Постанова

від 07.06.2006 по справі ас-31/40-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС-31/40-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "07" червня 2006 р.  09:30              Справа № АС-31/40-06

вх. № 5352/2-31

Суддя господарського суду Харківської області Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Бабак О.О.

представників сторін позивача - Яценко О.П. (за дов. від 17.02.06 р.), заступник начальника відділу,

відповідача – Приходько Л.М. (за дов. від 06.06.06 р.), головний бухгалтер

по справі за позовом  Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харків   

до  Відкритого акціонерного товариства “Управління механізованих робіт № 2”, м. Лозова, код 01350883    

про стягнення 1676,07 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 1669,23 грн та пеню у сумі 6,84 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично середньооблікова чисельність працюючих у відповідача інвалідів становила 0 осіб і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідами в 2005 році робоче місце у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача.

Відповідач заперечує проти позову, надав заяву про зупинення розгляду справи, посилаючись на те, що підприємство створило у 2005 році одне робоче місце для інвалідів, тому позов Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів є безпідставним, але доказів в обґрунтування заперечень не надав.

Крім того, позивачем надано до суду копію листа із Лозівського міського районного центру зайнятості, в якому зазначається, що ВАТ “Управління механізованих робіт № 2” до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць не подавав.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

У відповідності до статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі: смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі; необхідності призначення або заміни законного представника сторони; неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення. Суд має право зупинити провадження у справі в разі: захворювання особи, яка бере участь у справі; знаходження особи, яка бере участь у справі, у відрядженні; призначення судом експертизи тощо.

Розглянувши заяву відповідача про зупинення провадження у справі, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об'єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до поданої державної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. відповідач повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 13 осіб. Але відповідачем фактично не було створено місця, що підтверджується звітом відповідача за 2005 р.

Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.

Відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314.

При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки:

- виявляти інвалідів, які бажають працювати;

- щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати;

- подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;

- вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Згідно цього Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. за № 314 (із змінами від 10.01.2002 р.) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З наведеного слід зробити висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок

покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 п. 4 та підпункту 3 п. 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

На підприємство хоча і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Суду не надано доказів звернення відповідача до центру зайнятості.  Також суду не надано доказів повідомлення інших компетентних органів, зазначених у ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, про наявність вакантного місця для працевлаштування інваліда.

Таким чином, відповідач не створив робочі місця та не повідомляв компетентні органи про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві відповідача у 2005 р. становить 43400 грн., при середньообліковій чисельності штатних працівників 13 осіб, отже середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника у 2005 р. становить 3338,46 грн. Сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році складає 1669,23 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

За прострочку сплати штрафних санкцій позивач нарахував пеню за період з 22.08.05 р. по 28.04.06 р. в сумі 6,84 грн.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями   18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 17, 79, 86, 94, 156, 160- 163 , п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Управління механізованих робіт № 2”, м. Лозова, код 01350883, місцезнаходження: вул. Червона, 46, м. Лозова, Харківська обл., на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції (р/р 31212230600003 відділення Держказначейства у Дзержинському р-ні м. Харкова, код 24134567, МФО 851011 УДК у Харківській області) в сумі 1669,23 грн та пеню за період з 22.08.05 р. по 28.04.06 р. в розмірі 6,84 грн.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                            Пуль О.А.

 Повний текст постанови складений 08.06.06 р.