Постанова

від 11.04.2008 по справі 10/442-04

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/442-04

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.08           Справа №10/442-04.

Господарський суд Сумської області у складі:

Головуючого судді – Моїсеєнко В.М.

секретаря судового засідання – Данілова Т.А.

розглянувши справу

    За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергазбуд», м.Суми

до відповідача     Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання  нечинними податкових повідомлень-рішень

   за участю представників сторін:

  Від позивача        Кравченко П.А.

 Від відповідача     Кравченко .П., Петрищев О.О., Аргунова О.О.

  Прокурор                не з'явився

Суть спору: позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.08.2004р. № 0000622310/2/5069/23 та № 0000632310/2/5068/23 про донарахування податкових зобов'язань та сум штрафних (фінансових) санкцій як такі, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства.

Відповідач проти позову заперечує та спростовує ті обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Позивачем заявою від 05.11.2004р. уточнені позовні вимоги і згідно цих уточнень він просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000622310/2/5068/23 від 27.08.2004р. в частині донарахування 263 503 грн. основного платежу, 131 751 грн. 50 коп. повідомлення-рішення № 0000622310/2/5068/23 від 27.08.2004р. повідомлення-рішення № 0000622310/2/5068/23 від 27.08.2004р. штрафних (фінансових) санкцій; податкове повідомлення-рішення № 0000632310/2/5069/23 від 27.08.2004р. – повністю.

В частині донарахування 20 449 грн. податку на додану вартість та 10 224 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій по першому із зазначених повідомлень-рішень позивач від позову відмовився.

Судовою ухвалою від 02.12.2004р. була призначена судово-бухгалтерська експертиза для роз'яснення ряду питань, що потребують спеціальних знань. В зв'язку з цим провадження у справі зупинялось і було поновлено після отримання висновку судово-економічної експертизи від 18.02.2005р. №134.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.03.2005р. , залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.05.2005р., позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2007р.  рішення господарського суду Сумської області від 18.03.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.05.2005р. скасовано , а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду справи до суду надійшла заява про вступ у справу прокурора в інтересах держави в особі Сумської МДПІ.

Сторони надали письмові пояснення щодо предмету спору.

Позивач подав заяву про зміну позовних вимог від 21.02.2008р., у якій просить визнати нечинним податкове повідомлення – рішення №0000632310/2/5068/23 від 27.08.2004р. в частині основного платежу на суму 263503 грн., в частині санкцій – на суму 131751,5 грн. ; провадження у справі в частині визнання недійсним даного повідомлення – рішення на суму 20449 грн. основного платежу та 10224,5 грн. штрафних санкцій закрити; визнати нечинним податкове повідомлення – рішення №0000622310/2/5069/23 від 27.08.2004р. повністю.

Позивач подав клопотання від 11.02.2008р. про зупинення провадження у справі до вирішення питання Верховним Судом України про допуск його скарги від 31.01.2008р. на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.11.2007р. до провадження за винятковими обставинами. Судом дане клопотання відхилено за безпідставністю, крім того Верховним Судом України винесено ухвалу від 13.02.2008р. про відмову в допуску скарги ТОВ „Інтергазбуд” до розгляду в порядку провадження за винятковими обставинами.      

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд встановив:

Спірні повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки від 25.08.2004р., складеного за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства з питань правильності обчислення, повноти і своєчасної сплати до бюджету податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість ТОВ «Інтергазбуд» за період  з 01.04.2002р. по 31.12.2003р.

