Постанова

від 24.04.2008 по справі 2152-2008а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2152-2008А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.04.2008Справа №2-17/2152-2008А

За позовом Кримського республіканського відділення Фонда України соціального захисту інвалідів, м.Сімферополь

до відповідача ТОВ "Рапід-ЛТД", с.Міжводне Чорноморського району, АР Крим

про стягнення 302,00 грн.  

                                                                                                             Суддя  Гайворонський В.І

при секретарі судового засідання

Т.Ю. Шенягіной

                                                ПРЕДСТАВНИКИ:

Від  позивача -  Бахарева Н.Ю. представник дов. №04-5/2 від 08.01.08р.

Від  відповідача -  не з'явився

Сутність спору:  Згідно  позовної заяви позивач просить стягнути  з відповідача 302,00 грн. загально нарахованої суми пені, у зв'язку з тим що відповідач повинен був самостійно до 18.4.06р. сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 2177,00грн. за 1 робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

           Відповідач з порушенням термінів сплати у кількості 527 календарних днів, 26.09.07р. сплатив повну суму адміністративно – господарських санкції до Державного бюджету України у розмірі 2177,00грн. В зв'язку з тим, що були порушені терміни сплати адміністративно – господарських санкцій нарахована пеня у розмірі 302,00грн.

          Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не представив, про час слухання справи  наперед  повідомлений належним чином -  рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу, про отримання якої відповідачем є повідомлення.

           Згідно  Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік у нього повинен працювати 1 інвалід. Згідно указаної звітності фонд оплати праці штатних працівників складає   56,6 тис. грн.        

           Згідно даних звіту за формою №10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р.», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.04р. №338 відповідач повинен був забезпечити у 2005 році працевлаштування інвалідів на 1 робочому місці, фактично у 2005 році працювало 0 інвалідів.             

           По справі проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

           Розглянувши матеріали справи,  суд –

   в с т а н о в и в:          

    Згідно  ч. 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі  підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних  осіб,  які  використовують найману працю, установлюється норматив  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків  середньооблікової   чисельності   штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

           Згідно  ч. 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Підприємства, установи,  організації,    у  тому   числі підприємства,  організації  громадських   організацій   інвалідів, фізичні   особи,  які  використовують  найману  працю,  самостійно розраховують  кількість   робочих   місць   для   працевлаштування інвалідів  відповідно до нормативу,  встановленого частиною першою цієї  статті,  і  забезпечують  працевлаштування  інвалідів.   При розрахунках   кількість   робочих  місць  округлюється  до  цілого значення.

           Згідно  статті 20  Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  підприємства (об'єднання), установи і організації  незалежно від форми власності та господарювання, де кількість  працюючих інвалідів менша, ніж  встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  щороку сплачують  відповідним Відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції,  сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному  підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань) установ і організацій незалежно від форми власності і  господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини  середньої річної заробітної плати  на  відповідному  підприємстві  (об'єднанні) у відповідній установі, організації.

           Згідно п. 3  “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями          штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та                      використання цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767, підприємства,  де  кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом,  передбаченим частиною першою  статті  19 Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в Україні" (далі - норматив робочих  місць),  сплачують  відповідним відділенням Фонду штрафні санкції.

           Згідно п. 4 указаного Порядку  штрафні санкції  сплачуються  підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року,  що настає за звітним.

           Згідно п. 10 указаного Порядку  порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки  за  кожний  день  прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

            Згідно ч. 2  п. 11 указаного Порядку  у разі   несплати  штрафних  санкцій  в  встановлений  термін відділення Фонду вживають заходів щодо  їх  стягнення  у  судовому порядку.

           Згідно п. 12 указаного Порядку  органи  державної  податкової  служби під час проведення документальних   перевірок   забезпечують   перевірку  підприємств стосовно  сплати  ними штрафних санкцій. У разі виявлення несплати штрафних   санкцій   або   їх  неповної  сплати  органи  державної податкової  служби  інформують  відповідні  відділення  Фонду  для вжиття  ними  заходів  щодо  стягнення штрафних санкцій у судовому порядку.

