Постанова

від 08.04.2008 по справі 37/557 (39/207пд-37/20)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/557 (39/207пд-37/20)

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.04.2008                                                                                           № 37/557 (39/207пд-37/20)

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Пономарьов П.О., довіреність б/н від 01.08.2007р.,

Ігнатенко Т.В., довіреність б/н від 03.01.2008р.,

 від Відповідача 1: не з'явився,

від Відповідача 2: Якименко М.М., довіреність б/н від 15.01.2008р.,

від Відповідача 3: не з'явився,

від Відповідача 4: не з'явився,

від Відповідача 5: не з'явився,

від Відповідача 6: не з'явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.02.2008

 у справі № 37/557 (39/207пд-37/20)  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

 до                                                   Приватне підприємство "Слав Консалтинг"

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Селл"

                                                  ЗАТ "Сведбанк Інвест"

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер"

                                                  ЗАТ "Туристичний комплекс "Либідь"

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь ЛТД"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсними договорів, правочину та визнання права власності

 Суть рішення і скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Русь Інтернешнл” (надалі – ТОВ “Русь Інтернешнл”, Позивач) звернулося в господарський суд Донецької області з позовом до Приватного підприємства “Слав Консалтинг” (надалі – ПП “Слав Консалтинг”, Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Селл” (надалі – ТОВ “Селл”, Відповідач 2), Закритого акціонерного товариства “ТАС-Інвестбанк” (надалі – ЗАТ “ТАС-Інвестбанк”, Відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю “Вольний вітер” (надалі – ТОВ “Вольний вітер”, Відповідач 4) та Закритого акціонерного товариства “Туристичний комплекс “Либідь” (надалі – ЗАТ “Либідь”, Відповідач 5), у якому просило визнати недійсними з моменту укладення: іпотечний договір №340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006р., укладений між ТОВ “Селл” та ЗАТ “ТАС-Інвестбанк”, договір №4443 від 12.12.2006р. про відступлення прав за іпотечним договором №340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006р., укладений між ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” та ТОВ “Вольний вітер”, договір суборенди б/н від 24.11.2006р. та додаткову угоду до нього від 11.12.2006р., укладених між ТОВ “Селл”, ТОВ “Русь Інтернешнл” та ПП “Слав Консалтинг” і договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006р., укладений між ТОВ “Вольний вітер” та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь”.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.07.2007р. у справі №39/270пд, яке було залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2007р. та постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2007р., даний позов було задоволено повністю – визнано недійсними договори, про які йшлося в позовній заяві ТОВ “Русь Інтернешнл”, з моменту їх укладення.

Проте, після перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2007р. у касаційному порядку, постановою Верховного Суду України від 18.12.2007р. вказані судові рішення у справі № 39/270пд було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва, яка ухвалою цього ж суду від 01.02.2008р. була прийнята до свого провадження з присвоєнням їй номера – 39/207пд-37/20.

В той же час, на розгляді господарського суду міста Києва знаходилась справа №37/557, провадження по якій було порушено 14.11.2007р. за позовом ТОВ “Русь Інтернешнл” до ТОВ “Селл”, ТОВ “Вольний вітер”, ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь”, ТОВ “Русь ЛТД” та ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” про визнання недійсним з моменту укладення правочину, укладеного між ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” і ТОВ “Русь ЛТД” про передачу готельного комплексу “Русь” до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД”, та про визнання права власності на це майно за ТОВ “Русь Інтернешнл”.

В подальшому, за клопотанням Позивача, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2008р. вказані справи були об”єднані в одне провадження з присвоєнням номеру – 37/557 (39/207пд-37/20), з огляду на те, що позовні вимоги по цих справах пов'язані між собою підставами виникнення і засобами їх доказування.

У зв”язку з тим, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.02.2008р. назву Закрите акціонерне товариство “ТАС-Інвестбанк” було змінено на Закрите акціонерне товариство “Сведбанк Інвест”, без його реорганізації і, відповідно, його процесуального правонаступництва, судом першої інстанції було прийнято вважати найменування Відповідача 3 – Закрите акціонерне товариство “Сведбанк Інвест”.