Податковим повідомленням-рішенням №0000632310/2/5068/23 від 27.08.2004р. визначене податкове зобов'язання позивача в сумі 425 928 грн., в тому числі 283 952 грн. зі сплати податку на додану вартість, 141 976 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

При цьому позивачу донараховано 196 382 грн. 80 коп. податку на додану вартість із суми орендної плати за договором оренди майна, укладеного між ТОВ «Інтергазбуд» та ВАТ «Інтернафтогазбуд», б/н від 28.12.2000р. Відповідач вважає, що позивач включив до бази оподаткування суму орендної плати за 2002 рік в лютому 2003 року, а за 2003 рік податкові зобов'язання щомісяця не нараховувались в порушення пп.3.1.1. п.3.1. ст.3; пп.7.9.1.п.7.9., пп.7.3.1.п.7.3.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Суд не погоджується з твердженням відповідача про порушення позивачем зазначених норм, виходячи із наступного.

Відповідно до п.4.1. зазначеного договору термін оренди складає три роки з моменту прийняття об'єкту, що орендується, за актом здачі-приймання. Відповідно до п.4.3 термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 45 календарних днів з дати виписки рахунку.

Рахунок виписується орендодавцем один раз за минулий рік не пізніше 90 календарних днів після року, що минув (пункт 5.3 договору). І лише за згодою сторін рахунок на вартість орендної плати може виписуватися за інші періоди.

Оплата за орендовані основні фонди проводиться раз на рік в першому кварталі наступному за звітним роком, в цьому ж періоді ТОВ «Інтергазбуд» проводить нарахування податкових зобов'язань з надання оперативної оренди. Позивачем подані копії рахунків на оплату за оренду №4 від 03.02.2003р. та №8 від 25.02.2004р.

Відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» для робіт (послуг) датою виникнення податкового зобов'язання по ПДВ вважається або дата зарахування коштів від замовника на банківський рахунок платника податку як оплата робіт (послуг), або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку в залежності від того, яка з подій сталася раніше.

Перевіркою не встановлені факти щомісячної оплати за договором оренди або надання щомісяця орендних послуг, акт перевірки свідчить про те, що орендна плата нараховувалась один раз на рік і єдиним документом, що підтверджує надання послуг оренди з вимогою їх оплати є вищезазначені рахунки від 03.02.2003р. №4 та від 25.02.2004р. №8.

Таким чином, позивач правомірно задекларував податкове зобов'язання  по податку на додану вартість з орендної плати, нарахованої за 2003 рік, в лютому 2004 року, про що свідчить податкова накладна від 25.02.2004р. №6 на суму 671 498 грн. 30 коп., в тому числі ПДВ 111 916 грн. 38 коп. та запис в книзі продажу товарів (робіт, послуг) за лютий 2004 р., і донарахування відповідачем 196 382 грн. 90 коп. податку та 98 191 грн. 45 коп. штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним.

Суд враховує також, що в цій частині позовних вимог судом касаційної інстанції в ухвалі від 21.11.2007р. не висловлені висновки і мотиви, які були б обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

Щодо донарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість з операцій по поверненню основних фондів, отриманих позивачем як внесок до статутного фонду від ВАТ «Інтернафтогазбуд» в сумі 66 158 грн. з штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33 079 грн., то слід зазначити наступне.

Позиція позивача полягає в тому, що відповідачем в Акті перевірки дана оцінка не операції по поверненню основних засобів засновнику ВАТ „Інтернафтогазбуд”, а операції по передачі засновником основних фондів до статутного капіталу ТОВ „Інтергазбуд”, проте донарахування податку здійснено саме по операції по поверненню основних засобів, яке не мотивоване посиланням на законодавство, що врегульовує саме ці правовідносини. Позивач наводить власний аналіз кожної з норм чинного законодавства , які є в оскаржуваних повідомленнях – рішеннях та в Акті перевірки по даному епізоду. Він вважає, що прямої норми про те, що дані операції є об'єктом оподаткування ПДВ немає, а відповідач застосував до нього норми, що були зазначені у оскаржуваних повідомленнях – рішеннях та в Акті перевірки, за помилковою аналогією закону та наводить власні міркування відносно свого бачення аналогії інших норм податкового законодавства.    

