Постанова

від 02.10.2006 по справі 2-31/9579-2006а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-31/9579-2006А

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 26 вересня 2006 року  

Справа № 2-31/9579-2006А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Дугаренко О.В.,

                                                                                          Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Будяк К.А.                              

за участю представників сторін:

позивача: Дем'янович К.С., довіреність № 83 від 19.06.2006,

відповідача: Шугалка Д.І., довіреність № 14541/9/10 від 15.08.2006,

розглянувши апеляційну скаргу Приватної загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів  "Консоль" на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Привалова А.В.) від 20 червня 2006 року у справі №2-31/9579-2006А

за позовом           Приватної загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів  "Консоль" (вул. Морська, 5,Сімферополь,95023)

до           Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом (з урахування уточнень –а.с. 38) про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення  про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування і штрафних санкцій по цьому збору. Також позивач просив заборонити відповідачу здійснювати нарахування, справляння та стягнення цього збору.  

Позов обґрунтований тим, що: 1) позивач використовує воду не з водного об'єкту, а з комунального водопроводу без застосування споруд і технічних пристроїв, тобто не здійснює спеціального використання водних ресурсів, а тому не є платником такого збору, 2) Конституцією і законами України не встановлено порядок справляння такого збору, а відомчі інструкції не є спеціальними законами України у сфері оподаткування.

При розгляді спору судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі договору з первинним водокористувачем (підприємством водопровідно-каналізаційного господарства) і у межах встановленого ліміту  користувався питною водою та отримував послуги зі здачі стічних вод, що утворюються внаслідок підприємницької діяльності позивача з метою отримання прибутку; але у 2004-2005 роках збір за спеціальне водокористування позивач не сплачував, розрахунок такого збору до податкового органу не подавав, у зв'язку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з вказаного збору і застосовані штрафні санкції за несплату збору і за не подачу податкових декларацій.

Постановою господарського суду у позові відмовлено з тих підстав, що позивач є платником вказаного збору тому, що використає воду при здійсненні організації і експлуатації спортивних споруд (у тому числі у басейні) з метою отримання прибутку, тобто не лише для власних потреб підприємства, а згідно з законодавством збір не стягується тільки за воду використану для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємства; порядок, ставка та механізм справляння цього збору встановлено діючим законодавством України; до компетенції податкового органу відноситься перевірка своєчасності і правильності нарахування та сплати податків і обов'язкових платежів, до яких відноситься збір за спеціальне використання водних ресурсів.  

Не погодившись з постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати,  позов задовольнити, вважаючи  судове рішення  прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, при невідповідності  висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що привело до неправильного вирішення спору.

Позивач вважає, що він не здійснює спеціальне водокористування, тому що не здійснює забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, не має дозволу на спеціальне використання.

Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача з ними не погодився тому, що  позивач отриману від первинного водокористувача воду використовував не лише на власні потреби.  

На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд витребував додаткові докази (а.с. 141-142), вислухав пояснення представників сторін, дослідивши документи у справі,  встановив  наступне.

24 квітня 2006 року керівником (заступником) Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Коротковою Д.В. на підставі акту перевірки №2547\23-8 від 14 квітня 2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004842301\0 про визначення позивачу податкового зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у сумі 196,34грн. і штрафних санкцій –546,72грн., усього 743,06грн. (а.с. 6).

З вказаного акту перевірки вбачається, що позивач у період III квартал 2004 року -  IV квартал 2005 року на підставі договору №2553 від 2 березня 2004 року  з водопровідно-каналізаційним підприємством і у межах встановлених лімітів користувався водою і водовідводом для господарських потреб, усього використав 6584,2куб.м, але збір за спеціальне водокористування не сплачував, розрахунки такого збору до податкового органу не надавав (а.с. 71-73).

Такі обставини позивач не оспорює і це підтверджується письмовими доказами.