Після розгляду справи № 37/557 (39/207пд-37/20) рішенням господарського суду міста Києва від 29.02.2008р. позовні вимоги ТОВ “Русь Інтернешнл” було задоволено повністю, а саме: визнано недійсними з моменту укладення: іпотечний договір №340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006р., укладений між ТОВ “Селл” та ТОВ “ТАС- Інвестбанк”, договір суборенди б/н від 24.11.2006р., укладений між ТОВ “Селл”, ТОВ “Русь Інтернешнл” та ПП “Слав Консалтинг”, договір № 4443 від 12.12.2006р. про відступлення права за іпотечним договором №340/341/342/339/ІП-2 від 30.10.2006р., укладений між ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” та ТОВ “Вольний вітер”, договір купівлі-продажу нерухомого майна №4721 від 22.12.2006р., укладений між ТОВ “Вольний вітер” та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” і правочин щодо відчуження готельного комплексу “Русь” шляхом передачі його до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД”, вчинений ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” та ТОВ “Русь ЛТД”. Також, вказаним рішенням суду було: визнано за ТОВ “Русь Інтернешнл” право власності на готельний  комплекс “Русь” загальною площею 22 934,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4 (літ.А), стягнуто з ТОВ “Селл” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 99,17 грн. судових витрат по сплаті державного мита та 19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто із ЗАТ “Сведбанк Інвест” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 85,00 грн. судових витрат по сплаті державного мита та 19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто із ПП “Слав Консалтинг” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 99,17 грн. судових витрат по сплаті державного мита та  19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з ТОВ “Вольний вітер” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 99,17 грн. судових витрат по сплаті державного мита та  19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 99,17 грн. судових витрат по сплаті державного мита та  19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу і стягнуто з ТОВ “Русь ЛТД” на користь ТОВ “Русь Інтернешнл” 85,00 грн. судових витрат по сплаті державного мита та 19,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду, представник ТОВ “Вольний вітер” (Відповідач 4) та ТОВ “Русь ЛТД” (надалі – Відповідач 6) звернувся в Київський апеляційний господарський суд із апеляційними скаргами, в яких просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі № 37/557 (39/207пд-37/20) та прийняти нове рішення у цій справі, яким відмовити Позивачу в задоволенні його позовних вимог, повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 4 Закону України “Про третейські суди”, ст.ст. 204, 331, 334 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), ст. 38 Закону України “Про іпотеку” і ст.ст. 32, 35, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), а самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи, – що є підставами для скасування такого судового рішення.

Представники Позивача надали суду свій відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначили, що рішення господарського суду м. Києва від 21.06.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього Відповідачами 4 та 6 апеляційні скарги – без задоволення.

Представник Відповідача 2 також вважав, що рішення господарського суду м.Києва у даній справі є законним і об”єктивним, а тому просив залишити його без змін, а подані на нього апеляційні скарги – без задоволення.

Відповідачі 1 та 3, чи їх представники, своїх відзивів на апеляційну скаргу представника Відповідачів 4 та 6 не надали і в судове засідання, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, так і не з”явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки.

В той же час, від представника Відповідачів 4 та 5, через відділ документального забезпечення, були подані до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв”язку з тим, що цей представник не може прийняти участь у розгляді даної справи по причині його участі в іншому судовому процесі, який повинен відбутися в Окружному адміністративному суді міста Києва 08.04.2008р., про що до клопотання було долучено відповідну судову повістку, а також через неможливість заміни цього представника іншим представником.

Таке ж клопотання про відкладення розгляду даної справи було подано до апеляційної інстанції через відділ документального забезпечення суду і Відповідачем 6, у зв”язку з його неможливістю прибути в судове засідання з поважних причин та через ненадіслання на його адресу відзивів на апеляційну скаргу.

Розглянувши вказані клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про їх безпідставність та відхилила такі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез”явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача.

Разом з тим, як видно з письмових клопотань представника Відповідачів 4 та 5, які було здано безпосередньо до відділу документального забезпечення суду апеляційної інстанції, в даному випадку причиною нез”явлення цього представника в судове засідання по даній справі, було те, що він повинен прийняти участь в іншому судовому процесі та неможливості його заміни іншим представником. Однак, як видно із судової повістки (незавіреної належним чином), що була долучена до цього клопотання, справу в Окружному адміністративному суді міста Києва було призначено до розгляду на 12 год. 30 хв. 08.04.2008р., тоді як справу № 37/557 (39/207пд-37/20) було призначено до розгляду на 11 год. 20 хв. 08.04.2008р., тобто – раніше тієї, з приводу якої просив відкласти розгляд даної вказаний представник, яке, у свою чергу, не позбавляло його права прийняти участь в судовому засіданні.  

