Рішення

від 06.06.2011 по справі 5024/753/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5024/753/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

06.06.2011                                                                Справа №  5024/753/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азовметтрейд" м. Маріуполь Донецької області

до:  товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" м. Херсон

про стягнення 14610грн. 75коп.

представники сторін в засідання суду не прибули

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовметтрейд" (позивач) звернувся з  позовом про  стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (відповідача)  4984грн. 86коп. основного боргу, 911грн. 31коп. втрат від інфляції, 8370грн. 58коп. штрафних санкцій та 344грн. 00коп. 3% річних, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язків по  розрахунках за передану  йому  металопродукцію  згідно з  договором № 25-06/09 від 25.06.2009 року.

Справа розглядалася  з перервою, яка оголошувалась в засіданні суду 24.05.2011року відповідно до ст. 77 ГПК України.

Представник позивача після перерви в засідання суду не прибув, надіславши клопотання про розгляд справи без його участі.

Позивач просить притягти відповідача до адміністративної відповідальності за ненадання позивачу відзиву та намагання ввести суд в оману шляхом надання невірної інформації і фальсифікованих факсових документів. Зазначене клопотання судом відхиляється, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов'язку відповідача надсилати позивачу відзив.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про відновлення строків позовної давності з моменту отримання позивачем копій документів з органів ДПІ - 28.07.2010року. Позивач зазначає, що в нього відсутні оригінали документів (договору, специфікації, податкові накладні), які він надіслав відповідачу на підпис, а відповідач так і не повернув їх. У зв'язку  з викладеним позивач був змушений звернутись до податкової міліції, де і отримав копії зазначених документів.

Суд відхиляє клопотання позивача про відновлення строку позовної давності, оскільки сам позивач зазначає, що копії договору, специфікації, податкові накладні отримані ним від податкової міліції ще 28.07.2010року, тобто у позивача було достатньо часу для своєчасного звернення до суду з позовом. Крім  того, правовідносини між  сторонами  виникли 25.06.2009року, тому позивач не  був позбавлений права своєчасно  звернутися до  відповідних  органів та отримати  відповідні документи.

Після перерви представник відповідача в засідання суду також не прибув з невідомих причин, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою представника відповідача Бобровської Д.А. про те, що вона повідомлена про те, що в засіданні суду 24.05.2011року оголошено перерву до 06.06.2011року об 11год. 00хв.

У запереченні від 12.05.2011року № 60  відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що 25.06.2009року позивач по факсу направив відповідачу договір №25-06/09 на поставку ним металопродукції на загальну суму 360.000грн. 00коп., специфікацію до нього і рахунок – фактуру №СФ-00012 від 25.06.2009року на загальну суму 359080грн. 21коп. з ПДВ. Відповідач згідно  з умовами договору перерахував позивачу 338410грн. 00коп. попередньої оплати.

17.07.2009року відповідач отримав від ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча"  вагон № 68746213 по залізничній накладній  № 515640023 з  51,880тн. рулону оцинкованого. В даній накладній був зазначений і відправник, і платник провізної плати з охороною вантажу вартістю 9869,08 грн. - ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча". За подачу –вивантаження  зазначеного вагону з продукцією відповідач сплатив  6629грн. 80коп., що підтверджується актом прийому-передачі виконаних послуг.

20.07.2009 року відповідач отримав від позивача пакет документів, в якому знаходились договір поставки за тим же № 25-06/09 від 25.06.2009року , але в. п. 2.1 сума договору зазначена вже 400.000грн. 00коп. і специфікація № 1 до договору, в якій було зазначено кількість продукції 51,88 тн. вартістю 357453грн. 40коп. з ПДВ, вартість тари –941грн. 76коп. в т.ч. ПДВ і товарно-транспортні послуги 11842грн. 90коп. в т.ч. ПДВ, загальна сума поставки –370238грн. 06коп. До пакету також було додано рахунок-фактуру № СФ-00012 від 25.06.2009року, в якому зазначено строк оплати до 23.07.2009року.

Таким чином, відповідач вважає, що позивач без згоди відповідача збільшив суму договору на 11157грн. 85коп.