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем не вносились зміни до установчих документів і тому основні засоби, які були внесені до статутного капіталу одним з учасників товариства – ВАТ «Інтернафтогазбуд» кваліфіковані відповідачем як безоплатне отримання товарів. Повернення цих основних засобів відповідачем вважається їх продажем у розумінні п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивач був зобов'язаний при їх передачі ВАТ «Інтернафтогазбуд» згідно відповідних накладних сплатити податок на додану вартість в загальній сумі 66 158 грн. відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом касаційної інстанції  в ухвалі від 21.11.2007р. відносно даного епізоду зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджувався порядок передачі основних засобів від ВАТ „Інтернафтогазбуд” до ТОВ „Інтергазбуд”, яким чином такі операції були відображені у бухгалтерському обліку засновника, зокрема, чи відображені вони як здійснення внеску до статутного фонду позивача. Даний суд вважає також , що позиція судів законодавчо не обґрунтована, а тому не може бути визнана як правова позиція. Звертається увага також на посилання позивача на приписи п.п. 3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97 – ВР.

Відповідно до п.5 статті 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

Згідно статті 11 КАС України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення , дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. На противагу праву, але не обов'язку суду збирати докази з власної ініціативи, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.   

З матеріалів справи, вбачається,  що відповідно до п.5.4. статуту ТОВ «Інтергазбуд», зареєстрованого Сумською міською радою 30.12.1998р., статутний фонд підприємства складає 34 375 грн. 00 коп. Відповідно до п.5.6 цього статуту учасники вносять цю суму грошовими коштами.

Відповідно до Змін та доповнень до установчого договору, затверджених протоколом №1 від 15.01.1999р. зборів учасників товариства та зареєстрованих відділом реєстрації Сумської міської ради 26.11.1999р. статутний фонд підприємства складає 2 696 250 грн. В тому числі в розмірі 34 527 грн., які засновники вносять грошима та 2 661 723 грн., які вносяться майном, перелік якого наданий в змінах до ст.2.4.

Внески до статутного фонду позивача учасником – ВАТ  «Інтернафтогазбуд» - здійснювались  шляхом передачі основних засобів, що підтверджується актами приймання-передачі основних засобів від 15.01.1999р. та від 02.10.2000р., накладною від 30.03.2001р., рахунком-фактурою №2 від 29.12.2001р. Дані обставини сторонами не заперечуються. Проте, в Акті перевірки від 25.08.04р. на сторінках 18 – 19 відповідач зазначає, що згідно акту прийому передачі від 15.01.99р. №б/н засновником (ВАТ „Інтернафтогазбуд”) було передано як „внесок до статуту” основні засоби на суму 2661723 грн. (балансова вартість) до внесення змін про розмір статутного фонду до державного реєстру, тому дані основні засоби  кваліфікуються як безоплатно отримані. Суд не може погодитися з правомірністю такого твердження відповідача, оскільки державна реєстрація відповідних змін до статуту підприємства щодо збільшення його статутного фонду відбулася 26.11.99р., тобто не пізніше року з моменту, як такий внесок був фактично здійснено. Дана операція не суперечила приписам Закону України „Про господарські товариства” . Згідно зі статтею 16 цього закону товариство має право змінювати розмір статутного фонду. Згідно зі статтею 7 даного закону зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 52 цього закону до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, а частина 3 статті 52 цього закону передбачає, що учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Суд враховує, що питання правової кваліфікації операцій з внесення основних засобів до статутного фонду ТОВ «Інтергазбуд» та особливості їх оподаткування ПДВ було предметом розгляду судової справи №15/31 у Господарському суді Сумської області за позовом ВАТ «Інтернафтогазбуд» до ДПІ в м.Суми про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Рішенням від 04.06.2003р. по даній справі, яке залишене без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.08.2003р. та Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2003р., підтверджено, зокрема, що передача основних засобів балансовою вартістю 1 583 599 грн. 23 коп., залишкова вартість яких складає 1 193 861 грн. 20 коп. по акту приймання-передачі від 02.10.2000р. є внеском до статутного фонду ТОВ «Інтергазбуд», тобто прямою інвестицією. При цьому у згаданих судових актах зазначено, що у емітента корпоративних прав не виникають зобов'язання по ПДВ.

