Рішення

від 20.06.2006 по справі 6/106

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/106

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" червня 2006 р.                     Справа № 6/106.

За позовом    Приватного підприємства "Комерційна фірма "Прогресс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Інвест Ко"

про стягнення заборгованості - 808940,60грн.

Суддя  Паскарь Авель Дмитрович

Представники:

позивача   Запорожець М.А., довіреність від 02.06.2006 року № 2/04          

відповідача Григоряк Т.Д. – генеральний директор; Вовк М.М., доручення від 16.06.2006 року № 41           

в засіданні приймали участь  

СУТЬ СПОРУ:

  Приватне підприємство “Комерційна фірма “Прогрес”, м. Одеса, звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Інвест і Ко”, м. Вижниця Чернівецької області, про стягнення 808940,60 грн., у тому числі 740166 грн., які помилково були перераховані відповідачеві за платіжним дорученням від 17.11.2005 року № 316, збитки в сумі 45849,73 грн. та 8089,40 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Позов мотивується тим, що 17.11.2005 року за платіжним дорученням № 317 позивач помилково перерахував відповідачеві 740166 грн., які, в порушення вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, станом на день пред'явлення позову відповідач позивачеві не повернув. Оскільки ці кошти позивачем були отримані за кредитним договором овердрафту від 15.07.2005 року № 015/03-5/1772 зі ставкою в розмірі 19% річних, то стягнення збитків та пені  заявлено на підставі  статті 224 Господарського кодексу України та статті 1214 ЦК України.

          В порядку, встановленому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, до прийняття рішення у справі позивач розмір своїх вимог збільшив до 849396,24 грн.

          Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що грошові кошті за вказаним платіжним дорученням позивачем були перераховані йому не помилково, про що, на думку відповідача, свідчить переписування, яке відбулося між сторонами до перерахування грошових коштів, в тому числі проект договору доручення між ними від 16.11.2005 року № 16/11-ДП. Разом з тим причини неповернення коштів позивачеві відзив не містить.

          Рішення прийнято 20.06.2006 року після закінчення строку оголошеної на підставі статті 77 ГПК України перерви.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та вивчивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, лише в сумі 740166 грн.,  виходячи з наступного:

Факт перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 740166 грн. підтверджується платіжним дорученням від 17.11.2005 року № 317 та відповідачем не оспорюється. Однак листування між сторонами, яке відбулось до перерахування зазначених коштів, у тому числі і проект згаданого вище договору, спростовує твердження позивача про те, що кошти були перераховані помилково.

       Частинами першою та другою статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлено, що особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за  рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події.

Таким чином, аналіз цієї правової норми  свідчить про те, що обов'язок повернення безпідставно набутого майна законодавцем не ставиться в залежність від результату поведінки сторін, у тому числі від результату поведінки потерпілого. Себто, визначальним моментом для виникнення обов'язку особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, повернути  таке майно, є відсутність достатньої правової підстави  для його набуття.

Враховуючи, що відповідач взамін отриманих коштів не поставив позивачеві товари, продукцію, не надав йому ніяких послуг та й кошті не повернув, суд  зазначає, що як безпідставно набуті вказані кошти підлягають поверненню позивачеві.

Разом з тим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за безпідставне збереження грошей та збитків судом визнаються безпідставними.

      У відповідності до частини другої статті 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).  Згідно із статтею 536 ЦК України, за  користування   чужими   грошовими   коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами.  Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

Розмір процентів позивачем визначений виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України. Крім того, пеня вимагається з дня перерахування коштів. Однак договірні відношення між сторонами відсутні, а законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений. Зокрема, Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, як вбачається з його назви та преамбули, стосується лише правовідносин між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

З позовній заяві вбачається, що вимога про стягнення збитків в сумі 45849,73 грн. позивачем обґрунтовується статтею 224 Господарського кодексу України. Між тим цією статтею визначено, що учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.  Під  збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,  

які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення  господарської діяльності другою стороною.

Отже, обов'язкова ознака збитків є те, що вони пов'язані з договірними зобов'язаннями та виникають внаслідок порушень однією із сторін своїх договірних зобов'язань.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що проценти, які позивач сплачує банку за вказаним договором овердрафту, не є збитками в розумінні статті 224 ГК України, оскільки вони не пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням  відповідачем своїх договірних зобов'язань, про що свідчать також й твердження позивача про помилкове перерахування відповідачеві грошових коштів.

В даному випадку, при наявності певних обставин, може бути пред'явлена вимога про стягнення шкоди, підстави виникнення якої не пов'язані з договірними зобов'язаннями. Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними  вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини заподіювача шкоди.

Таке трактування повністю кореспондується також й з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. № 6. Відсутність лише одного з вказаних чинників є підставою для відмови у позові.

Проте, сплата позивачем процентів за користування грошовими коштами, які отримані на підставі договору овердрафту, не знаходиться в причинному зв'язку з безпідставним неповерненням відповідачем зазначених коштів. Крім того, до прийняття рішення позивач не змінив правову підставу для стягнення визначених ним збитків.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені та збитків. Тому, задовольняючи позов частково, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                                ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ТОВ “Буковина Інвест і Ко” (м. Вижниця Чернівецької області, вул. Височана, 7, код 33482297) на користь Приватного підприємства “Комерційна фірма “Прогрес” (м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 62, код 31929508) грошові кошти в сумі 740166 грн., державне мито в сумі 7401,66 грн. та 73,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити за безпідставністю

                            Суддя                                                             А. Паскарь

Суддя                                              А.Д. Паскарь.