Так, з договору №2553 від 2 березня 2004 року між позивачем (абонентом) і Сімферопольським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства (водоканал) слідує, що позивач мав право на  отримання послуг з водопостачання питною водою і водовідведення зі комунального водопроводу у встановленому договором об'ємі і за встановлену договором плату. На таких ж умовах між тими ж сторонами 11 травня 2005 року був заключний договір №2553   (а.с.141-142, 7-8).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»(в редакції Закону України №77\97-ВР від 18 лютого 1997 року, зі змінами станом на 3 квартал 2004 року –4 квартал 2005 року)   до загальнодержавних податків і зборів  (обов'язкових платежів) віднесений збір за спеціальне використання природних ресурсів.

Згідно зі  частиною1 і 2 статті 48 Водного кодексу України одним із видів спеціального використання природних ресурсів є спеціальне водокористування –тобто забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Таке спеціальне водокористування може здійснюються юридичними особами насамперед для господарсько-побутових,  оздоровчих та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування є платним, що передбачено частиною 7 статті 49 Водного кодексу України.

Зі статті 42 Водного кодексу України вбачається, що водокористувачі в Україні можуть бути первинні - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води (у цій справі це водоканал), і вторинні  (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними (у цій справі це позивач).

При цьому частина 5 цієї статті передбачає, що вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Частина 1 статті 49 цього Кодексу також передбачає можливість спеціального водокористування лише на підставі дозвілу, якого у позивача не було.

Таким чином, позивач, як вторинний водокористувач здійснював б спеціальне водокористування, якщо б скидав стічні води у водні об'єкти, якими згідно зі статтею 1 Водного кодексу України є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

На таке водокористування позивачу був необхідний дозвіл.

Також пунктом 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України N1494 від 16 серпня 1999 року (зі змінами) та пунктом 1.7  Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої 1 жовтня 1999 року наказами N231/539/118/219 Міністерством фінансів України, Державною податковою адміністрацією України, Міністерством економіки України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за N 711/4004, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.

Пункт 3 Порядку і пункт 2.1 Інструкції встановлює, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства,  які використовують водні ресурси.

Однак як встановлено перевіркою контролюючого органу і це підтверджується письмовими доказами, позивач не здійснював скидання  стічних вод у водні об'єкти, отримував воду з водозабірних споруд первинного водокористувача (водоконала) та скидав стічні води в систему первинного водокористувача на договірних умовах, а тому позивач не здійснював спеціальне водокористування і не є платником збору за спеціальне використання природних ресурсів.

Апеляційний господарський суд вважає помилковим застосування місцевим господарським судом норм матеріального права вказаних вище Порядку  і Інструкції, у тому числі стосовно того, що позивач не відноситься до осіб, які звільнені від сплати збору за водокористування для власних питних і санітарно-гігієнічних  потреб підприємства. Тому що, ця норма регулює механізм сплати збору (не віднесення до об'єкту оподаткування об'єму води, що використається для власних потреб підприємства) при наявності спеціального водокористування, але позивач не здійснював спеціального  водокористування і тому не має значення для яких потреб він використав  воду та здійснив водовідвід.

Також позиції дотримується судова практика. Так, у постанові Вищого господарського суду України від 3 червня 2004 року у справі N3/293  вказано, що оскільки водокористувач,  не має власних  водозабірних  споруд,  а отримує   воду   від  первинного  водокористувача на умовах договору, він не є суб'єктом спеціального  водокористування  та платником збору за спеціальне використання водних ресурсів. Посилання податкового органу на Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є неспроможним, тому що цей Порядок в  цілому,  поширюється  лише на сферу спеціального використання водних  ресурсів. Цей Порядок є підзаконним актом, який не може ні змінювати, ні доповнювати, ні скасовувати закон (Водний кодекс України).

Відповідно до висловленого, апеляційний господарський суд вважає, що   місцевим господарським судом постанова у частині відмови у визнанні протиправним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання –збору за спеціальне водокористування, і його скасування прийнято з порушенням норм матеріального права. Ці позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, спосіб захисту права відповідає передбаченому законом (пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України) способу.