Відповідач також просить застосувати строк позовної давності, оскільки вимоги про стягнення штрафних санкцій позивач заявив за межами річного строку позовної давності.

Відповідач зазначає, що пунктом 1.1 договору зазначено, що позивач зобов'язався поставити відповідачу металопродукцію, а фактично металопродукцію відповідачу поставив ВАТ "Маріуполський металургійний комбінат ім. Ілліча" і відповідно до залізничної накладної № 51564023 він оплатив Донецькій залізниці провізну плату і охорону вантажу, тобто позивач без згоди відповідача доручив комбінату відвантажити на адресу відповідача металопродукцію, не підтвердивши в подальшому документально розмір понесених позивачем транспортних витрат в сумі 11842грн. 90коп., що призвело до подачі безпідставного позову.

24.05.2011року позивачем також  було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в розмірі позовних вимог 14610грн. 75коп. з  посиланням на те, що за той час, поки в господарському суді розглядається справа № 5024/753/2011, відповідач може прийняти заходи щодо того, щоб у майбутньому зробити неможливим виконання рішення суду.  Поясненням  по  справі  від 01.06.2011року позивач знову наполягає  на задоволені  його заяви  про  забезпечення позову від 24.05.2011року.

Судом відхиляється клопотання  позивача щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне  відповідачу майно  та грошові кошти з  урахуванням  наступного.  

Господарський  суд відповідно до  ст.ст. 66, 67 ГПК України за заявою  сторони, прокурора чи  його  заступника, який подав позов, або з  своєї  ініціативи має  право  вжити  заходів  до  забезпечення позову. Забезпечення позову допускається  в будь-якій стадії  провадження у справі, якщо  невжиття таких  заходів  може утруднити чи  зробити  неможливим виконання рішення господарського  суду.  

Згідно з  роз'ясненням  президії  Вищого  арбітражного  суду України №02-5/611 від  23.08.1994року “Про  деякі питання практики  застосування заходів  до  забезпечення позову” умовою до забезпечення позову  є  достатньо  обґрунтоване  припущення, що  майно (в тому числі грошові суми, ціні папери, тощо), яке  є  у відповідача на момент  пред'явлення позову до  нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або  погіршитись  за якістю  на момент виконання рішення.  

В даній справі мова йде про  невиконання грошового зобов'язання за договором  поставки, тому арешт нерухомого  майна відповідача не  забезпечує виконання рішення  суду у даній справі згідно з предметом спору, яким є  стягнення грошових  коштів.

Крім  того, відповідно до  Постанови  Верховного  Суду України “Про  практику  застосування  судами  цивільного  процесуального  законодавства при розгляді заяв  про  забезпечення позову” від  22.12.2006 року № 9, розглядаючи  заяву  про  забезпечення позову, суд  повинен  з урахуванням  доказів, наданих позивачем на підтвердження  своїх  вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому,  що існує  реальна загроза невиконання чи  утруднення виконання    рішення суду.

Документального підтвердження належними доказами того, що існує  реальна загроза невиконання чи  утруднення виконання    рішення суду, а наявне  у відповідача майно  та грошові кошти можуть зникнути, зменшитися за кількістю або  погіршитись  за якістю  на момент виконання рішення   суду не  надано, тому клопотання позивача про  накладення арешту на майно  та грошові кошти  відповідача задоволенню  не  підлягає.

Розглянувши матеріали  справи, дослідивши  надані до  справи та надіслані додатково позивачем  06.06.2011року  докази, суд дійшов до  висновку про  те, що  позовні вимоги підлягають  задоволенню частково, з  урахуванням  наступного.                               25.06.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Азовметтрейд"  та товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" укладено договір  № 25-06/09. Згідно з цим договором позивач прийняв на себе обов'язки   поставити, а  відповідач оплатити та прийняти поставлену металопродукцію згідно з специфікацією, яка видається на кожну партію продукції із зазначенням її найменування, одиниці вимірювання, загальної кількості, ціни за метричну одиницю і загальну вартість даної партії, умови поставки.