Що ж стосується клопотання Відповідача 6 про відкладення розгляду справи, яке теж було здано безпосередньо до відділу документального забезпечення суду, то він взагалі не вказав причин своєї неявки в судове засідання і не надав суду на підтвердження таких причин відповідних документів.

Інших причин для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 77 ГПК України, по даній справі немає.

Більш того, як видно із апеляційних скарг, вони були підписані іншим представником, чим ті, якими були заявлені клопотання про відкладення розгляду справи, що теж не позбавляло цього представника права участі в судовому засіданні по розгляду поданих ним апеляційних скарг.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

У зв”язку з цим, на думку апеляційної інстанції, в даному випадку, неявка вказаних представників Відповідачів в судове засідання, повідомлених завчасно та належним чином про час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду і вирішенню справи № 37/557 (39/207пд-37/20) без їх участі.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 2 в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, ТОВ “Русь Інтернешнл” звернулося в суд з позовами: до ПП “Слав Консалтинг”, ТОВ “Селл”, ЗАТ “ТАС-Інвестбанк”, ТОВ “Вольний вітер” та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” – про визнання недійсними: іпотечного договору від 30.10.2006р., укладеного між ТОВ “Селл” та ЗАТ “ТАС-Інвестбанк”, договору суборенди від 24.11.2006р. та додаткової угоди до нього від 11.12.2006р., укладених між ТОВ “Селл”, ТОВ “Русь Інтернешнл” та ПП “Слав Консалтинг”, договору від 12.12.2006р. про відступлення прав за іпотечним договором від 30.10.2006р., укладеного між ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” та ТОВ “Вольний вітер”, а також договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006р., укладеного між ТОВ “Вольний вітер” та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь”, а також до ТОВ “Селл”, ТОВ “Вольний вітер”, ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь”, ТОВ “Русь ЛТД” та ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” – про визнання недійсним з моменту укладення правочину, укладеного між ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” і ТОВ “Русь ЛТД” про передачу готельного комплексу “Русь” до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД”, та про визнання права власності на це майно за ТОВ “Русь Інтернешнл”, які були об”єднані в одне провадження і, після нового розгляду цієї справи, рішенням господарського суду господарського суду міста Києва від 29.02.2008р. у справі № 37/557 (39/207пд-37/20) позовні вимоги ТОВ “Русь Інтернешнл” було задоволено повністю.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що жодний з Відповідачів правомірно не володів спірним майном, відчуження якого здійснювалось особами, які не мали право його відчужувати, а саме спірне майно не вибувало із володіння Позивача, а відтак, – не має правових підстав для застосування положень статтей 330 та 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача що, у свою чергу, свідчить про обгрунтованість позовних вимог ТОВ “Русь Інтернешнл”.

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ТОВ “Русь Інтернешнл”, з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи, 30.10.2006р. між ТОВ “Русь Інтернешнл” та ТОВ “Селл” було укладено договір купівлі-продажу готельного комплексу “Русь”, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 4, загальною площею 22 934, 400 кв.м. (надалі – готельний комплекс “Русь”).

Крім того, 30.10.2006р. між ТОВ “Селл” та ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” було укладено іпотечний договір № 340/341/342/339/ІП-2, відповідно до умов якого (п. 2.1 договору) предметом іпотеки був зазначений вище готельний комплекс “Русь”, а 24.11.2006р. ТОВ “СЕЛЛ”, ТОВ “Русь Інтернешнл” та ПП “Слав Консалтинг” було укладено договір суборенди, відповідно до умов якого ПП “Слав Консалтинг” отримало від ТОВ “Русь Інтернешнл” готельний комплекс “Русь” за погодженням з ТОВ “СЕЛЛ”.

В подальшому, 11.12.2006р. до договору суборенди нежилого приміщення від 24.11.2006р. було укладено додаткову угоду, відповідно до якої ТОВ “Русь Інтернешнл” набуло статусу та прав Орендодавця, а ПП “Слав Консалтинг” – статусу орендаря, а 12.12.2006р. між ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” та ТОВ “Вольний вітер” було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 30.10.2007р., відповідно до п. 1 якого ТОВ “Вольний вітер” набуло прав іпотекодержателя щодо готельного комплексу “Русь”.

Також, 22.12.2006р. між ТОВ “Вольний вітер” та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна – готельного комплексу “Русь”.

