Постанова

від 15.04.2008 по справі 14/1283а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/1283а

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                   Справа №  14/1283а

"15" квітня 2008 р.,  17 год.  00 хв.                                               м. Черкаси

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Швидкій О.В., за участю представників позивача Стариш В.М., відповідача Ященко В.В., за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду адміністративну справу за позовною заявою

позивачаЧеркаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю «Кабельна арматура»

третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог –Черкаської організації «Солідарні профспілки Черкащини»

про              стягнення 1038,41 грн., –

УСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення 6040,45 грн. основного боргу за період з 01.01.2005 по 01.10.2007 з підстав несплати страхових внесків до Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі –Фонд) у встановлені законом строки.

У судовому засіданні представник позивача зменшив, просив стягнути 1038,41 грн. зменшені позовні вимоги підтримав і пояснив,

що відповідач ухиляється як від подачі звітності Фонду так і від сплати страхових внесків,

що намагався провести перевірку і попередив про це листом від 04.07.2007, однак відповідач відмовляє у допуску його працівників для здійснення перевірки правильності нарахування і сплати страхових внесків (відмова від 24.07.2007 №1635/03-1-08,

що сума страхових внесків розрахована позивачем по даних довідки Черкаського міського центру зайнятості  від 30.11.2007 №3280 про розміри фонду оплати праці найманих працівників, що працюють у відповідача,

що неодноразово роз'яснював відповідачу вимоги чинного законодавства у листах на його адресу,

що предметом договору відповідача із Черкаською організацією «Солідарні профспілки Черкащини»(третьою особою) від 01.10.2002 №991 є ст.50 п.3 Закону, однак, остання не надає права відповідачу укладати угоду про сплату страхових внесків третій особі,(оскільки такі мають сплачуватись лише Фонду), регулює зовсім інші правовідносини –діяльність комісій (уповноваженого ) із соціального страхування підприємства,

що профспілкові організації, в тому числі й Черкаська організація „Солідарні профспілки Черкащини”, не належать до робочих органів Фонду, а отже права на отримання страхових внесків не мають,

що посилання відповідача на Інструкцію про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування України від 21.09.1999 №634/3927 є безпідставним, оскільки вона втратила чинність в зв'язку із  втратою чинності Законом України “Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26.06.1997 №402/97-ВР (який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування), про це прямо зазначено у п.5 ст.6 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»від 11.01.2001 №2213-ІІІ.

що позивач заявив вимогу про стягнення саме страхових внесків, а не збору на обов'язкове соціальне страхування, який сплачувався відповідно до Закону “Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26.06.1997 №402/97-ВР,

що інші судові справи і рішення по ним, додані до справи відповідачем, не стосуються предмету цього позову і вирішують інші питання,

що документи, які відповідач просить забезпечити шляхом їх витребування у позивача, у останнього відсутні,

що обов'язок реєструвати нормативно-правові акти, прийняті правлінням Фонду у межах своїх повноважень, які підлягають державній реєстрації (в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади, якщо вони стосуються прав і обов'язків страхувальників  та застрахованих осіб), законодавчо встановлено лише Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов`язкового державного соціального страхування” від 27.04.2007 №996-V,

що Фонд у спірних правовідносинах виконує делеговані державою функції, а тому є суб'єктом владних повноважень.

Відповідач у направлених суду запереченнях та його представник у судових засіданнях проти позову заперечив і пояснив:

що позивачем у порушення ст.28 Закону та пунктів 15.14.4 та 15.14.5 Інструкції про порядок проведення ревізій та перевірок по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності  від 19 вересня 2001 року №38, не складено акт перевірки, не прийнято рішення, тому підстав для пред'явлення позову немає,

що позивачем допущено порушення порядку проведення перевірки контролюючим органом, тому його дії є незаконними,

що позивач не має підстав для нарахування сум страхових внесків за даним центру зайнятості, оскільки така можливість не передбачена законодавством,

що управління Фондом здійснюється на паритетних засадах, однак, відповідач до участі в управлінні Фондом не залучений,

що інструкції Фонду не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, регламентують внутрішню діяльність Фонду, а тому вони на відповідача не розповсюджується,

що відповідно до п.3 ст.9 Закону Фонд є некомерційною самоврядною організацією, не є суб'єктом публічного права, не є органом владних повноважень у зв'язку з чим даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим просив закрити провадження у справі відповідно до п.3 ч.3 ст.108, ст.155 та 157 Кодексу адміністративного судочинства України;

що держава не може делегувати виключних повноважень по управлінню страховими коштами Фонду, тому що вони не належать державі,

що жодна з гілок влади не має права делегувати свої владні повноваження особі, яка не є юридичною особою публічного права, тобто Фонду,

що з 2001 року ведуться судові спори про законність створення Фонду, тому у його діяльність є сумнівною і не викликає довіри у відповідача,

що позивач спочатку має звертатись із позовом про зобов'язання відповідача допустити позивача до перевірки і лише за результатами задоволення такого позову, складення акта , прийняття рішення пред'являти наступний позов про стягнення страхових внесків.

