Постанова

від 11.09.2006 по справі 260/20-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

260/20-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

13:00

"11" вересня 2006 р.                                                                   Справа № 260/20-06

Господарський суд Київської області  у складі         (зал судових засідань №222)

судді  Я.Л. Іваненко  

секретар  І.В. Носач  

розглянув матеріали адміністративної  справи       

За позовом

Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ

доНародної газети Вишгородщини „Слово”, м. Вишгород

про стягнення 4937грн.

В засіданні приймали участь:

від позивачаБогачова М.В., довіреність №03-286/584 від 05.07.2006р.

від відповідачаЯковенко В.М., керівник, паспорт СК 721518 від 23.12.1997р.Могильна О.В., доручення №50 від 11.09.2006р.

суть спору:

          До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Київ (надалі - позивач) до Народної газети Вишгородщини „Слово”, м. Вишгород (надалі - відповідач) про стягнення 4825грн. штрафних санкцій у зв'язку з недотриманням відповідачем у 2005 році визначеного чинним законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 112грн. пені за порушення термінів сплати штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду від 03.07.2006р. про відкриття провадження в адміністративній справі розгляд справи було призначено на 17.07.2006р. Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та необхідністю витребування додаткових доказів.

Представник позивача позовні  вимоги  підтримав,  вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ухилення відповідача від сплати штрафних санкцій за нестворення одного робочого місця для інваліда протягом 2005р., яке він повинен був створити відповідно до нормативів, встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а також на той факт, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 4825грн., що становить половину середньої річної заробітної плати за одне робоче місце, не зайняте інвалідом, а також 112грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст.77 Закону України „ Про державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005р. №3235-ІV дію ст.20 Закону в частині сплати бюджетними установами штрафних санкцій зупинено на 2006 рік. Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” в редакції чинній у 2005 році, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а протягом 2005 року звернень до газети „Слово” з приводу працевлаштування інвалідів не надходило.

Відповідно до ст. 167 КАС України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон) для підприємств   (об'єднань), установ і організацій  незалежно від форми  власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі  чотирьох  відсотків   від середньооблікової   чисельності   штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.  

Згідно зі ст. 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда  і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі –Положення) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Проте, вказаний пункт 10 Положення не можна розглядати, окремо від інших норм цього ж положення, як це зроблено відповідачем у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідно до  інших пунктів цього ж положення на підприємство покладається цілий ряд обов'язків, невиконання яких унеможливлює працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Відповідно до п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно зі статтею 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавством України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Тобто підприємство, установа, організація зобов'язане виконати всі передбачені чинним законодавством обов'язки щодо забезпечення створення такої кількості робочих місць інвалідів, яка визначена законом для цього підприємства, установи, організації.

Згідно з п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.19 Закону та зазначеного Положення, на підприємства покладається обов'язок вжити відповідних заходів для забезпечення встановлених нормативів та направити повідомлення відповідним органам.

З наявного у матеріалах справи звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-П1, а також даних, наданих позивачем, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становить 8 чоловік, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем згідно з встановленим нормативом складає 1 місце, проте фактично на підприємстві у 2005 році не працював жоден інвалід.

Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998р. за №464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН „Звіт про вивільнення працівників” (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:

- звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення ;

- в графі 4 звіту за формою №3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр „14”).

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, останній у 2005р. з повідомленнями про можливість працевлаштування та наявність вільного робочого місця (вакантних посад) для працевлаштування інваліда в кількості однієї особи до відповідних органів не звертався, звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою №3-ПН  до районного центру зайнятості не подавав.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення. Тобто, обов‘язок доказування та заперечування покладається на сторони. Відповідно до ст. 70 КАС України суд приймає тільки належні та допустимі докази, тобто ті, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази ж, які не стосуються предмета доказування, суд до розгляду не бере. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.

Будь-яких доказів на підтвердження факту розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів, а саме, - встановлення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів; наказів про створення спеціальної комісії для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів з залученням представників МСЕК; матеріалів атестації відповідних робочих місць; доказів розроблення і затвердження інструкцій про робоче місце інваліда, наказу про її затвердження, тощо, - відповідачем господарському суду також надано не було.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідач не вчинив всіх передбачених законодавством дій, спрямованих на забезпечення створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

            Як зазначається в частині першій ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми  власності і господарювання,   де  кількість  працюючих інвалідів  менша,  ніж установлено нормативом, передбаченим  частиною  першою статті 19 цього Закону, щороку  сплачують  відповідним  відділенням  Фонду України  соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається  у  розмірі  середньої річної заробітної плати  на відповідному  підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації.

Враховуючи, що у відповідача при середньообліковій кількості штатних працівників, яка становить  8 осіб,  кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів згідно з встановленим нормативом складає 1 місце, яке не зайнято в зв'язку з його не створенням саме з вини відповідача, сума штрафних санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 4825грн., що є половиною середньої річної заробітної плати на підприємстві, яка  складає 9650грн.

Заперечення відповідача щодо звільнення його від штрафних санкцій, оскільки він є бюджетною організацією, на підставі ст. 77 Закону України „Про державний бюджет”, не можуть бути враховані судом, оскільки відповідно до довідки ЄДРПОУ №00164, відповідач є комунальною організацією.

За таких обставин судом встановлено, що відповідачем не було виконано  всі необхідні дії щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому вимоги щодо стягнення 4825,00грн. штрафних санкцій є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.

Статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. При цьому адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За розрахунком позивача сума пені становить 112,00грн., є обґрунтованою та підлягає стягненню.

          Відповідно до п. 1 ст. 98 КАС України суд  вирішує  питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Відповідно до п 3. Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом,  який регулює порядок сплати і розміри судового збору: судовий  збір  при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3  Декрету  Кабінету  Міністрів  України  "Про державне мито".

Відповідно до п.п.3  пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 94 КАС України покладаються на відповідача.  

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. ст. 70, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,–

постановив:

1.   Позов задовольнити в розмірі 4937,00грн.

2. Стягнути з Народної газети Вишгородщини „Слово”  (07300, Київська область, м. Вишгород, площа Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 02473375) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька,72, код ЄДРПОУ 24074109) 4825,00грн. (чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять грн. 00коп.) адміністративно-господарських санкцій,  112,00грн. (сто дванадцять грн. 00коп.) пені  за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

3. Стягнути з Народної газети Вишгородщини „Слово”  (07300, Київська область, м. Вишгород, площа Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 02473375) в доход Державного бюджету України 49,37грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                 Іваненко Я.Л.

Дата складання постанови у повному обсязі 15.09.2006р.