Ухвала

від 15.04.2008 по справі 10/393-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/393-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

15 квітня 2008 р.                                                                                   № 10/393-07  

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

                                          Перепічая В.С.,

                                                    Вовка І.В.,

                                          Гончарука П.А.,

розглянувши касаційну скаргу   Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Дніпропетровської філії Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" на постанову  Дніпропетровського   апеляційного господарського суду від  13.02.2008 року  у  справі  № 10/393-07  за позовом  Українсько- чешського   Закритого  акціонерного товариства  "Іскра-Ланіо"  до Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Дніпропетровської філії Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк"  про визнання  недійсними договорів,  

В С Т А Н О В И В:

Подана Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" в особі Дніпропетровської філії Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" касаційна  скарга  не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги (подання), до скарги додаються зокрема докази сплати державного мита у встановленому порядку і розміру.

Згідно підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (в редакції із змінами і доповненнями, внесеними Законом України  від 25.03.2005 року №2505-ІV) ставки  державного мита із заяв, що подаються до господарських судів встановлюються в таких розмірах:    б) із заяв  немайнового  характеру ,в тому  числі із заяв про   визнання  недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру  5  неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач  оскаржує  судове рішення в повному обсязі щодо позову, предметом якого  є дві вимоги немайнового характеру: про визнання недійсними   двох  договорів  застави.   

Отже, касаційна скарга на судове рішення у даній справі повинна бути оплачена   державним митом з урахуванням обох  вимог немайнового характеру, тобто  відповідач  повинен був сплатити  по 42,50 грн. державного мита за кожну вимогу немайнового характеру, а сплатив згідно  платіжного доручення  № 26_1  від  04.03.2008  року  лише 42,50 грн. тільки за одну вимогу.  Тому   зазначене платіжне доручення не може бути доказом сплати державного мита у встановленому  розмірі.

Отже, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі.

За таких обставин, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та  підлягає поверненню.

Керуючись п. 4 ст.1113 Господарського процесуального кодексу України,  суд

У Х В А Л И В:

Касаційну  скаргу  Відкритого  акціонерного  товариства "ВТБ Банк" в особі Дніпропетровської  філії   Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" на постанову  Дніпропетровського   апеляційного господарського суду від  13.02.2008 року  повернути  без   розгляду.

Судді                                                                                     В.Перепічай

                                                                                             І. Вовк                                                   

                                                                                                       П. Гончарук