Рішення

від 09.03.2011 по справі 114-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

114-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

09.03.2011Справа №5002-17/114-2011

За позовом  Закритого  акціонерного  товариства  «Славянський-Юг»

До відповідача  Приватне підприємство «ТІХЕ»

про стягнення основного боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 13092,00 грн., 3 % річних у розмірі 369,86 грн., та договірну пеню (штраф) у розмірі 1225,48 грн., що складає загальну заборгованість у розмірі 14687,34 грн.

                               Суддя В.І. Гайворонський

                             ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –   Блінков А.В., представник

Від відповідача –  не  з'явився

Сутність спору:  Згідно позову та його уточнення позивач просить стягнути з відповідача  основного боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 13092,00 грн., 3 % річних у розмірі 369,86 грн., та договірну пеню (штраф) у розмірі 1225,48 грн., що складає загальну заборгованість у розмірі 14687,34 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 18/я  від 05 січня 2009 року.

           Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача.  

           Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

          Відповідач в судові засідання не з'являється, відзив на позов не представив, про час слухання справи наперед  повідомлений належним чином -  рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, направлену на усі відомі адреси, у тому числі на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися  за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю  юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення  законодавства поважною причиною не є. При цьому необхідно відмітити, що справа відкладалась неодноразово.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти,  чи з інших поважних причин, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

При цьому необхідно відмітити, що відповідач повідомлявся неодноразово.

      Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

       Розглянувши матеріали справи, суд -

                                                      ВСТАНОВИВ:

       Згідно Договору  поставки № 18/я  від 05 січня 2009 року  Постачальник (ЗАТ «Славянський-Юг») зобов'язується постачати в обумовлені Договором строки продукцію ЗАТ «Пологівський маслоекстракційний завод» (олію соняшникову рафіновану та олію соняшникову дезодоровану), а також іншу продукцію (Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар та оплачувати Постачальнику його вартість. (п.1.1).

      Згідно п. 6.2 договору Покупець здійснює оплату за партію Товару протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки партії Товару на підставі рахунку Постачальника.

      Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються  цим договором і нормами, що відносяться  до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підставам  недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129  Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові  Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України  закріплений принцип  змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому необхідно відмітити, що діючим законодавством не передбачено, що договір не повинен прийматись до уваги ще з будь-яких підстав ніж ті, що пов'язані з його недійсністю (ст. 204, ст. 216 ЦК України).

Однією з підстав визнання договору недійсним є невідповідність його будь-якому законодавству (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Таким чином, якщо договір не відповідає будь-яким нормам законодавства, зацікавлена сторона вправі вимагати визнання договору недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того,  що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України  передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Також необхідно відмітити, що якщо відповідач вважає, що позивач неналежним чином виконував свої обов'язки, він вправі у встановленому законом порядку  заявити відповідні вимоги, обґрунтувати та довести їх.

В цій справі  розглядаються  порушення зобов'язань відповідачем, а не позивачем.

Окрім цього, відповідачем не надано доказів  будь-яких порушень зобов'язань позивачем.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.

      Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526, ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватись.     

Отримання відповідачем продукції (олії рафін.дезодорир) підтверджується накладною № 14232 від 09 грудня 2009 року.

Наявність боргу відповідачем не оспорюється, та більш того, підтверджується актом звірки. Вказаний акт засвідчений печаткою відповідача, та, відповідно,  виходячи із закріпленого в ст. 3 ЦК України основного принципу цивільного права – принципу добросовісності, не приймати указаний акт до уваги у суду підстав не існує.

Окрім цього, в накладних вказано, що товар відпускається за договором.

Відповідачем не представлено доказів сплати боргу.

      Згідно ст. 129 Конституції України сторони вільні у наданні суду доказів та у доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.

Якщо заборгованість сплачена чи буде сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про  перегляд рішення за нововиявленими обставинами чи в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Вимога про стягнення  інфляційних в розмірі 13092,00 грн., 3 % річних у розмірі 369,86 грн., та договірну пеню (штраф) у розмірі 1225,48 грн. задоволенню не підлягає.

Так, відсутні докази виставлення  відповідачу рахунків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.2 договору передбачене, що оплата відповідачем послуг відбувається на підставі  наданого  рахунку.

Доказів того, що вказаний документ (рахунок) був спрямований (вручений) відповідачу до періоду нарахування вказаних сум  позивачем не надані.