Однак апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги  про заборону відповідачу здійснювати нарахування та стягнення збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту задоволенню не підлягають з наступного.

Як вказано вище, збір за спеціальне використання природних ресурсів (у тому числі  спеціальне водокористування) є загальнодержавним збором (обов'язковим платежем).

Апеляційний господарський суд вважає помилковими доводи позивача про те, що не має спеціального закону у сфері справляння   цього збору, що згідно зі статтею 1 Закону України „Про систему оподаткування”  перешкоджає  визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з такого збору.  

Дійсно, частинами 1 і 3 статті 1 Закону України „Про систему оподаткування” передбачено, що встановлення зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів, їх ставки, механізм справляння  здійснюється Верховною Радою України відповідно до законів  про оподаткування і не можуть змінюватися іншими (неподатковими) законами.

Однак як вбачається з преамбули Водного кодексу України (також Закону України N 213/95-ВР від 6 червня 1995 року)  цей Кодекс в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. Цей Кодекс (стаття 49) з іншими заходами правового, економічного впливу (до яких відносяться названі вище Порядок та Інструкція) встановлює плату за спеціальне водокористування, механізм, порядок та розмір збору за спеціальне водокористування.

Тобто Водний кодекс України є спеціальним законом у сфері оподаткування стосовно встановлення такого виду збору (обов'язкового платежу) як збір за спеціальне використання природних ресурсів. Також цей Кодекс містить відсиланні норми стосовно встановлення механізму, порядку і розміру сплати такого збору, що не протиречить  вимогам Закону України „Про систему оподаткування”.  

Думка позивача про те, що повинен бути закон з однойменною назвою як і від збору не ґрунтується на приписах Закону України „Про систему оподаткування”.

А тому апеляційний господарський суд вважає, що нарахований відповідачем збір встановлено податковим законодавством України.

Відповідно до статей 2, 9  і 11 Закону України „Про державну податкову службу в України” (в редакції Закону України №3813-XII від 24 грудня 1993 року, зі змінами), статті 20 Закону України „Про систему оподаткування”  до завдань і функцій органів державної податкової служби України відноситься здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю, повнотою і своєчасністю  сплати до бюджету зборів (обов'язкових платежів), для чого органам державної податкової служби надано право та передбачено зобов'язання здійснювати перевірки підприємств, установ та організацій, застосовувати до них штрафні санкції, стягувати до бюджетів недоїмки.

У зв'язку з чим апеляційний господарський суд вважає, що відповідач, як орган державної податкової служби, взагалі має право здійснювати нарахування та стягнення збору за спеціальне використання природних ресурсів (водокористування). Відповідність Конституції і законам України конкретного рішення органу державної податкової служби про нарахування збору за спеціальне використання природних ресурсів може бути перевірено у судовому порядку за позовом заінтересованої особи. Взагалі забороняти податковому органу здійснювати нарахування вказаного збору у суду  не має законних підстав.

У зв'язку з наведеним вище, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга і позов підлягають частковому задоволенню, постанова місцевого господарського суду підлягає зміні.

Керуючись статтями 195, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Приватної загальноосвітньої школи I-III ступенів „Консоль” задовольнити частково.

Постанову  господарського суду   Автономної Республіки Крим від 20 червня 2006 року у справі №2-31/9579-2006А змініти:

Позов задовольнити частково.

Визнати противоправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі  в Автономній Республіці Крим №0004842301/0 від 24 квітня 2006 року про визначення Приватній загальноосвітній  школі I-III ступенів „Консоль” податкового зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у сумі 196,34грн. і штрафних санкцій –546,72грн., усього 743,06грн.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь  Приватній загальноосвітній школі I-III ступенів „Консоль” (95023, Сімферополь, вул. Морська, 5,  р/р 2600311110070 в ФВАТ „МКБ” КРД, ОКПО 24863214, МФО 384685) судовий збір у сумі 1,70грн.

Господарському суду Автономної Республіки Крим надати виконавчий документ.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня проголошення.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                О.В. Дугаренко

                                                                                Т.П. Фенько