Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
02 червня 2011 р. № 2-а- 3439/11/2070
Харківський окружний адміністравтиний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О. при секретарі судового засідання –Гетьман Н.В.,розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Гаражного кооперативу "Свобода" про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Гаражного кооператива "Свобода" (61172, м. Харків, вул. зубарева, 65, код ЄДРПОУ 25791037) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к. 16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача 24134567, УДК у Дзержинському районі м. харкова) адміністратвино-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 2235,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністратвино-госпораських санкцій в сумі 284,58 грн., а всього 2519,58 грн.
Представник позивача надав клопотання про слухання справи за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд позов задовольнити.
Відповідач, Гаражний кооператив "Свобода", в судове засідання не з'явився, однак через канцелярію суду надав заяву про слухання справи за його відсутністю, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає.
Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі документів.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з такого.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, гаражний кооператив "Свобода" як роботодавець, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, подав до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2009р.
У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 2735,00 грн.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 20 даного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Отже, невиконання особою встановлених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов’язків, є правопорушенням.
З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За правилом ч.2 ст.218 цього Кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов’язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
При цьому, до обов’язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов’язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов’язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а ч.3 ст.18 названого Закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»до обов’язків державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов’язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якої до обов’язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.
Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідальність має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги положення п.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з яким підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Окрім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідачем до справи взагалі не надано жодного доказу на підтвердження реального створення робочих місць для інвалідів. Відсутність доказів проведення організаційних заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів однозначно вказує на наявність в діях відповідача факту порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Дослідження зібраних по справі доказів показало, що відповідач до початку календарного року не створив робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, не повідомив про наявність таких робочих місць відповідний районний центр зайнятості, і тим самим унеможливив працевлаштування інвалідів, а отже в силу ст..218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Звітом №10-ПІ підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача склав - 54,70 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 5470,00 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування інвалідів складає - 2735,00грн.
Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно з ч. 1 ст. 136 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.
Згідно ч. З ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття цього судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що визнання суми заборгованості відповідачем не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, у зв'язку з чим така заява про визнання позову приймається окружним адміністративним судом.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Гаражного кооперативу "Свобода" про стягнення заборгованості в розмірі 2519,58 грн.
Відповідно до ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до гаражного кооперативу "Свобода" про стягнення заборгованості –задовольнити.
Стягнути з Гаражного кооперативу "Свобода" (61172, м. Харків, вул. Зубарєва, 65) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження - 61022, місто Харків, м-н Свободи, буд.5, Держпром, 1 під'їзд, кім.16; р/р - 31219230700003 в ГУДКУ в Харківській області МФО 851011) заборгованість у сумі 2519 (дві тисячі п'ятьсот дев'ятнадцять) грн. 58 коп.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб’єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.
Суддя Горшкова О.О.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.06.2011 |
Оприлюднено | 20.06.2011 |
Номер документу | 16087410 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Горшкова О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні