Постанова

від 23.05.2011 по справі 10/253(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/253(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

23.05.11                                                                                           Справа  № 10/253(10)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                                Р. Марко

суддів                                           С. Бойко

                                                Т. Бонк

При секретарі                              Сидорак Г.

За участю представників сторін:

Від позивача- з»явився

Від відповідача- не з»явився

розглянувши апеляційну скаргу   ПП»Компанія»Інсталбуд»

на рішення   господарського суду  Львівської   області від  29.03.11   

у справі    № 10/253(10)

за позовом –ПП»Компанія»Інсталбуд»

до відповідача –ТзОВ»Укрінвестбуд»

про стягнення боргу

В С Т А Н О В И В :

  Рішенням   господарського суду  Львівської   області від  

29.03.11   у справі    № 10/253(10), відмовлено     у     позові

ПП»Компанія»Інсталбуд» про  стягнення  59 908,64 грн. боргу  за

порушення  грошового  зобов‘язання.

  Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну

скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким

позов задоволити. Вимоги апеляційної скарги       обґрунтовує тим,

що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права,

судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що 14.04.2009 року ухвалою господарського суду Львівської області затверджено мирову угоду від 30.03.2009 року, відповідно до якої  ТзОВ «Укрінвестбуд»визнало заборгованість перед ПП «Компанія «Інсталбуд»на суму  116 346,92 грн. за поставлений товар згідно  договору  № 26  від 12.08.2008 року та зобов‘язувався згідно  графіку  погасити суму боргу. Однак умови  мирової угоди відповідач  не виконав.  Оскільки  відповідач не виконав  умови  мирової угоди, згідно умов якої  відповідач зобов'язався  сплатити  повну суму заборгованості  до  серпня 2009 року, позивачем нараховано відповідачу  за період  з 30.11.2007 року по 01.10.2010 року  суму штрафних санкцій,   від  суми основного боргу за порушення  грошового зобов‘язання з врахуванням 3% річних, індексу інфляції та пені, яка на день розгляду спору   складає 59 908,64 грн.

  Явки повноважного представника в судове засідання відповідач не забезпечив, подав клопотання про відкладення розгляду справи. Однак, колегія суддів не вбачає правових підстав для його задоволення, оскільки відсутність часу  для призначення повноважного  представника для представлення інтересів відповідача у судовому засіданні не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта,  дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила:

         Ухвалою господарського  суду Львівської області від  14.04.2009 року  по справі № 9/36, затверджено мирову угоду від 30.03.09,  за умовами якої відповідачем   визнаний борг на суму          106 346,92 грн. за поставлений товар згідно  договору  № 26  від 12.08.2008 року. При цьому  відповідач зобов‘язався за період квітень 2009 року - серпень 2009 року  частковими платежами погасити дану заборгованість  в повному  обсязі, шляхом  щомісячного перерахування грошових коштів позивачеві.  Провадження  у справі № 9/36  зазначеною ухвалою  припинено  у зв‘язку  із затвердженням мирової угоди.

Враховуючи, що  ухвала суду від 14.04.2009 року  у справі № 9/36  не має необхідних  реквізитів  виконавчого документа, які передбачені ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до господарського  суду  Львівської області  з позовом про стягнення різниці  сум вказаних  у мировій угоді та  частково  сплачених на виконання  умов   мирової угоди .

      Господарським судом Львівської області   у справі № 23/86 стягнуто з  відповідача на користь позивача  заборгованість  по мировій угоді, яка  на день розгляду спору  становила  41 050,92 грн. боргу.

    Відмовляючи у позові по справі № 10/253(10), суд першої інстанції виходив з того, що  правовідносини сторін виникли не з порушення грошового зобов»язання відповідачем, а з примусового виконання умов мирової угоди.

  Як вбачається із матеріалів справи,  відповідач порушив свої зобов'язання не виконуючи умов договору щодо сплати вартості поставленого товару, а пізніше умови мирової угоди.

   В силу ч.4 ст.78 ГПК України про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

    Мирова угода за своєю правовою природою це - договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і як правило, виконується добровільно.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

   Згідно ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

     Зазначене кореспондується із п.2 ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до якого, підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

     В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону.

    Згідно ст.1 Закон України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому  виконанню  (далі-рішення). Тобто, Закон  України «Про виконавче провадження»визначає умови   і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

    Враховуючи, що мирова угода, затверджена судом, припускає добровільне її виконання, а названий Закон направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку, заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання, з добровільного на примусовий шляхом видачі судового наказу, після розгляду підстав невиконання мирової угоди і прийняття з цього приводу рішення, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.

     Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, як помилково вважає відповідач, а господарсько-процесуальні права та обов'язки. Зокрема, право на зміну способу та порядку виконання такої ухвали, встановлене ст. 121 ГПК України.

    Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому  розумінні, оскільки порядок її укладання   та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, викладена й у постанові ВСУ від 20.01.2009р. у справі №24/489 та постанові Вищого господарського суду України у справі № 12/190/09 від 02.03.2010 року.

    Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати      від боржника виконання його обов'язку.

 Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

   Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

   В силу ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

  Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

  При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання і наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

   Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

  Враховуючи викладене, підставою даного позову про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені які можуть бути нараховані лише на суму основного боргу, є невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання за договором № 26 від 12.08.08 щодо оплати вартості поставленого товару, а не невиконання умов мирової угоди в частині виплати платежів, як помилково вважає суд першої інстанції .

    За таких обставин, керуючись ст. Ст.. 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -

Постановив:

Апеляційну скаргу   ПП»Компанія»Інсталбуд», задоволити.

Рішення   господарського суду  Львівської   області від  29.03.11   

у справі    № 10/253(10), скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов ПП»Компанія»Інсталбуд»задоволити. Стягнути з Товариства з

обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд»» (79070, м.Львів,

вул.Рахівська, 4, ЄДРПОУ 32640146) на користь ПП «Компанія

Інсталбуд»(81500, Львівська область, м.Городок, вул. Івасюка,2д,

ЄДРПОУ 33465397) 42 071,74 грв.- індексу інфляції, 9411,24 грн.- 3 %

річних, 7 871,58 грн.- пені, 599,08 грн.- державного мита за подання

позову, 236,00 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу та 299,54 грв. держмита за розгляд апеляційної

скарги.

Господарському суду Львівської області видати накази.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий                                 Р. Марко

Суддя                                      С. Бойко

Суддя                                   Т. Бонк