           Таким чином,  указані норми свідчать про те, що штрафні санкції  підлягають сплаті по факту, якщо кількість  працюючих інвалідів менша, ніж  встановлено нормативом.  При цьому указаними нормативними актами  не передбачено, що у даному випадку  не сплата штрафних санкцій може ставитися в залежність  від  будь-яких умов.

           Згідно  статті 117  Конституції України, Постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими  до виконання.

           Зацікавленою стороною не представлено доказів того, що  указана постанова визнана недійсною (нечинною), чи скасована.

           Таким чином, відповідач був зобов'язаний самостійно сплатити штрафні санкції, що їм не виконано.

           Крім цього, згідно статті 20  Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  також не передбачено, що  уплата штрафних санкцій  ставиться в залежність  від  будь-яких обставин, окрім як недотримання нормативів, указаних в статті 19 даного Закону.

           Згідно статті 147 Конституції України, офіційне тлумачення  Закону дає Конституційний Суд України.

           Таким чином,  доки до Закону не внесені зміни, або доки не дано офіційне тлумачення  його Конституційним Судом України , Закон підлягає застосуванню саме так, як він написаний.

           Стаття 20  Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”   викладена так, що  факт невиконання вимог статті 19 даного Закону  є підставою для сплати штрафних санкцій.

           Згідно статті 20 указаного Закону  та Постанови КМУ  1767 відповідальність у вигляді штрафних санкцій за невиконання вимог ст. 19 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”   покладається саме на підприємства, які  використовують найману працю, а не на будь-які інші особи.

           Таким чином, законодавець вважає, що   поперед всього,  саме підприємство, яке використовує найману працю повинно  приймати належні заходи для працевлаштування  на своєму підприємстві  інвалідів, і нести відповідальність у вигляді штрафних санкцій у випадку невиконання вимог статті 19 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

           Якщо указані в статті 18 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  особи  і допустили будь-які порушення, уповноважені органи вправі прийняти по відношенню до них заходи  впливу у випадках, передбачених Законом. Однак, це не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним своїх обов'язків.

           Згідно  статті 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що прийняла всі залежні від неї заходи.         

           Однак,  відповідачем  не  представлено доказів того, що  їм прийняті всі заходи для того, щоб вимоги статті 19  Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”   їм були  дотримані.

           Ст. 129 Конституції України  передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

           Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

           Таким чином, суд вправі розглянути справу по тим матеріалам, які  надані зацікавленими сторонами.

           Більш того, знаходження судом доказів на користь зацікавленої сторони буде прямим порушенням Конституції України.

          Оскільки відповідні докази  зацікавленою стороною не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття  цієї постанови.

           Таким чином, згідно позовної заяви та розрахунку стягненню підлягає 302,00  грн. пені.

           Позивач, згідно ст. 81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України згідно п. 4 ч. 1 ст. 17  Кодексу адміністративного судочинства України, яка  є відносно інших норм спеціальною.

   Згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” позивач має право на звернення до суду у даному випадку.

          Згідно інформаційного листа ВГСУ від 03.02.2006 року № 01-8/283 про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 25.02.2004 року № 01-8/345 “Про  практику  Верховного Суду України у справах за участю Фонду України  соціального захисту інвалідів”, а також згідно Постанов Верховного Суду України від 24.01.2006 року у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 цей позов також підлягає розгляду за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

           Підстав для стягнення судових витрат згідно зі ст. 94  КАС України у даному випадку не існує.

           З урахуванням вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                                         П О С Т А Н О В И В :

           Позов задовольнити повністю.           

           Стягнути з  відповідача   ТОВ "Рапід-ЛТД" (96420, с.Міжводне Чорноморського району, вул. Комсомольська, 15-А, ідентифікаційний код 20683099)  на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 95017, м. Сімферополь,  пр.Кірова,51-52/10а, Реквізити: Одержувач: Держбюджет Чорноморського району 50070000, Банк одержувача: Управління державного казначейства в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, ОКПО 34740468, р/р 31215230700303, призначення платежу: ОКПО платника 50070000;01; пеня за несвоєчасну сплату адміністративно – господарської санкції) 302,00грн.

          Ст. 254 КАС  України передбачено, що  постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАСУ, постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

           У разі подання апеляційної  скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.  

          Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.       

         Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається  заява.     Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

           Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.                     

         Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а  в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАСУ -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

         Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне  оскарження.

         Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.       

         Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про  що постановляється ухвала.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.