Постанова

від 26.09.2006 по справі 6/247-06-6291

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/247-06-6291

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" вересня 2006 р. Справа № 6/247-06-6291

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання   Друзенко К.В.

за участю представників сторін:

від позивача  Коришев А.О. –директор, Запольський О.А. за довіреністю від 13.06.2006р. №13/06

від відповідача Литвиненко Н.К. за довіреністю від 25.09.2006р.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак”

на рішення  господарського суду Одеської області від  31 липня  2006  року

у справі №6/247-06-6291  

за позовом Колективного підприємства молодіжного центру „Скіф”

до Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак”

про спонукання до виконання умов мирової угоди, -     

В С Т А Н О В И В:

          КПМЦ „Скіф” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просив зобов'язати  ВАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” виконати належним чином зобов'язання по укладеній між КПМЦ „Скіф” і ВАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” мировій угоді від 14.11.2003р. по поверненню ВАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” жерсті білої, ЄЖК 0,22х712х820 другого сорту у кількості 28433,52 кг, державного мита в розмірі 1350,62 грн. і витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. КПМЦ „Скіф”.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 31 липня 2006 року у справі №6/247-06-6291 (суддя Демешин О.А.) позов КПМЦ „Скіф” задоволений, з огляду на положення п.3.9.6. Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, згідно з якими, у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження зі справи господарським судом припинено. Однак інша сторона у цьому випадку не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, а також з огляду на вимоги ст.526 ЦК України, згідно з якою,  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших атів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти рішення про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю  предмету спору, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на неповне з'ясувань судом обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору, а також на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, а застосував норми, які не підлягають застосуванню.

          За доводами скаржника судом першої інстанції порушені ст.22,77, 4-3, 84 ГПК України, оскільки справу розглянуто за відсутністю відповідача у судовому засіданні, а його клопотання про відкладення розгляду справи взагалі не розглянуто судом першої інстанції і описова частина рішення не містить стислий виклад клопотань сторін.  Також за доводами відповідача, предмету спору по справі не існує, права позивача порушені не були, оскільки відповідач не заперечував проти повернення вказаного майна,  позивач не намагався повернути це майно та взагалі не звертався до відповідача, а тому провадження у справі підлягає припиненню. Окрім того, відповідач посилається на те, що на час винесення ухвали про затвердження мирової угоди державною виконавчою службою підлягали виконанню мирові угоди, що затверджені судом. Відсутність наказу про примусове виконання не робило неможливим виконання мирової угоди, оскільки відповідно до п.2 ст.18 Закону України „Про виконавче провадження” ухвали судів у випадках, передбачених законом, були виконавчими документами, а позивач не звертався до виконавчої служби для виконання умов мирової угоди. Означена правова позиція встановлена у Постанові ВГСУ від 16.11.2005р. по справі №3/154, від 29.06.2005р. по справі №9/614.  

          У відзиві на апеляційну скаргу від 25.09.2006р. за вх.№2536-Д1, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції –без змін, з посиланням при цьому на те, що справа слухалася судом неодноразово, відповідач у судове засідання не з'являвся, відзив на позов не надав, а його клопотання про відкладення розгляду справи є немотивованим. Також позивач посилається на те, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою отримання жерсті і з вимогою оплати грошових коштів (листи від 06.06.2005р., від 05.08.2006р., від 25.08.2006р.). Але гроші відповідачем не сплачені і до теперішнього часу, а відповіді на письмові звернення позивача не надані. Це свідчить про ухилення відповідача від виконання умов мирової угоди. Окрім того, позивач вважає недоцільними посилання відповідача на постанови ВГСУ  від 16.11.2005р. по справі №3/154, від 29.06.2005р. по справі №9/614, оскільки ці постанови стосуються законодавства про виконавче провадження.          

Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке:  

Матеріалами справи встановлено, що під час розгляду справи №9/213-03-6837 за позовом КПМЦ „Скіф” до ВАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” про стягнення 135061,50 грн. господарський суд Одеської області 14.11.2003р.  виніс  ухвалу про припинення провадження у справі у зв'язку із затвердженням укладеної між позивачем і відповідачем у справі мирової угоди.

Як встановлено апеляційним господарським судом, державна виконавча служба відмовила позивачу у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню ухвали про затвердження мирової угоди, про що 14.02.2006р. Державна виконавча служба у м. Ізмаїл винесла відповідну постанову, яка за клопотанням представника позивача залучена апеляційним господарським судом до матеріалів справи.

Означену постанову позивач не оскаржив, а у червні  2006 року звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про зобов'язання відповідача виконати умови затвердженої судом мирової угоди.  

Відповідно до  положень п.3.9.6. Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження зі справи господарським судом припинено. Однак інша сторона у цьому випадку не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Отже, виходячи із наведених положень Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України, з позовом про спонукання до виконання мирової угоди позивач  має право звернутися лише за умови ухилення відповідача від виконання мирової угоди.

Між тим, із умов  затвердженої господарським судом мирової угоди, випливає, що відповідач зобов'язаний вернути позивачу жерсть  білу, ЄЖК 0,22х712х820, другого сорту, у кількості 13851 кг в строк до 31.07.2004р.; 14582,52 кг в строк до 30.11.2004р., а також сплатити позивачу державне мито в розмірі 1350,62 грн. і судово-інформаційні послуги  в розмірі 118 грн. до 01.06.2004р.

Таким чином, у відповідача існує як грошове зобов'язання перед позивачем (сплатити державне мито в розмірі 1350,62 грн. і судово-інформаційні послуги  в розмірі 118 грн.), так й майнове (повернути жерсть).  

На момент затвердження господарським судом Одеської області мирової угоди (14.11.2003р.) діяли положення ЦК УРСР, вимогами ст.167 якого передбачено, що зобов'язання  повинно  бути  виконане  в  тому  місці,    яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на  підставі  якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання. Вимогами ст.532 ЦК України, який набув чинності на момент настання строків виконання відповідачем своїх зобов'язань за мировою угодою, також передбачено, що місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.  

Але, місце виконання  відповідачем своїх зобов'язань  не встановлено умовами мирової угоди.

Оскільки зобов'язання відповідача продовжували існувати після набрання чинності ЦК України, то відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень останнього, застосуванню в даному випадку підлягають положення ЦК України.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.532 ЦК України, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. Разом з тим, вимогами п.4 ч.2 ст.532 ЦК України передбачено, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням –за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.

Таким чином, виходячи з того, що місце виконання відповідачем своїх зобов'язань не встановлено умовами затвердженої господарським судом мирової угоди, а також наведених законодавчих норм, відповідач зобов'язаний повернути позивачу визначені у мировій угоді грошові кошти за місцезнаходженням позивача, тобто, м. Одеса, вул. Транспортна, 8/72.

Оскільки у встановлений строк (до 01.06.2004р.)  відповідач не виконав своє зобов'язання щодо повернення визначених у мировій угоді грошових коштів, то відповідно до вимог п.5 ч.2 ст.16, ст.ст.526,525 ЦК України,  обґрунтованими є позовні вимоги в частині  зобов'язання відповідача виконати умови укладеної між сторонами мирової угоди по поверненню позивачу державного мита в розмірі 1350,62 грн. і судово-інформаційних послуг  в розмірі 118 грн.

Правомірність позовних вимог КПМЦ „Скіф” в цій частині обґрунтовується також тим, що не виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення грошових коштів позивачу у встановлений строк свідчить про ухилення відповідача від виконання умов мирової угоди, а як вище встановлено апеляційним господарським судом до суду з даним позовом позивач має право звернутися лише за умови ухилення відповідача від виконання умов мирової угоди.

Разом з тим, повернути позивачу жерсть відповідач зобов'язаний за місцем зберігання майна, тобто, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Аеродромна,2”Б”. При цьому, матеріали справи свідчать, що позивач повідомлений про місце зберігання жерсті, оскільки сам передав цю жерсть відповідачу  на перероблення.