Згідно ст. 35 ГПК України неможливість надання доказів не звільняє від доведення.

Таким чином, підстав для нарахування вказаних сум не існує, оскільки у зазначені періоди у відповідача відсутня прострочка згідно умов договору, та, відповідно, право позивача порушене не було.

        Відповідно до ст. 15 ЦК України  суд може захистити порушене право чи  інтерес.

        Однак, на  цей  час право  чи інтерес позивача не порушені.

        Оскільки право та інтерес позивача  не порушені, підстав для задоволення позову  не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України (постанова  Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

Згідно  п. 6.2 договору надання рахунків покладене саме на позивача.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк   (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Також ч. 1 статті 614 ЦК України передбачено, що відповідальність можлива лише за наявності вини. Вини відповідача щодо вказаної прострочки не існує, оскільки рахунок позивачем  спрямований лише 16.02.2011 року.

При цьому також необхідно відмітити, що  добровільна сплата не звільняє від виконання умов договору.

         Окрім цього, сума 3% річних та сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  стягненню не підлягає  з наступних обставин:

        Ст. 625 ЦК України 2003р. передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

         Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

         Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

        Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

        Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на  цей час не існує.

        Відповідно до ст. 15 ЦК України  суд може захистити порушене право чи  інтерес.

         Однак, на  цей  час право  чи інтерес позивача не порушені.

         Оскільки право та інтерес позивача  не порушені, підстав для задоволення позову  не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України (постанова  Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

          Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін та  їх  рівності перед законом та судом.

           Таким чином, суд має право розглядати  справу за наявними у ній матеріалам, в яких  відповідна вимога відсутня.

           Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи  після прийняття рішення.

           При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога,  що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

      Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

      Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

      Ст. 625 ЦК України у частині наявності вимоги кредитора не визнана  Конституційним Судом України такою, що не підлягає виконанню у встановленому законом порядку, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

       Вказана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного суду, висловленого в постанові від  23.12.2004 року  по справі №  2-17/9032-04 і від 23.12.2005 року по справі №2-17/12582-2005, а також практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.        

Таким чином, стягненню підлягає  лише основний борг в сумі 12 000 грн.

Судові витрати позивача підтверджені платіжним дорученням № 1343 від 09.08.2010 року – сплата державного мита в сумі 138,40 грн., та платіжним дорученням № 1344 від 09.08.2010 року – сплата за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Згідно ч. 5 ст. 49  ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та  складають  по державному миту у сумі  120,00 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем  та поділено на заявлену суму позову, а саме: (12000*146,87:14687,34=120,00 грн.); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі  192,82 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме:  (12000*236:14687,34=192,82 грн.).

       Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  (17Х6=102 грн.).

      Відповідно до  п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум  встановлений у розмірі 17 грн.

      Однак, позивачем державне мито сплачене на суму  138,40 грн., тоді як з врахуванням збільшення позовних вимог до 14 687,34 грн. повинно бути сплачене на суму 146,87 грн.

      Таким чином, з позивача підлягає достягненню на користь бюджету  недоплачене державне мито в розмірі  8,47 грн. (146,87 грн. – 138,40 грн. =  8,47  грн.) згідно ч. 2 сттатті 46 ГПК України.

 По справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 46, 49, 75, 82, 84,  85 ГПК України, суд –

                                                               ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути  з Приватного підприємства «ТІХЕ» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Павленко 4-а, р/р 26008300309001 у філії АБ «Південний», МФО 384522, ідентифікаційний код: 24500186) на користь Закритого акціонерного товариства «Славянський-Юг» (99003, АР Крим, м. Севастополь, вул. Ів. Голубця 1, р/р 26009053269100 в АКІБ «Укрсіббанк», МФО 351005 в м. Харків, ідентифікаційний код: 30503942) основний борг у розмірі 12 000 грн., судові витрати з держаного мита в сумі 120,00 грн., судові витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  192,82 грн.

        Видати наказ.

В частині стягнення  інфляційних в розмірі 1092,00 грн., 3 % річних у розмірі 369,86 грн., договірної пені (штраф) у розмірі 1225,48 грн. -  у  позові відмовити.

        Стягнути  з Приватного підприємства «ТІХЕ» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Павленко 4-а, р/р 26008300309001 у філії АБ «Південний», МФО 384522, ідентифікаційний код: 24500186) на користь бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) недоплачене державне мито в розмірі     8,47  грн.

        Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.