновок, що призначення будівель та споруд обумовлено

назвою та прямим призначенням самих споруд, що входили до переліку переданого

майна, зокрема магазини використовувати як магазини, підсобні приміщення, як

підсобні приміщення, інше майно також відповідно до його прямого призначення. З

договору оренди нерухомого майна у позивача-2 виникло тільки право користування

цим майном, але не право надавати торговельні місця та послуги ринку, а також

укладати договори щодо надання 

торговельних місць і послуг ринку.

Відповідно до

визначень наведених у ст.2 Закону України “Про оренду державного та

комунального майна”, ст.759 ЦК України, ст.283 ГК України орендою є засноване

на  договорі строкове платне користування

майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої

діяльності.

Право

користування  майном - це юридична

можливість видобування користувачем споживчої властивості майна. 

Підприємницька

діяльність здійснюється суб'єктом господарювання відповідно до його Статуту та

чинного законодавства.

Дозвіл № 7087 на

розміщення об'єкту торгівлі та сфери послуг, виданий ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», на який

посилається позивач-2, є тільки документом, яким дозволяється  розміщення об'єкту торгівлі, і не тягне за

собою виникнення цивільних прав і обов'язків, які згідно статті 11 ЦК України

виникають, зокрема, з договору або з закону. Тобто сам лише дозвіл ще не є

правовою підставою для надання ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» торгівельних місць і послуг

ринку, а також виникнення у нього права вимагати у продавців сплату ринкового

збору та  плату за послуги ринку.

Договору на довірче управління майном ринку між позивачами на момент

пред'явлення позову не було, іншого договору, яким позивач-1 делегував би свої

повноваження щодо стягнення ринкового збору та плати за послуги ринку, чи

надання торгівельних місць також між позивачами не укладалось. 

Правилами торгівлі на

ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань Європейської

інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової

адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та

сертифікації України від 26.02.2002р. № 57/188/84/105, зареєстрованих в Міністерстві

юстиції України 22.03.2002р. за № 288/6576 визначено, що ринок - це суб'єкт

господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої

влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в

установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та

створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі - продажу

товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» не є

ринком в розумінні вищенаведеного визначення, бо йому  земельної ділянки не надавалось і у його

статуті не передбачено такого виду діяльності, як надання послуг ринку, тобто

надання послуг ринку не є предметом діяльності позивача-2. Сам лише договір

оренди нерухомого майна не є підставою для виконання позивачем-2 функцій ринку.

ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ” не довів, що кіоск відповідача знаходиться на майні, що

передане позивачу-2 в оренду. Крім того, відповідно до вимог ст.769 ЦК України

передання речі в найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб. При

укладанні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі

права третіх осіб на річ, що передається у найм.

За таких обставин, на

момент подачі позову у відповідача не було належних правових підстав

пред'являти відповідачу вимоги про укладання договору щодо надання

торгівельного місця, на надання послуг ринку, вимагати сплати послуг ринку чи

позбавляти відповідача торгівельного місця, а тому і пред'являти вимогу до

відповідача про звільнення території ринку. За таких обставин, вимоги

позивача-2 щодо зобов'язання відповідача звільнити ринок є безпідставними і

задоволенню не підлягають.

          Крім того, згідно ст. 20 Правил

торгівлі на ринку, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць

на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується,

зокрема, зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються,

розташування торговельного місця, перелік послуг, які надає ринок, та їх

вартість.

          Також пунктом 19 Правил торгівлі на

ринках, затверджених рішенням Запорізької міської ради № 5 від 23.12.2005р.,

встановлено, що адміністрація ринку при наданні 

продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними

письмову угоду.

          Порядок укладання господарських

договорів встановлений ст. 181 ГК України. Згідно вказаної норми закону для

укладання господарського договору однією стороною проект договору направляється

іншій стороні у двох екземплярах. Сторона, яка отримала  проект договору оформляє його відповідно до

вимог ч.1 ст.181ГК України та повертає другий екземпляр договору іншій стороні

або направляє письмову відповідь.