Перелічені в акті перевірки інші епізоди внесення майна до статутного фонду ТОВ «Інтергазбуд»  (накладна від 30.03.2001р., рахунок-фактура №2 від 29.12.2001р.) є операціями, аналогічними за змістом вищезгаданій операції, яка здійснена по акту приймання-передачі від 02.10.2000р. Крім того, судом встановлено, що у первинних документах, згідно яких здійснювалася передача від ВАТ „Інтернафтогазбуд” до ТОВ „Інтергазбуд”, так і повернення від ТОВ „Інтергазбуд” до ВАТ „Інтернафтогазбуд”, є відповідні записи про те, що ці операції є операціями зі статутним фондом (внесок або повернення). Відповідно до п.2.1 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 24.05.1995р. за № 168/704 первинні бухгалтерські документи є не тільки «письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій», а ще і свідоцтвами розпоряджень та дозволів адміністрації (власника) на проведення господарських операцій, які зафіксовані в таких первинних документах. Таким чином, первинні бухгалтерські документи, в яких вказано, що передача основних засобів відбувалась як внесок або повернення до статутного фонду (зі статутного фонду) свідчать про розпорядження та дозвіл власника на здійснення такої операції. (В матеріалах справи наявні накладна №9 від 16.09.02р., накладна №4 від 24.09.02р., накладна №3 від 24.09.02р., накладна №7 від 22.10.02р., накладна №10 від 01.10.02р., накладна №5 від 16.11.02р., накладна №7 від 17.11.02р., накладна №9 від 18.11.02р., накладна №3 від 26.03.03р., накладна №70 від 16.09.03р., накладна №47 від 01.08.03р.). Таким чином, протягом 1999 – 2003 років між ТОВ „Інтергазбуд” та ВАТ „Інтернафтогазбуд” проводилися операції з обміну певних об'єктів основних фондів, що були внесені до статутного фонду, на інші основні фонди в зв'язку з особливостями господарської діяльності даних підприємств.

Фактично даними операціями були зроблені внески до статутного фонду ТОВ «Інтергазбуд»  у розмірі, що перевищував суму капіталу, зафіксованому в Статуті підприємства (із змінами). Тобто, вартість внесків, здійснених після досягнення розміру статутного капіталу, зафіксованого в Статуті, є подальшим збільшенням  своєї частки в капіталі, яке є правом учасника. Але таке збільшення мало б бути закріплене відповідними наступними змінами  в статуті з їх подальшою державною реєстрацією. Таке право витікає, зокрема, зі згадуваної вище норми ч.2 ст.52 Закону України «Про господарські товариства». Однак, оскільки рішення з цього приводу вищим органом товариства прийняте не було, то з метою приведення статутного фонду до зафіксованої величини зайво отримане в якості внесків майно поверталося учаснику, який його вносив.

Внесення вкладу в розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами, віднесено п.б) ст.11 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991р. №1576-ХІІ до обов'язків учасника товариства. В той же час відповідно до ст.10 цього закону «учасники можуть мати інші права, передбачені законодавством». Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991р. №698-ХІІ, який був чинним на момент існування даних правовідносин, юридичні особи всіх форм власності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, оскільки на момент передачі основних засобів від ВАТ «Інтернафтогазбуд» до ТОВ «Інтергазбуд» установчі документи, де б значились ці основні засоби, не були зареєстровані в установленому порядку, а діючим законодавством не заборонено вносити основні засоби до статутного фонду до моменту його державної реєстрації, то в такому випадку підставою для внесків в статутний фонд є первинні бухгалтерські документи.

Крім того, на думку суду має значення для справи те, що згідно з чинною на той момент редакцією Закону України  „Про податок на додану вартість” внесення майна до статутного фонду не є об'єктом оподаткування, отже ТОВ «Інтергазбуд» одержувало майно, до вартості якого ПДВ не включався за відсутністю об'єкта оподаткування.

