Постанова

від 23.05.2011 по справі 3002/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

23 травня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 3002/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді -  Кухар М.Д., суддів: Старосєльцевої О.В., Сліденка А.В.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участі: представника позивача - Загребельного Г.С.,

представника відповідача - Демчана А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспец консалтинг" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати наказ за №189 від 25.02.2011 року, виданого ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова на проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549); визнати дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року, на підставі якої був складений акт перевірки від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року неправомірними. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ДПІ не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні документальної планової невиїзної перевірки та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.12.2006р. Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до ДПІ у м.Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Стосовно вимоги щодо скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки

Відподно до акту перевірки від 10.03.11 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.10 по 31.12.10 складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова зазначається, що перевірка була проведена на підставі ст. 75,  п. 77.1 ст. 77, ст. 79 Податкового кодексу України, на підставі направлення від 25.02.11 за №124, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб‘єктів госпадарювання, та наказу від 25.02.11 за №189 «Про проведення планової невиїзної перевірки», виданого начальником ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова Радченко О.В.

Коллегія суддів зазначає, що  в акті перевірки від 10.03.11 за №349/23-03-05/37091549 зазначається, що перевірка була проведена на підставі направлення на перевірку від 25.02.11 за №124.

У зазначеному направленні на перевірку, зазначається про те що повинна проводитися планова виїзна перевірка позивача, а не документальна  планова невиїзна перевірка яка була проведена відповідно до акту перевірки від 10.03.11 за №349/23-03-05/37091549.

Крім цього, в направленні на проведення превірки від 25.02.11 за №124 визначено, що перевірку повинні провидити: головний державний податковий ревізор-інспектор Сушкова О.В., Старший державний податковий ревізор-інспектор Долгова К.В. та головний державний податковий ревізор-інспектор Приходько О.М.

У акті перевірки від 10.03.11 за №349/23-03-05/37091549 зазначено, що перевірка була проведена  головним державним податковий ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичніх осіб Боровок Є.А. та старшим державним податковим ревізором-інспекором відділу відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету Сєрік Є.В.

Тобто, суд зазначає, що у відповідності до направлення, перевірку повинні були проводити Долгова К.В., Сушкова О.В. та Приходько О.М., а фактично перевірку було проведено не уповноваженними на проведення перевірки позивача посадовими особами ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова.

Також, суд зазначає, що з наявних у справі документів вбачається, що запрошення на участь у проведенні планової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» було складено відповідачем 25.02.2011р. за №1231/10/23-03-13, направлено кур‘єрскою поштою та повернуто кур‘єром відповідно накладної до ДПІ у зв‘язку з відсутністю посадових осіб за міцем знаходження 04.03.2011р.

Суд зазначає, що відповідно до наданої до матеріалів справи накладної за №730886  не зазначено, які саме документи було направлені на адресу ТОВ «Промспец консалтинг».

Також, при вирішенні спору суд бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст. 42 Податкового кодексу України, відповідно до п. 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий зв’язок», Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

На вимогу суду відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача судом з’ясовано, що оформлений листом від 25.02.11р. №1231/10/23-0-13 запит про надання документів до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилався.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято суб’єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Суд також зазначає, що відповідно до положень п. 77.6 ст. 77 Податкового кодексу України, а також інших джерел Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що рішення про проведення документальної виїзної планової перевірки платника податків може бути прийнято податковим органом лише в тому разі коли у податкового органу наявні в розпорядженні документи, які передбачені п.п. 75.1.2 та п. 83.1 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представником відповідача було повідомлено про те, що на момент прийняття спірного рішення у ДПІ не було жодних первинних документів. В зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що рішення було прийнято передчасно.

Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки

За матеріалами справи на виконання наказу від 25.02.2011р. за №189 відповідачем, ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Промспец консалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.10 по 31.12.10.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 10.03.11 за №349/23-03-05/37091549.

Вивчивши зміст акту, коллегія судів відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов’язкової податкової звітності.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В силу приписів п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) пов’язував виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по ПДВ та валовий дохід.

Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з ПДВ та валового доходу, закон не передбачав.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не вживалось жодних дій щодо дослідження первинних документів підприємства.

Про можливість перенесення строків проведення планової виїзної перевірки зазначається у п.1.17 Методрекомендацій № 355.

Так, у разі неможливості розпочати перевірку у звязку з причинами, які унеможливлюють її проведення (зокрема, вилучення або викрадення документів платника податків, хвороба, відпустка або відрядження платника податків, відсутність посадових осіб, уповноважених вести податковий облік, представляти інтереси платника податків, та після вжиття відповідних заходів підрозділом який проводить перевірку, складається акт довільної форми.

В акті викладаються причини неможливості розпочати перевірку у терміни, визначені в направленні на її проведення, та робиться відповідний запис про здійснення зазначеної перевірки після усунення причин, які призвели до неможливості її проведення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не забезпечив дотримання порядку дій, котрий визначений Методичними рекомендаціями, оскільки відповідні докази дотримання процедури реалізації владної управлінської функції контролю до суду ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова не подані.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь – якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2010р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом – Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

          З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом – Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов’язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов’язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов’язком прийняти відповідне податкове повідомлення – рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обов’язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення – рішення не виносив.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України,  ст.ст.7-11, ст.ст.155, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспец консалтинг" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста  Харкова про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

          Скасувати наказ Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова за №189 від 25.02.11 «На проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549)».

          Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 по 31.12.2010 на підставі якої був складений акт перевірки від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспец консалтинг" судові витрати в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу,  а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення  апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 27.05.2011 року.

          Головуючий суддя                                                               М.Д. Кухар

          Судді                                                                                       О.В. Старосєльцева

                                                                                                           А.В. Сліденко