У свою чергу, ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” передало готельний комплекс “Русь” до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД”, що підтверджується статутом ТОВ “Русь ЛТД”, затвердженим загальними зборами учасників від 02.04.2007р.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації “Реалізація та захист прав і законних інтересів юридичних  та фізичних осіб” від 14.06.2007р. було визнано недійним договір купівлі-продажу нерухомого майна – готельного комплексу “Русь”, укладеного між ТОВ “Русь Інтернешнл” та ТОВ “Селл”.

Судом також було встановлено, що рішення третейського суду від 14.06.2006р. жодною із сторін спору не оскаржувалось а тому, відповідно, набрало законної сили.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянтів стосовно того, що суд першої інстанції, в порушення вимог постанови Верховного Суду України від 18.12.2007р. у справі № 39-207, статті 4 Закону України “Про третейські суди”, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, застосував рішення третейського суду від 14.06.2007р. у даній справі, як преюдиціальне і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення постійно діючого третейського суду при асоціації “Реалізація та захист прав і законних інтересів юридичних  та фізичних осіб” від 14.06.2007р. про недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна – готельного комплексу “Русь”, укладеного між ТОВ “Русь Інтернешнл” та ТОВ “Селл”, є належним і допустимим доказом у даній справі.

Відповідно, як і зазначив суд першої інстанції, виходячи з положень статті 4 Закону України “Про третейські суди”, в силу обов'язковості рішення третейського суду для його сторін факт визнання  зазначеним вище рішенням третейського суду недійсним договору купівлі-продажу від 30.10.2006р., згідно ст. 216 ЦК України, обумовлює відсутність у сторін третейського спору – ТОВ “Русь Інтернешнл” та ТОВ “Селл” прав та обов'язків продавця і покупця за вищевказаним договором, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянтів стосовно безпідставності посилання судом першої інстанції на рішення господарського суду міста Києва у справі № 48/137 і не погоджується з доводами апелянтів про безпідставність посилання суду першої інстанції на ухвалу Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2006р., якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ТОВ “Русь Інтернешнл” на праві власності, в тому числі – й на готельний комплекс “Русь” і  заборонено вчиняти від імені ТОВ “Русь Інтернешнл” будь-які правочини.

Так, тільки 09.10.2006р. ухвалою Торезького міського суду Донецької області  було скасовано заходи забезпечення позову, що були застосовані ухвалою зазначеного вище суду 13.09.2006р.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що ухвалу Торезького міського суду Донецької області про скасування заходів забезпечення позову від 09.10.2006р. в подальшому було оскаржено до апеляційного суду Донецької області, а відповідно до п. 11 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України оскарження ухвали про скасування забезпечення позову зупиняє виконання цієї ухвали.

Отже, з огляду на факт оскарження ухвали Торезького міського суду Донецької області про скасування заходів забезпечення позову від 09.10.2006р., ухвала цього ж суду від 13.09.2006р. про накладення арешту та заборону вчиняти будь-які дії щодо спірного майна на момент укладення між ТОВ “Русь Інтернешнл” та ТОВ “Селл” договору купівлі-продажу від 30.09.2006р. була чинною.

Київський апеляційний господарський суд також відхиляє доводи апелянтів стосовно того, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 30.09.2006р. записи про арешт і заборону щодо нерухомого майна ТОВ “Русь Інтернешнл” були вилучені з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки такі доводи є необґрунтованими  та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на недійсність договору купівлі-продажу від 30.10.2006р., договір іпотеки від 30.10.2006р. також підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без належних на те правових підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про іпотеку” предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, між іншим, за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий об'єкт права власності, якщо інше не встановлено законом.

Правомірним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, є висновок суду першої інстанції і про те, що недійсність вищевказаного договору купівлі-продажу обумовлює відсутність у ТОВ “Селл” права власності на предмет іпотеки та, відповідно, відсутність у ТОВ “Селл” прав іпотекодавця за договором іпотеки від 30.10.2006р., у зв'язку з чим договір іпотеки підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього закону.

Судом встановлено, що право власності іпотекодавця на готельний комплекс “Русь” було зареєстроване за ТОВ “Селл” на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2006р. лише 06.11.2006р., тобто – вже після укладення спірного договору іпотеки.

Тому, наведене є додатковою підставою для визнання договору іпотеки від 30.10.2006р., недійсним.

