Постанова

від 02.04.2008 по справі 2/82-07-3447

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/82-07-3447

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 квітня 2008 р.                                                                                    № 2/82-07-3447  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. –головуючий-доповідач,

Разводової С.С.,Ткаченко Н.Г.

розглянувши  касаційну скаргузакритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»

на ухвалугосподарського суду Одеської області від 19.06.2007

у справігосподарського суду№ 2/82-07-3447Одеської області

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Словгрес»

провизнання банкрутом

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргине з'явились

від боржникане з'явились

                                              В С Т А Н О В И В:

ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2007 порушено провадження у справі № 2/82-07-3447 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Словгрес»(далі –боржника), з урахуванням особливостей, передбачених статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 26.04.2007 боржника  визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Філатова О.В., якого зобов'язано подати в офіційний друкований орган  оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Оголошення про визнання боржника банкрутом було опубліковано 16.05.2007 в газеті «Голос України»№83.

Ухвалою суду від 19.06.2007 (суддя Бахарєв Б.О.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, боржника ліквідовано,  провадження у справі № 2/82-07-3447 припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»(далі –банк) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 19.06.2007, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 23, 51 Закону, статей 22, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які превалюють, як спеціальні норми права, у застосуванні над загальними нормами ГПК України.

За приписами глави VІ Закону, зокрема, статті 41, відносини, пов'язані з банкрутством окремих суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим законом з врахуванням особливостей, передбачених зазначеною главою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 51 Закону, яка належить до глави VІ Закону,  якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього ліцензії.

Отже, провадження у справах про банкрутство суб'єкта господарювання, який звернувся до суду в ході ліквідаційної процедури про власне банкрутство, регулюється з врахуванням особливостей, передбачених статтею 51 Закону, а загальні норми законодавства про банкрутство застосовуються у випадках відсутності спеціального регулювання згідно статті 51 Закону.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.  Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі. Ухвала про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу приймається за наслідком проведення судового засідання, заслуховування думки сторін у справі, в тому числі кредиторів боржника.

Як встановлено судом першої інстанції, 12.06.2007 ліквідатор боржника Філатов О.В. подав до суду першої інстанції звіт та ліквідаційний баланс банкрута, який свідчить про незадоволення грошових вимог  кредиторів у справі за відсутністю будь-якого майна у банкрута, зокрема, нерухомого майна, транспортних засобів, грошових коштів та інших активів (т.1, а.с. 65, 67-68).

Матеріалами справи підтверджується, що в зазначеному звіті відсутній опис дій ліквідатора по виявленню активів, зокрема заставного майна боржника, до нього не додано реєстру вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком згідно з частиною 1 статті 32 Закону, до звіту ліквідатора не долучено даних про витребування доказів наявності заставного майна боржника в державних реєстрах застав рухомого та нерухомого майна боржника.

Разом з тим, скаржником обґрунтовується порушення його прав, як кредитора боржника, наявністю грошових зобов'язань боржника перед скаржником, які ґрунтуються на отриманні боржником кредиту від скаржника згідно Договору №330742 від 07.03.2006 року.

Керуючись частиною 6 статті 14 Закону розпорядник майна (ліквідатор, який формує реєстр вимог кредиторів з врахуванням особливостей провадження, передбачених главою VІ Закону) зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності,- згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Зазначених дій ліквідатор боржника не вчинив, реєстру вимог кредиторів суду не подав.

Кредитні зобов'язання боржника могли забезпечуватися заставою його майна і через встановлення забезпечення кредитних зобов'язань заставним майном ліквідатор мав можливість встановити скаржника, як заставного кредитора боржника, чого ним не було зроблено.

Матеріалами справи підтверджується відсутність в публікації про визнання боржника банкрутом відомостей про ліквідатора (ліквідаційну комісію) боржника, що є порушенням частини 5 статті 23 Закону, яка застосовується субсидіарно у випадку відсутності спеціального правового регулювання згідно статті 51 Закону, що й мало місце в даному випадку.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ліквідатором боржника Філатовим О.В., проведено ліквідаційну процедуру банкрута у встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»порядку, складено ліквідаційний баланс підприємства та звіт, які свідчать про те, що на час завершення ліквідаційної процедури, майно і грошові кошти у банкрута відсутні, а тому задоволення вимог кредиторів є неможливим.

Але з такими висновками суду погодитись не  можна виходячи з вищезазначеного.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства  рішення суду  є законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс боржника та припиняючи провадження по справі, судом першої інстанції  не було належним чином досліджено звіт ліквідатора боржника, не було з'ясовано чи вчинив ліквідатор боржника всіх необхідних заходів  з пошуку  ліквідаційної маси майна, яке належить банкруту.

Отже, господарський суд першої інстанції, в порушення вимог закону,  постановив судове рішення по справі без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення", обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В порушення вимог ст. 84 ГПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року N 11 “Про судове рішення” ухвала  господарського суду  Одеської області від 19.06.2007 року належним чином не мотивована та законодавчо не обґрунтована.

За таких обставин, ухвалу господарського суду Одеської області від 19.06.2007 у справі № 2/82-07-3447 не можна визнати як таку, що відповідає  фактичним обставинам справи і вимогам закону і вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції  на стадію ліквідаційної процедури.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, повно та всебічно перевірити обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване  рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7–111-13,    Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,     

П О С Т А Н О В И В:

 1. Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»задовольнити.  

 2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 19.06.2007 скасувати, справу № 2/82-07-3447 направити на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію ліквідаційної процедури, в іншому складі суду.

Головуючий                                                                             Л. Катеринчук

Судді                                                                                                С. Разводова

                                                                                                         Н. Ткаченко