На пропозицію суду надати власні розрахунки розміру страхових внесків, або спростувати розрахунки позивача точними даними про суми, які підлягають утриманню із заробітної плати працівників (з урахуванням лікарняних листів та інших виплат та з урахуванням частини сум які не підлягають перерахуванню), або надати докази сплати страхових внесків третій особі відповідач відмовився їх надавати і пояснив це тими обставинами, що подання таких даних може свідчити про визнання ним вимог.

Ухвалою суду від 25.03.2008 до участі у справі було залучено третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог –Черкаську організацію «Солідарні профспілки Черкащини». Представники третьої особи у судовому засіданні 01.04.2008 проти позову заперечили, підтримали позицію відповідача і додатково пояснили, що відсутні будь-які докази, на підставі яких проведено розрахунок. У наступні судові засідання представники третьої особи не з'являлись, причин неявки у судове засідання не повідомляли, що відповідно до ч. 2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України не є перешкодою для розгляду справи.

У засіданні оголошувалась перерва 1, 10, 11 та 15 квітня 2008 року.

Представником відповідача заявлялись клопотання про забезпечення доказів, питання по яким було вирішено ухвалами суду від 25.03.2008 та 08.04.2008.

Клопотання про зміну предмету позову вирішено ухвалою суду від 15.04.2008.

Відповідно до ст.ст. 71, 128 та ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено на підставі наявних у ній доказів, у судовому засіданні оголошено вступну  та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представників сторін та дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.

Згідно із ст.9 Закону Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів.  Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону виконавчі дирекції відділень в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а  відповідно до статуту Фонду - також виконавчі дирекції відділень у районах та містах республіканського та обласного значення є робочими органами  виконавчої дирекції Фонду та його відділень.   

З огляду на викладене, суд вважає,  що позивач відноситься до суб'єктів владних повноважень, тому даний спір є адміністративним спором і правомірно пред'явлений позивачем та розглядається судом в порядку Кодексу адміністративного судочинства України. Цей висновок підтверджується також судовою практикою у спорах за позовами позивача про стягнення із підприємств страхових внесків до Фонду.

Відповідно до ст.22 Закону платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи. Відповідно до п.2 і 3 ч.1 ст.1 Закону страхувальником є роботодавець –зокрема, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; застрахована особа –найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Відповідно до ст.21 Закону розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках: 1) для роботодавців –до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб; 2) для найманих працівників – до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»установлено такі розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

для найманих працівників –від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб: 0,25 відсотка —для найманих працівників –інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС; 0,5 відсотка –для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи; 1,0 відсотка —для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

Відповідач в установленому порядку зареєстрований платником Фонду, тому відповідно до ст.27 Закону України “Про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням” (далі –Закон), ст.1 Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов‘язкового державного соціального страхування” зобов‘язаний сплачувати страхові внески, утримані з найманих працівників до Фонду один раз на місяць –у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. Оскільки відповідач був у спірний період платником єдиного податку, то відповідно до п.6 Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»був звільнений від нарахування та сплати страхових внесків позивачу. Проте утримані знайманих працівників страхові внески зобов'язаний був сплачувати.

Відповідач не відноситься до організацій УТОГ і УТОС, а тому мінімальний розмір страхових внесків для найманих працівників, яка може бути з нього стягнута складає 0.5 відсотка від суми оплати праці. З огляду на викладене, суд вважає обгрунтованою та законною вимогу позивача про стягнення із відповідача страхових внесків у заявленій сумі 1038,41 грн. станом на 30.09.2007, виходячи із наданих центром зайнятості даних у листі від 30.11.2008 №3280. Невиконання відповідачем покладеного на нього Законом обов‘язку щодо сплати у встановлені строки страхових внесків до Фонду є правовою підставою для стягнення заявленої суми боргу у примусовому порядку.