Однак, доказів

направлення СПД ОСОБА_1. відповідно до вимог ст.181ГК України проекту договору

на отримання торгівельного місця чи на надання послуг ринку з визначення

запропонованих адміністрацією ринку істотних умов цих договорів позивачі не

надали. Відповідач заперечує направлення йому позивачем-2 проекту такого

договору.

Акти перевірки

дотримання Правил торгівлі на ринку не є належними доказами дотримання

позивачами порядку укладення договору на отримання торговельного місця та

надання послуг ринку відповідно до ст. 181 ГК України. Такими доказами є проект

відповідного договору та докази його направлення чи вручення другій стороні.    

            Задовольняючи позовні вимоги,

господарський суд першої інстанції виходив з того, що без наявності будь - яких

правових документів на території автомобільного ринку, ряд 4, місце 107

відповідач розмістив стаціонарний об'єкт торгівлі (кіоск) та здійснює на ньому

підприємницьку діяльність, проте з таким висновком суду погодитися не можна з

огляду на таке.  

Матеріалами справи

встановлено, що між ТОВ «Авто - Плюс» та ПП ОСОБА_1 01.11.2005р. було укладено

договір № 862 про надання основних та додаткових послуг автомобільним ринком

від 01.11.2005р., за умовами якого ТОВ «Авто - Плюс» за плату надає ПП ОСОБА_1

послуги щодо користування торговим місцем загальною площею 12,5 кв.м., яке

розміщене у торгівельному ряду № 3, місце № 109, згідно з генеральним планом

Автомобільного ринку, за адресою:АДРЕСА_1. Сторонами обумовлено термін дії

договору, а саме договір вступає в силу з дня підписання і дії до 01.06.2013р.

Зі змісту договору №

862 слідує, що цей договір за правовою природою є договором про надання торговельного

місця на визначений термін та надання послуг ринку, в якому сторони договору

узгодили певне торговельне місце, яке надано відповідачу(п.2.1), умови

використання торгівельного місця, плату за послуги ринку у розмірі 12,45грн. та

ставки і строки внесення ринкового збору, права і обов'язки сторін,

відповідальність за порушення умов договору, строк дії договору до

01.06.2013р. 

Вказаний договір не

розірваний та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Як зазначено у даному

договорі, ТОВ «Авто -Плюс» уклав договір № 862 від 01.11.2005р. в інтересах ТОВ

“Автомобільний ринок” на підставі договору довірчого управління № 2 від

10.06.04р.(а.с.31-32, т.1).

Згідно договору

довірчого управління № 2 від 10.06.04р. позивач-1 передав ТОВ “Авто -Плюс” в

управління цілісний майновий комплекс “Автомобільний ринок” за адресою м.

Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе,36. Власником майна переданого за вказаним

договором в управління, як вказано у п. 4.1 договору є установник управління на

підставі договору купівлі- продажу № 17/01-03 від 17.01.2003р.

До відносин з

управління майном застосовуються норми глави 70 ЦК України           (ст.ст. 1029-1045).

Відповідно до ст. 1029

ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління)

передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а

друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління

цим майном в інтересах установника або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Частиною 3 ст.1038 ЦК

України у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у

письмовій формі, вказується що вони вчинені управителем. У разі відсутності

такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

З положень  вказаних норм закону слідує, що передача

майна в управління є формою реалізації власником права володіння, користування

та розпорядження своїм майном. Саме власник визначає мету договору управління

майном, обсяг переданих повноважень. Тому управитель зобов'язавшись від імені

установника управління перед третіми особами набуває для останнього цивільні

права та обов'язки, що випливають з договорів з третіми особами. 

У договорі № 862 від

01.11.05р. вказано, що ТОВ «Авто -Плюс» укладає договір на підставі договору

довірчого управління, тобто, як управитель. 