Сума договору  відповідно  до пункту 2.1 становить 400000грн.00коп.

Відповідно до п. 1.3 договору  сторони  узгодили, що у випадку поставки продукції залізничним транспортом,  відповідач довіряє позивачу здійснити відвантаження в свою адресу з відшкодуванням залізничного тарифу і всіх витрат, пов'язаних з переадресацією  вагону.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що умови оплати –100% передоплата.

Специфікацією  № 1 до договору передбачено кількість продукції 51,88 тн. вартістю 357453грн. 40коп. з ПДВ, вартість тари –941грн. 76коп. в т.ч. ПДВ і товарно-транспортні послуги 11842грн. 90коп. в т.ч. ПДВ, загальна сума поставки –370238грн. 06коп.

В засіданні суду 24.05.2011року судом  досліджувався  оригінал  наданого  позивачем договору,  відповідно до  пункту  2.1 якого  сума договору становить  400000грн.00коп. Зазначений договір  підписано  керівниками  сторін, підписи  яких  скріплено печатками, що  свідчить  про  те, що  істотні умови  договору, в тому числі і ціна, були  узгоджені сторонами  і доказів визнання цього  договору недійсним, а також  неукладеним  суду не  надано.

17.07.2009року відповідач отримав від ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча"  вагон № 68746213 по залізничній  накладній  № 515640023  51,880тн. рулона оцинкованого. В даній накладній був зазначений і відправник, і платник провізної плати з охороною вантажу вартістю 9869,08 грн. - ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча". За подачу - вивантаження  зазначеного вагону з продукцією відповідач сплатив  6629грн. 80коп., що підтверджується актом прийому-передачі виконаних послуг.

Посилання відповідача на те, що позивач без згоди відповідача доручив комбінату відвантажити на адресу відповідача металопродукцію, не підтвердивши в подальшому документально розмір понесених позивачем транспортних витрат в сумі 11842грн. 90коп., судом відхиляється, оскільки відповідно до пункту 1.3 договору у випадку поставки продукції транспортом відповідач довіряє позивачу здійснити відвантаження в свою адресу з відшкодуванням залізничного тарифу і всіх витрат, пов'язаних з переадресацією вагону.

Таким чином, відповідач прийняв продукцію за залізничною накладною  №515640023  на загальну суму 370238грн. 06коп.

Після отримання продукції відповідач перерахував позивачу 19843грн. 20коп. –27.07.2009року, 4000грн. 00коп. –25.08.2009року, 3000грн. 00коп. –15.09.2009року.

З урахуванням 338410грн. 00коп. попередньої оплати, відповідач сплатив позивачу всього 365253грн. 20коп. Факт  перерахування зазначеної  суми  не заперечувався представником відповідача в засіданні суду 24.05.2011року.

Таким чином, заборгованість відповідача становить 4984грн. 86коп.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок  суб'єктів господарювання  та інших  учасників господарських  відносин  виконувати  господарські зобов'язання  належним чином  відповідно до  закону, інших  правових  актів, договору, а за відсутності  конкретних  вимог щодо  виконання зобов'язання  - відповідно до  вимог, що  звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо  виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що  покупець  зобов'язаний  оплатити  товар  після його  прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо  договором або актами  цивільного  законодавства не встановлений інший порядок  оплати товару.

Відповідно до  статті 629 ЦК України укладений між  сторонами  договір від 25.06.2009року є  обов'язковим для виконання і сторони повинні дотримуватися взятих  на себе зобов'язань,  оскільки стаття 525 ЦК України не  допускає  односторонньої  відмови  від  зобов'язання, або  односторонньої  її  зміни.

Станом на день  розгляду справи  відповідач не  надав  доказів перерахування боргу, тому    позовні вимоги в частині стягнення   4984грн.86коп. підлягають  задоволенню.

Крім  того, відповідно до  частини  2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового  зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний сплатити   суму боргу з  урахуванням  інфляції  за весь  час прострочення, а також  три  проценти  річних від  простроченої суми, якщо  інший розмір  процентів не  встановлений договором або  законом, тому вимоги позивача про  стягнення 911грн.31коп. втрат від інфляції  та 344грн. 00коп. 3% річних у зв'язку з  несвоєчасним перерахуванням  боргу також  підлягають  задоволенню.