В Акті перевірки відповідач обґрунтовує донарахування податку в цій частині посиланням на п.1.4 ст.1, п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” (в чинній на той момент редакції) та на Указ Президента України від 07.08.98р. №857 (без зазначення відповідної частини або пункту).

Посилання відповідача на п.4.2 ст.4 суд вважає безпідставним, оскільки даний пункт як і стаття 4 даного закону в цілому не спрямована на визначення зазначених операцій як об'єкту оподаткування, а визначає базу оподаткування тих чи інших операцій виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. В Акті перевірки не зазначено, що дані операції здійснені за цінами нижчими, ніж звичайні.

Посилання відповідача на Указ Президента № 857 , що тоді був чинним, без зазначення конкретної норми цього Указу не може бути визнано як правову позицію. Разом з тим , оцінивши даний нормативно – правовий акт в цілому, суд з'ясував , що єдиною нормою даного Указу , яка врегульовує оподаткування операцій зі статутним фондом є пункт 8, згідно якого „в разі коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості”. Описані відповідачем у Акті перевірки операції не відносяться до операцій, оподаткування яких підпадає під регулювання даного Указу, крім того, відповідач не пов'язує ці операції зі звичайними цінами.

Щодо застосування п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, суд вважає дану норму загальною, яка є частиною статті 1 „Визначення термінів”.

З іншого боку , суд частково враховує також і позицію позивача щодо п.3.2.8 ст.3 даного закону, який звільняє від оподаткування повернення основних фондів, попередньо внесених до статутного фонду юридичної особи у разі їх виходу з числа засновників або учасників або при ліквідації такої юридичної особи. Втім, зазначені в Акті перевірки операції не підпадають під операції з виходу з числа учасників або ліквідації.

Відповідно до частини 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2007р. є висновок про необхідність дослідження порядку передачі основних засобів від ВАТ „Інтернафтогазбуд” до ТОВ „Інтергазбуд”, яким чином такі операції були відображені у бухгалтерському обліку засновника. Вирішуючи дане питання суд виходив з завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), принципів законності (стаття 9 КАС України), рівності сторін (стаття 10 КАС України), змагальності та диспозитивності судового процесу (стаття 11 КАС України). Згідно з частинами 2 та 4 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, він же повинен подати суду всі наявні у нього докази.   ВАТ „Інтернафтогазбуд” як засновник ТОВ „Інтергазбуд” не є ані стороною у справі, ані третьою особою. Сторони не були обмежені у часі та у можливостях подавати докази або клопотання про виявлення чи витребування доказів. Відповідач не надав жодних доказів з урахуванням вищезгаданих мотивів ухвали суду касаційної інстанції . Тому суд досліджував дані обставини за наявними в справі матеріалами. Так, судом досліджено та взято до уваги мотиви постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2003р. по справі №15/31, мотиви висновку судової економічної експертизи №2032 від 23.04.2002р. (оцінено судом як письмовий доказ), згідно яких документально підтверджується вступ ВАТ „Інтернафтогазбуд” в склад засновників ТОВ „Інтергазбуд” та передача в жовтні 2000 року основних засобів як внесок до статутного фонду останнього. Судом також досліджено висновок судово – економічної експертизи №134 від 18.02.2005р. (оцінено як письмовий доказ), згідно якого внески до статутного фонду (капіталу) ТОВ „Інтергазбуд” ВАТ „Інтернафтогазбуд” здійснювались шляхом передачі основних засобів від ВАТ „Інтернафтогазбуд” до ТОВ „Інтергазбуд” , що підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами: актом приймання передачі основних засобів від 15.01.1999р. , актом   приймання передачі основних засобів від 02.10.2000р., накладною від 30.03.2001р., рахунком – фактурою №2 від 29.12.2001р.            