Договір довірчого

управління № 2 від 10.06.2004р. був укладений на строк до 29.05.2013р. Пунктом

2.1.1 позивач-1 надав право ТОВ “Авто -Плюс” без довіреності  укладати договори оренди, підряду,

будівництва і реконструкції ринку, надання послуг на ринку по закріпленню за

торговим місцем, а також інші договори та угоди, пов'язані з ефективним

функціонуванням ринку. 

Однак, додатковою

угодою від 23.05.2006р. за згодою сторін договір довірчого управління

розірваний (а.с33,т1).

Про те, ні договір

довірчого управління № 2 від 10.06.2004р., ні договір № 862 від 01.11.2005р.,

укладений ТОВ “Авто -Плюс” як управителем майна, не містить положень про те, що

договори на надання послуг ринку, укладені управителем з третіми особами,

припиняють дію з припиненням дії договору довірчого управління. 

Не передбачено такої

підстави припинення договорів, укладених управителем з третіми особами і

нормами глави 70 ЦК України, які регулюють правовідносини з управління, та

нормами ЦК України і ГК України, які визначають загальні підстави  припинення цивільних та господарських

зобов'язань.

Оскільки договір

довірчого управління з ТОВ “Авто- Плюс” розірвано і передача майна в управління

є формою реалізації власником права володіння, користування та розпорядження

своїм майном, то права та обов'язки за договором № 862, укладеним останнім з

відповідачем, перейшли до ТОВ “Автомобільний ринок”.

Таким чином, договір №

862 від 01.11.2004р.є чинним на момент розгляду спору судом і є правовою

підставою для зайняття відповідачем торгівельного місця на автомобільному ринку

наданому за цим договором.

У судовому засіданні

відповідач пояснив, що він встановив на автомобільному ринку кіоск ще у

2005році на торговому місці, на якому цей кіоск і зараз знаходиться.

Торговельне місце № 109 на торгівельному ряду № 3 і місце № 107 на торговому

ряду №4 фактично є одним і тим же містом. Нумерація місць та рядів періодично

змінюється на свій розсуд суб'єктами підприємницької діяльності, з якими

позивач-1 укладає договори на довірче управління чи договори оренди, як у

випадку з ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ”.     

Представник позивача-1

і позивача-2 у судовому засіданні підтвердив вищезазначені обставини і те, що

відповідач постійно займав одне й теж місце на ринку, що місце зазначене у

договорі № 862 від 01.11.2005р. та місце № 107 на торговому ряду №4 є одним і

тим же містом. Даний факт також встановлений при розгляді справи № 22/277/07 за

позовом СПД ОСОБА_1. до Запорізької міської ради та ТОВ “Автомобільний ринок”

про визнання права власності на кіоск, що збудований СПД ОСОБА_1. у 2005р. на

території автомобільного ринку. Як зазначено у постанові по даній справі від

29.02.08р. проектна документація реконструкції ринку, в тому числі генеральний

план Автомобільного ринку узгоджена у відповідно до вимог закону, зокрема п.7

Правил торгівлі на ринках, органами місцевого самоврядування у 2007році, про що

свідчить рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 80/1 від

24.02.2007р. Надана позивачами 14.03.08р.схема генерального плану не може бути

розцінено, як доказ того, що дана схема існувала на день укладання договору №

862 від 01.11.05р., бо на цій схемі генплану не вказано, що вона є додатком до

наказу позивача-1 від 01.03.2005р., відсутні данні про час її виготовлення,

немає доказів її узгодження відповідно до п.7 Правил торгівлі на ринках та п. 6

Правил торгівлі на ринках м. Запоріжжя.  

Посилання позивачів на

те, що відповідач у зв'язку з несплатою послуг ринку,  відповідно до п. 34 Правил торгівлі на ринку

був, позбавлений адміністрацією ринку торгівельного місця, не можуть бути

прийняті колегією суддів до уваги, оскільки як вже зазначалось у ТОВ “ВКФ

“ЗОРЗ” на момент пред'явлення позовної заяви та до 01.08.2007р., тобто до

моменту укладання договору довірчого управління майном №1, не було належним

чином оформлених повноважень на стягнення ринкового збору та плати  за послуги ринку, а позивач-1  відмовляв відповідачу приймати оплату за

послуги ринку.