При  розгляді позовних  вимог  про  стягнення  8370грн. 58коп. штрафних санкцій суд  виходить  із  наступного.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають   правові наслідки, встановлені  договором, або  законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої  відмови  від  зобов'язання, якщо  це  встановлено  договором або  законом або  розірвання договору; зміна умов зобов'язання;  сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Частина 6 ст.231 Господарського  Кодексу  України визначає, що  штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань  встановлюються у відсотках,   розмір  яких  визначається  обліковою  ставкою  Національного  банку України за весь  час  користування чужими  коштами, якщо  інший  розмір  відсотків  не  передбачено  законом або  договором.

В той же час відповідно до  ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних  санкцій  за прострочення виконання зобов'язання, якщо  інше не  встановлене законом або  договором, припиняється через  шість місяців від  дня, коли зобов'язання мало  бути  виконано. Тобто, за нормами  ГК України пеня  не  має тривалого  характеру та через  шість  місяців після дня виникнення прострочки слід  припинити  її  нарахування.

Сторони в договорі від 25.06.2009року не   визначили  конкретного  періоду  нарахування пені, а лише  пунктом 6.3 договору  зазначили, що в разі затримки  виконання зобов'язання, сторона, яка допустила прострочку, сплачує 0,2% від  суми несплаченої  в строк продукції за  кожен  день  прострочки, не  визначивши при  цьому кінцевий  термін  обчислення, тому, суд  вважає  необхідним застосувати  норму частини 6 статті  232 ГК України, у зв'язку з  чим нарахування пені повинно  бути  припинено через  шість  місяців від  дня коли зобов'язання  мало  бути  виконано.          

Період  нарахування пені в силу ч.6 статті 232 ГК України  починається   з 23.07.2009року, коли позивач передав відповідачу рахунок на оплату, та закінчується 23.01.2010року.

Крім  того, відповідно до  ст.. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність  в 1 рік.

Відповідач у запереченнях просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки вимоги про стягнення штрафних санкцій позивач заявив за межами річного строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, правові підстави  стягнення 8370грн. 58коп.  пені відсутні, оскільки  вона заявлена позивачем з  перебігом строку позовної  давності на застосуванні якої  наполягає  відповідач.

Судом відхиляються посилання відповідача на те, що відправник і платник провізної плати з охороною вантажу відповідно до  залізничної накладної  є ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", а не  позивач, оскільки  із наданих  додатково позивачем договорів, товарно-транспортних  та платіжних документів вбачається, що ним  повністю  сплачена вартість  металопрокату, який ним отримано від  ПП "КВВМПУ" на підставі контракту №90-02/2 від 12.10.2006року, в тому числі і транспортні витрати  в сумі 11842грн.90коп. незважаючи  на те, що  вантажовідправником відповідно до  залізничної  накладної зазначено ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча".

Судові витрати  відповідно до  ст.49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно  від  суми задоволених  позовних  вимог.

           Керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд  

в и р і ш и в:

1. Позовні   вимоги  задовольнити  частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" юридична адреса - м. Херсон пр. Текстильників 14а, кв. 72, фактична адреса –м. Херсон вул. Червонопрапорна 104, ідентифікаційний код 33929723, (інші реквізити суду невідомі) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Азовметтрейд" м. Маріуполь Донецької області пр. Ленінградський 100, кв. 36, ідентифікаційний  код 34372796, (інші реквізити суду невідомі) -    4984грн.86коп. основного боргу,   911грн.31коп. втрат від інфляції, 344грн.00коп. 3% річних, 62грн.40коп. витрат по сплаті  державного мита  та  100грн.79коп.  витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ   видати  після набрання рішенням   законної сили.

          3. В стягненні 8370грн. 58коп. штрафних санкцій  відмовити.    

         Суддя                                                                                      З.І. Ємленінова

           Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК України     10.06.2011