Суд припускає, що для найманих працівників відповідача за результатами установлення фактичних виплат, здійснених відповідачем у спірний період, може бути нараховано більшу суму страхових внесків залежно від розміру заробітної плати найманих працівників стосовно прожиткового мінімуму. Оскільки у позивача відсутні докази розміру сум, фактично виплачених найманим працівникам, оскільки відповідач зумисно ухиляється від їх надання позивачу і суду, однак, є достатні докази для розрахування мінімальної суми страхових внесків, суд вважає, що заявлення вимоги на меншу суму є правом позивача –решту суми може бути заявлено до стягнення у разі набуття відповідних доказів позивачем. Відповідач дані центру зайнятості не спростував і своїх заперечень не довів –відповідно ж до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи:

оскільки Фонд у спірних правовідносинах виконує делеговані державою функції зі збору страхових внесків і виплати страхового відшкодування, а тому відповідно до п.7 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є суб'єктом владних повноважень,

оскільки  акт перевірки відповідача може бути лише одним із можливих доказів, але не єдиним таким доказом,

оскільки позивач пред'являє позов не на підставі результатів перевірки і не на підставі відсутності цих результатів, а на підставі іншого доказу (саме виходячи з відсутності такої перевірки і неможливості складення акту перевірки),

оскільки будь-яких порушень у діях позивача, які виразились у спробі провести перевірку відповідача, не вбачається і суд погоджується з тими доводами позивача, що підстави для проведення позапланової перевірки у нього дійсно є (відповідач не надає звітності), що намагаючись у законному порядку її провести він направив повідомлення про це, що отримавши відмову від допуску працівників до перевірки потреби і обов'язку видавати наказ на проведення перевірки, чи видавати доручення працівнику для її проведення, чи виходити до відповідача, чи складати  акти відмови у допуску, як того хоче відповідач, немає –наслідку складення акту відмови від допуску до перевірки законодавство не передбачає,

оскільки Інструкція  від 21.09.1999 №634/3927 стосувалась збору, а не страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, якого на даний час не існує,

оскільки професійні спілки, які діють в Україні, в тому числі і третя особа, не належить до робочих органів Фонду і не має їх повноважень, Закон не передбачає права інших осіб на отримання страхових внесків і здійснення страхових виплат, крім Фонду, зміна установленого Законом порядку нарахування і сплати страхових внесків шляхом укладення угод не допускається,

оскільки Закон не надає права його не виконувати в частині обов'язку відповідача подавати звітність і сплачувати страхові внески до Фонду у зв'язку з тими обставинами, що відповідач не приймає участі (із законних чи незаконних підстав) в органах управління Фонду –якщо відповідач вважає, що його право на паритетне управління Фондом порушене, то він не позбавлений можливості захищати його в установленому порядку –тобто спосіб захисту права на  участь в управлінні Фондом шляхом відмови виконувати покладені на відповідача обов'язки є надуманим відповідачем і є незаконним,

оскільки суд при прийнятті рішення керується виключно Законом, створення Фонду, його повноваження, ставки і строки сплати страхових внесків, передбачені Законом, а тому чинність інструкцій не є предметом доказування у цій справі, Закон не викликає будь-яких сумнівів щодо його чинності і відповідності Конституції України,   

оскільки спосіб захисту порушеного права обирає позивач, порушеним є право на отримання страхових внесків, тому спосіб захисту цього права –пред'явлення позову відразу про їх стягнення, обраний позивачем правильно. Відповідач штучно створює перешкоди позивачу і вважає, що той їх має усувати. Однак, закон не ставить вибір способу захисту порушено права у залежність від штучно створених відповідачем перешкод.  

оскільки позивач при пред'явленні позову виходить із тих даних, які йому вдалось знайти, зокрема, у центрі зайнятості (зі звітів, які подаються самим відповідачем),

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позов подано Фондом, який звільнений від сплати судових витрат, останні підлягають стягненню з відповідача у розмірі 10,38 грн. судового збору на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 161, 163, 186, підпунктом 3 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельна арматура»(м. Черкаси, вул. Благовісна, 172, кв.7, ідентифікаційний код 32180267):

на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 18, ідентифікаційний код 21355026) 1038,41 грн. страхових внесків;

в доход державного бюджету України через місцевий (за місцезнаходженням відповідача) орган державної податкової служби для зарахування на реєстраційний рахунок ВДК у м. Черкаси №31117095700002 в управлінні Державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, 10,38 грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження на протязі 10 днів з дня складення повного тексту постанови та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                Суддя                                         Хабазня Ю.А.

Повний текст постанови складено 21.04.2008.