Але, в строки, встановлені умовами затвердженої господарським судом мирової угоди (31.07.2004р. та 30.11.2004р.), а також і в подальшому,  позивач не забрав жерсть у відповідача, а останній, згідно з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, жодним чином не заперечує  проти повернення жерсті позивачу, а отже і жодним чином не ухиляється від виконання умов мирової угоди. Означене підтвердив також і представник відповідача у судовому засіданні.

Таким чином, позивач не забрав у відповідача жерсть в строки, встановлені умовами мирової угоди, доказів ухилення відповідача від виконання умов мирової угоди в цій частині до суду не надав, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виконати умови укладеної між сторонами мирової угоди по поверненню жерсті позивачу задоволенню не підлягають.  

Доводи позивача про неодноразове звернення до відповідача з вимогою отримання жерсті і оплати грошових коштів, а також клопотання його представника про залучення до матеріалів справи відповідних листів від 05.08.2004р., від  06.06.2005р., від 25.08.2006р. №07 відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки представник позивача взагалі не обґрунтував неможливість подання названих листів до суду першої інстанції, а відповідно до вимог ч.1 ст.101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Більш того, в порушення вимог ст.33 ГПК України, доказів надсилання відповідачу листа від 05.08.2004р. позивач суду взагалі не надав. За поштовим повідомленням від 10.06.2005р., яке надане позивачем в якості доказу надсилання відповідачу листа від 06.06.2005р., останнім отримана апеляційна скарга позивача на рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2005р., що підтверджується  реєстром  вхідної кореспонденції відповідача за 10.06.2005р. та відповідною апеляційною скаргою позивача. Лист від 25.08.2006р. №07 складений і надісланий відповідачу вже після прийняття  рішення судом першої інстанції. Оскільки відповідь на цей лист позивача відповідач надав також вже після винесення рішення судом  першої інстанції (лист від 01.09.2006р. №153), то апеляційний господарський суд відмовив і представнику відповідача у клопотанні про залучення до матеріалів справи означеного листа.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд частково задовольняє апеляційну скаргу відповідача, оскаржуване судове рішення на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України скасовує та  приймає нове рішення, яким частково задовольняє позовні вимоги КПМЦ „Скіф”.  

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони.

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 31 липня 2006 року у справі №6/247-06-6291 скасувати.

3.Позов  Колективного підприємства молодіжного центру „Скіф”  задовольнити частково.

4.Зобов”язати  Відкрите акціонерне товариство „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” виконати належним чином зобов'язання по укладеній між Колективним підприємством  молодіжного центру „Скіф” і   Відкритим  акціонерним  товариством  „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” мировій угоді від 14.11.2003р. по поверненню Колективному  підприємству  молодіжного центру „Скіф” державного мита в розмірі 1350,62 грн. і судово-інформаційних послуг  в розмірі 118 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” (68610, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Аеродромна, 2”б”, р/р 26005964866283 в ОФ ПУМБ м. Одеси, МФО 328191, код 00383716) на користь Колективного підприємства  молодіжного центру „Скіф” (65039, м. Одеса, вул. Транспортна, 8/27, р/р 2600930147980 в АКБ „Інвестбанк” м. Одеси, МФО 328210, код 05436914) витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 59 грн.

6. Стягнути з Колективного підприємства  молодіжного центру „Скіф” (65039, м. Одеса, вул. Транспортна, 8/27, р/р 2600930147980 в АКБ „Інвестбанк” м. Одеси, МФО 328210, код 05436914) на користь Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай - Пак” (68610, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Аеродромна, 2”б”, р/р 26005964866283 в ОФ ПУМБ м. Одеси, МФО 328191, код 00383716) витрати по сплаті держаного мита за розгляд апеляційної скарги в сумі 21,25 грн.

7. Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

О.О. Журавльов

Судді

В.М. Тофан

М.В. Михайлов