Про неправомірність укладення зазначеного договору іпотеки, як вже зазначалось, свідчить також факт існування на момент укладення договору заборони відчуження та передачі готельного комплексу “Русь” – ухвала Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2006р. у справі № 2-3433/06.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір іпотеки визнається недійсним, як такий, що укладений з порушенням вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З урахуванням того, що ТОВ “Селл” не набуло у встановленому порядку права власності на об'єкт нерухомого майна, відповідно, зазначене товариство не могло бути орендодавцем за договором суборенди від 24.11.2006р.

Більш того, ТОВ “Русь Інтернешнл”, являючись законним власником готельного комплексу “Русь”, не могло виступати орендарем власного майна.

За таких обставин суд вірно прийшов до висновку, що договір суборенди від 24.11.2006р., який був укладений між ТОВ “Селл”, ТОВ “Русь Інтернешнл” і ПП “Слав Консалтинг”, відповідно до ст. 215 ЦК України, підлягає визнанню його недійсним, як такий, що укладений з порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що суд першої інстанції правомірно визнав недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором від 30.10.2006р., укладений 12.12.2006р. між ЗАТ “ТАС-Інвестбанк” та ТОВ “Вольний вітер”.

Відповідно до статті 24 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель вправі здійснювати відступлення прав за іпотечним договором, але, якщо цей договір є дійсним.

Оскільки договір іпотеки від 30.10.2006р. був укладений без належних правових підстав то, відповідно, такий договір не міг обумовлювати жодних правових наслідків, в тому числі – й щодо відступлення прав за вказаним договором іпотеки.

Місцевим господарським судом було правильно встановлено, що 22.12.2006р. ТОВ “Вольний вітер” (продавець) та ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” (покупець) уклали договір купівлі-продажу готельного комплексу “Русь”. При цьому, сторони виходили з того, що ТОВ “Вольний вітер” набуло права продажу вказаного нерухомого майна на підставі вищезгаданого договору від 12.12.2006р. про відступлення прав за іпотечним договором від 30.10.2006р.

Оскільки договір іпотеки від 30.10.2006р. та договір про відступлення прав за вказаним іпотечним договором від 12.12.2006р. слід визнати недійсними то, відповідно, договір купівлі-продажу спірного майна від 22.12.2006р., який був укладений без належних правових підстав, теж має бути визнаний судом недійсним.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянтів щодо порушення судом першої інстанції статті 38 Закону України “Про іпотеку” в тій частині, що іпотекодержатель за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомив іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами.

За таких обставин Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками господарського суду міста Києва про те, що  договір купівлі-продажу від 22.12.2006р. визнається недійним внаслідок недійсності договору іпотеки, відступлення права вимоги за договором іпотеки, відсутності у ТОВ “Вольний вітер” права продавця, а також з підстав порушення процедури, встановленої законом України “Про іпотеку”.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” передало до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД” нерухоме майно – готельний комплекс “Русь” в обмін на корпоративні права останнього.

У зв”язку з цим, Київський апеляційний господарський суд визнає правомірними висновки суду першої інстанції про те, що ЗАТ “Туристичний комплекс “Либідь” не набув права власності на спірний об'єкт і, відповідно, вказаний вище правочин про передачу спірного майна до статутного капіталу ТОВ “Русь ЛТД” не відповідає вимогам закону, а тому підлягає визнанню його недійсним, на підставі ст. 215 ЦК України.

Суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апелянтів про те, що належним власником спірного майна є ТОВ “Русь ЛТД” і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що жодний із відповідачів правомірно не володів спірним майном. Відчуження майна здійснювалось особами, які не мали право його відчужувати, а спірне майно не вибуло із фактичного володіння ТОВ “Русь Інтернешнл”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, Відповідачі 4 і 5, всупереч вимог вказаної норми закону, не надали суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційних скаргах.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2008р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю “Вольний вітер” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Русь ЛТД”, суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Вольнийвітер” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Русь ЛТД” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2008р. у справі № 37/557 (39/207пд-37/20) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Русь Інтернешнл” до Приватного підприємства “Слав Консалтинг”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Селл”, Закритого акціонерного товариства “Сведбанк Інвест”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Вольний вітер”, Закритого акціонерного товариства “Туристичний комплекс “Либідь” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Русь ЛТД” про визнання недійсними договорів, правочину та визнання права власності, – без змін.

2. Справу № 37/557 (39/207пд-37/20) повернути до господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 09.04.08 (відправлено)