Крім того, з наявних у

справі доказів, а саме: листа ТОВ “Автомобільний ринок” №03 від 29.08.06р. про

повернення відповідачу оплати за послуги ринку, фінансові чеки та платіжні

доручення про перерахування до бюджету ринкового збору та на рахунок позивача-1

оплати послуг ринку, довідки банку від 10.10.2006р. №2/1807 (а.с.47-70,т.1),

слідує, що відповідач сплачував і ринковий збір і послуги ринку в розмірі,

визначеному у договорі № 862 від 01.11.2005р. До того ж, оплату ринкового збору

відповідач здійснював шляхом попередньої оплати.

З наведено вбачається,

що позивач-1 недобросовісно користується своїм правом у щодо здійснення

діяльності ринку. Відмовляючи приймати оплату послуг ринку позивач-1 змушує

відповідача поза встановленим законом порядком на укладання договору на надання

послуг ринку на своїх умовах. Згідно ч.3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії

особи, що вчиняються з наміром  завдати

шкоди іншій особі, а також зловживання правом 

в інших формах.

Відповідно до ч.3

ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права  та інтересу особи в разі, зокрема порушення

нею ч.3 ст.13 ЦК України. 

Крім того, заявник

апеляційної скарги направляв позивачу-1 проект договору про надання послуг

ринку, про що свідчать матеріали справи. Проте позивачем-1 не було дотримано

вимог статті 188 ГК України. Доказів того, що ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» направляв

відповідачу проект договору останній суду не надав, матеріалами справи дана

обставина не підтверджується і відповідачем заперечується.

Колегія суддів, також

зазначає, що вимоги позивача, які заявлені з підстав порушення відповідачем

його прав, визначених земельним законодавством, не можуть бути задоволені,

оскільки правовідносини між позивачем-1 та відповідачем, які склалися щодо

торгівлі на території ринку, регулюються Правилами торгівлі на ринках та

договором, за якими відповідач користувався саме місцем (відведеною площею), що

не є тотожнім користуванню земельною ділянкою.

Згідно статей 33, 34

ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачами не надано суду будь -

яких належних доказів, в обґрунтування доводів, на які вони посилаються в

обґрунтування заявлених вимог.

Враховуючи

вищенаведене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не  з'ясовано належним чином всіх обставин

справи, не надано належної правової оцінки доказам наявним у справі, зокрема,

договору № 862 від 01.11.2005р., та фактичним 

правовідносинам сторін у справі, що призвело до прийняття  невірного рішення. Крім того, приймаючи

рішення судом першої інстанції не враховано вимог ч.7 ст.84 ГПК України та не

визначено конкретно відносно кого з позивачів задоволено позовні вимоги,

оскільки позов пред'явлений двома позивачами.

Відповідно до

роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від

29.12.1976р. за № 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд,

виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі

обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права,

що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування

всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для

скасування рішення суду першої інстанції у даній справі з мотивів, викладених у

даній постанові та прийняття нового рішення, яким в позові позивачам слід

відмовити.         

Судові витрати за

розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК

України, слід віднести на позивача -1 та позивача - 2.

Керуючись ст. 49, ст.

ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький

апеляційний господарський суд, -

Постановив:

Апеляційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Запоріжжя  задовольнити.

         Рішення господарського суду

Запорізької області від 09.08.2007р. у справі                       № 14/232/07 скасувати.

         В позові ТОВ “Автомобільний ринок” та

ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ” відмовити.

         Стягнути з ТОВ «Автомобільний ринок»,

м.Запоріжжя 21грн.25 коп. та ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», м.Запоріжжя 21грн.25 коп. на

користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1,

м.Запоріжжя державного мита за розгляд справи в Запорізькому апеляційному господарському

суді.

         Видачу наказів доручити господарському

суду Запорізької області.  

Головуючий суддя

Мойсеєнко Т. В.

 судді 

Мойсеєнко Т. В. 

 Кагітіна Л.П. 

Юхименко О.В.