Постанова

від 27.03.2008 по справі 12/299-07

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/299-07

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "27" березня 2008 р.                                                          Справа №  12/299-07

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                              ,

за участю представників сторін:

від позивача:  Каленюка Д.А. - представника за довіреністю №63 від 22.01.2008р.,

від відповідача:: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Торгівельний будинок "Мегаполіс", м.Запоріжжя

на рішення господарського суду Вінницької області

від "22" жовтня 2007 р. у справі № 12/299-07 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок

"Мегаполіс", м.Запоріжжя  

до Приватного підприємства "Розподільчий центр Продторг", м.Вінниця

про стягнення 3975,00 грн.

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.10.2007р. у справі №12/299-07 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" до Приватного підприємства "Розподільчий центр Продторг" про стягнення заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуваний судовий акт скасувати та прийняти новий - про  задоволення заявлених позовних  вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на порушення місцевим господарським судом матеріального та процесуального законодавства. Зазначив, що суд приймаючи рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Зокрема:

-суд залишив поза увагою твердження представника позивача про допущену помилку під час заповнення накладних;

-відповідач не довів погашення заборгованості в повному обсязі за період постачання продукції;

-згідно платіжних документів, наданих суду відповідачем не вбачається на підставі якого договору та за яку партію товару здійснювалась оплата. Крім того, не співпадають суми в накладних та платіжних документах.

В судовому засіданні  представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, про причини нез'явлення не повідомив.

Зважаючи на те, що про дату і місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином (ухвалу про призначення  розгляду апеляційної скарги на 27.03.2008р. на адреси сторін надіслано рекомендованою кореспонденцією 11.03.2008р.), а також, враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія вважає, що нез'явлення в судове засідання представника відповідача не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши  правильність застосування  судом першої інстанції норм матеріального  та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 6 постанови від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення", мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення  для справи, їх юридичну оцінку, а також  оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обв'язки сторін у спірних правовідносинах.

Рішення суду першої інстанції у даній справі цим вимогам не відповідає.

Як свідчать матеріали справи,  в  липні 2007р. в господарський суд Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" з позовом до  Приватного підприємства "Розподільчий центр Продторг" про стягнення з останнього 3975,00 грн. боргу.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що 28.05.2004р. між  ним (Постачальник) та відповідачем (Покупець)  укладено договір постачання  №747, за умовами якого Постачальник зобов'язується  передати у власність Покупця товар, згідно накладних, а Покупець – прийняти та оплатити його на визначених договором  умовах (а.с.19-23).

Ціни на товар та загальна сума товару, що відпускається, встановлюються   окремо на кожну партію товару  і вказуються  в накладних (п.4.2. договору).

Відповідно до п.5.2. угоди  остаточний термін оплати складає 14 календарних днів з моменту одержання товару Покупцем.

Пунктом 7.1. сторони встановили  термін дії договору до 28.05.2005р., зазначивши при цьому, що у разі , якщо жодна із сторін не повідомила за 30 календарних  днів до закінчення  строку дії договору письмово іншу сторону про небажання продовжувати договірні стосунки, договір вважається пролонгованим щоразу на один рік.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6118,32 грн., про що свідчать накладні  № 2405 від 26.01.2007р., №2404 від 26.01.2007р., №2626 від 29.01.2007р., №2649 від 29.01.2007р., №3408 від 05.02.2007р., №3469 від 05.02.2007р.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 2816,60 грн., виникла заборгованість в розмірі                         3301,72 грн., що і спонукало Постачальника звернутись за судовим захистом своїх прав та інтересів.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена  сторона, у тому числі кредитор) має  право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання  можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду  договорів (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однак, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав.

Положення ст.33 Господарського процесуального кодексу України розподіляють обов'язок доказування та подання доказів між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Докази на підтвердження сплати Приватним підприємством "Розподільчий центр Продторг" заборгованості в сумі  3301,72 грн. в матеріалах справи відсутні.

Мотиви,  за яких суд першої інстанції відмовив в стягненні основної заборгованості є непереконливими.

В силу приписів ст.32  Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює  наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення  господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, і поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Представник позивача надав суду апеляційної інстанції оригінали документів на підтвердження суми боргу, заявленого до стягнення, а саме податкові накладні №340819 від 05.02.2007р., №2626219 від 29.01.2007р., №2405219 від 26.01.2007р., №2649219 від 29.01.2007р., №2404219 від 26.01.2007р., №3469219 від 05.02.2007р. Крім того, в ході розгляду  позовної заяви  відповідач не заперечував отримання ним товару, зазначеного в накладних, однак  належних доказів щодо його оплати суду не надав.

Невідповідність  дати укладення договору постачання  даті  договору зазначеною в накладних,  представник позивача  пояснив помилкою оператора комп'ютерного набору, допущеною  під час їх заповнення.

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення  зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу приписів ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у  строк, встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання  зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1 спеціального Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-131 (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002р. №9221 - 3), який регулює договірні правовідносини між платниками та  одержувачами грошових коштів щодо  відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових  коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку  платнику пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З наданих позивачем накладних №2405 від 26.01.2007р., №2404 від 26.01.2007р., №2626 від 29.01.2007р., №2649 від 29.01.2007р., №3408 від 05.02.2007р., №3469 від 05.02.2007р. вбачається, що зазначені у них господарські операції здійснені   не на підставі договору №747 від 28.05.2004р., а на підставі договору постачання №747 від 28.05.2005р., який відсутній в матеріалах справи та не досліджувався судом першої інстанції.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені не підлягає  задоволенню.

З огляду на викладене, судовий акт господарського суду Вінницької області від 22.10.2007р. у справі №12/299-07 слід скасувати в частині відмови в позові про стягнення 3301,72 грн. боргу. В решті рішення залишити без змін.

  Керуючись ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс", м.Запоріжжя задовольнити частково.

2.  Рішення господарського суду Вінницької області від 22 жовтня 2007 року       у справі №12/299-07 скасувати в частині відмови в позові про стягнення 3301,72 грн. боргу.

В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Приватного підприємства "Розподільчий центр Продторг" (м.Вінниця, вул.Карла Маркса, 24, п/р 26006003010048 в філії ВАТ "Перший інвестиційний банк в м.Вінниці", ЄДРПОУ 31983544) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" (69002, м.Запоріжжя, пр.Леніна, 96, ЄДРПОУ 25484884) 3301,72 грн. боргу, 79,57 грн. державного мита, 92,04 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення залишити без змін.

3. Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

4.  Справу № 12/299-07 повернути до господарського суду Вінницької області.

 Головуючий - суддя:                                                               

 судді::

 Віддрук. 4 прим.:

1- до справи;

2- позивачу;

3- відповідачу;4- в наряд.