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення – рішення в цій частині, воно є необґрунтованим, тобто таким, що прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення.

Останнім правопорушенням, зазначеним в акті перевірки по податку на додану вартість, є завищення податкового кредиту на суму 9 807 грн., оскільки постачальниками  позивача в податкових накладних невірно вказані реквізити отримувача (індивідуальний податковий номер, номер свідоцтва  та адреса підприємства). Позивачем подані документальні підтвердження того, що його контрагенти задекларували свої зобов'язання по ПДВ на суму 7 755 грн. 05 коп. з відображенням господарський операцій в книзі продажу товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.3.1.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів )робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно положень Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є документом, який підтверджує наявність фактичних обставин про сплату сум податків, визначених пп.7.4.1 вказаного Закону, що дає право платнику податків на формування податкового кредиту.

Отже, враховуючи наявність таких податкових накладних,  даних про встановлену судом достовірність зазначених в податкових накладних відомостей про фактично сплачені суми податків, суд вважає неправомірним твердження відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на суму 7 755 грн. 05 коп. та, відповідно, застосування фінансових санкцій на суму 3 877 грн. 52 коп.

Суд враховує також, що в цій частині позовних вимог судом касаційної інстанції в ухвалі від 21.11.2007р. не висловлені висновки і мотиви, які були б обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

В решті донарахованої суми ПДВ (в сумі 2 049 грн. 95 коп., штрафних санкцій – 1 024 грн. 97 коп.) суд також не погоджується з позицією відповідача щодо порушення позивачем вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, зазначене повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним в частині донарахування 263 503 грн. податку на додану вартість та 131751,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В зв'язку з відмовою позивача від позову щодо донарахування йому 20 499 грн. податку на додану вартість та 10 224 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ст.157 КАС України.

Податковим повідомленням-рішенням №0000622310/2/5069/23 від 27.08.2004р. позивачу донараховано 138 851 грн. податку на прибуток та 69 425 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Це донарахування здійснено в зв'язку з неправомірним, на думку відповідача, нарахуванням амортизаційних відрахувань за ІІ квартал 2002 року – IV квартал 2003 року на основні засоби, отримані позивачем в статутний фонд понад його розмір, встановлений установчими документами.

Правомірність отримання цих основних засобів як статутного капіталу досліджена судом і обґрунтована вище, в тому числі із посиланням на факт щодо передачі основних фондів в статутний фонд, встановлений в постанові касаційної інстанцій по іншій справі.

Отже, внесення майна до статутного фонду є прямою інвестицією і здійснюється в обмін на корпоративні права, а вартість отриманих основних засобів підлягає амортизації на загальних підставах, передбачених ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Тому нарахування податку на прибуток є безпідставним, і це податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним повністю.

Суд враховує також, що в цій частині позовних вимог судом касаційної інстанції в ухвалі від 21.11.2007р. не висловлені висновки і мотиви, які були б обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України позивачу за рахунок державного бюджету відшкодовуються витрати по державному миту в сумі 74 грн. 90 коп. та 104 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції( 40009, м.Суми, вул. Баумана,43)  від 27.08.2004р. №0000632310/2/5068/23 в частині основного платежу на суму 263503 грн.  податку на додану вартість, 131751,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. В частині стягнення 20 449 грн. податку на додану вартість та 10 224 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій провадження у справі закрити.

4. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції( 40009, м. Суми, вул. Баумана,43)  від 27.08.2004р. №0000622310/2/5069/23.

6. Відшкодувати  з Державного бюджету України  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергазбуд» (40021, м.Суми, вул.Кірова, 127/1, код 30267791) 74 грн. 90 коп. витрат по сплаті державного мита та 104 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Видати виконавчий лист після набрання рішенням законної сили.

       Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

         Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її складення у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

         Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                                                                          В.М.МОЇСЕЄНКО

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови  складений та  підписаний 14.04.2008р.

З оригіналом згідно

Помічник судді                                 Л.М.Сорока