Рішення

від 19.05.2011 по справі 1409-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1409-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2011Справа №5002-17/1409-2011

За позовом   Приватного підприємства  «Фірма «Енергомонтаж»

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль-ЛТД»

про стягнення  заборгованості за Договором № 2/02-09-1 від 02 лютого 2009 року  в розмірі 34 848,72 грн.

                                                                                        Суддя В.І. Гайворонський

                                                       ПРЕДСТАВНИКИ:

Від  позивача –  Паніна  П.Є., представник

Від відповідача –  не  з'явився

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача   заборгованість за Договором № 2/02-09-1 від 02 лютого 2009 року  в розмірі 34 848,72 грн.,  у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору щодо сплати за виконані роботи.

         Відповідач відзив на позовну заяву не представив, в судові засідання не з'явивляється, про дату слухання справи повідомлений належним чином – рекомендованою поштою,  а про перше засідання суду – рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

         Якщо відповідач щодо другого засідання суду кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

         При цьому необхідно зазначити, що рекомендована кореспонденція до суду не повернута, що свідчить про її вручення адресату.

         Також  необхідно зазначити, що про перше засідання суду відповідачем кореспонденція суду отримана, що підтверджується повідомленням про вручення, однак, відповідач в перше засідання суду не з'явився, та будь-яких заяв чи клопотань від нього не надійшло.

         Від позивача Приватного підприємства «Фірма «Енергомонтаж» надійшла заява про уточнення  позовних вимог, згідно з якою позивач просить  стягнути з відповідача  заборгованість за Договором № 2/02-09-1 від 02 лютого 2009 року 29021,60 грн., інфляційні збитки 4455,85 грн., 3 % річних від простроченої суми 1371,27 грн., а також витрати понесені позивачем при зверненні з позовом до суду 584,48 грн., разом на суму 35084,72 грн.

         Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст. 129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

          По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.     

          Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                     ВСТАНОВИВ:

     Згідно п. 1 Договору № 12/06-08-2 від 12.06.2008 року предметом договору загальною кошторисною вартістю 359996,40 грн. є газифікація та капітальний ремонт  обмурівки з частковою заміною  труб парового котла ДКВР-10/13, ст. № 2 в котельній Севастопольського заводу ЖБІ Філії ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» «Консоль-Бетон», кошторисною вартістю 319071,60 грн. з врахуванням ПДВ, наладка автоматики безпеки та регулювання, режимні випробування, еколого-теплотехнічна наладка після переводу на газообразний вид палива, капітального ремонту обмурівки з частковою заміною труб парового котла ДКВР-10/13, ст. № 2 в котельній Севастопольського заводу ЖБІ ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» «Консоль-Бетон», кошторисною вартістю 40924,80 грн. з врахуванням ПДВ.

     Згідно Договору № 2/02-09-1 від 02 лютого 2009 року предметом договору є Додаткові роботи по капітальному ремонту з заміною горілок, колектора  та часткової заміни труб парового котла ДКВР-10/13, ст. № 2 в котельній Севастопольського заводу ЖБІ Філії ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» «Консоль-Бетон», кошторисною вартістю 42,499 грн. з врахуванням ПДВ (п.1).

     Згідно п.5.4 договору  Замовник зобов'язаний протягом 3-х  банківських днів перевірити, і у випадку відсутності претензій оплатити надані Підрядником акти виконаних робіт.

     Суд вважає, що позов  підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:

      Сторонами укладені договори, і відповідно, відносини між ними регулюються  цими  договорами і нормами, що відносяться  до договорів.

      У встановленому Законом порядку вищезазначені договори з будь-яких підстав  недійсними не визнані, та згідно ст. 204 ЦК України є дійсними.

       При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі  давати оцінку  договорам на предмет  їх  невідповідності законодавству, про що також указується в постанові  Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

      Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип  змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

       Згідно  ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

       В постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

         Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

        Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договори, чи окремі їх пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

       Зацікавленою особою не надано доказів того,  що договори, чи окремі їх пункти визнані судом недійсними.

       При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України  передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

       Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

        Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.

        Згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватись.

       Виконання позивачем та отримання відповідачем виконаних робіт підтверджується Актами  приймання виконаних підрядних робіт № 1 за лютий 2009 року, Актом № 1 за 2008 рік, Актом № 2  за березень 2009 року, Актом № 3 за березень 2009 року,  Актом № 4.

       Таким чином, відповідачем роботи прийняті, а тому повинні бути оплачені, що також відповідає основним принципам цивільного права – принципам добросовісності, справедливості, та розумності, закріплених  в ст. 3 ЦК України.       

       В частині стягнення  інфляційних збитків в сумі 4455,85 грн. та 3 % річних в сумі 1371,27 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки збитки та річні на підставі  ч. 2 ст. 625 ЦК України заборгованістю  за договором  не є.

      Так, згідно найменування вказаної статті – ці суми є  не боргом по договору, а відповідальністю за порушення грошових зобов'язань.

      При цьому необхідно відмітити, що заява про уточнення позовних вимог (яка по суті є заявою про зміну позовних вимог в частині суми, оскільки ст. 22 ГПК України формулювання «уточнення» не передбачене) прийняте до уваги бути не може, тому що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі змінити позовні вимоги лише до початку розгляду справи по суті.

     Згідно протоколу засідання суду від 26.04.2011 року та ухвали від вказаної дати, представник позивача позов підтримав, та надав пояснення, аналогічні позовній заяві. Тобто, спір  почав розглядатися по суті – 26.04.2011 року, у той час, як заява про уточнення позовних вимог надійшла 17.05.2011 року.

      При цьому також необхідно відмітити, що згідно ст. 77 ГПК України відкладення розгляду справи не означає, що в наступному засіданні суду справа починається слухатись знову, у разі відкладення справи для надання  додаткових доказів, що було підставою для відкладення справи слуханням.

      При цьому також необхідно відмітити, що діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, що суд повинен приймати окремий процесуальний документ у разі, якщо в процесі розгляду справи надійшла заява про уточнення позовних вимог.

     Так, згідно статті 84 ГПК в описовій частині  процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими  господарський суд відхилив  їх.

      Так, згідно заяви про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача заборгованість  за договором № 2/02-09-1 від 02 лютого 2009 року 29021,60 грн., інфляційні збитки 4455,85 грн., 3 % річних від простроченої суми 1371,27 грн.,  а  також витрати, понесені позивачем при зверненні з позовом до суду, в сумі 584,48 грн., разом на суму 35084,72 грн.

      Окрім цього, згідно п. 5.4 договору Замовник зобов'язаний протягом 3-х  банківських днів перевірити, і у випадку відсутності претензій оплатити надані Підрядником акти виконаних робіт.

      Відповідно, відповідач повинен оплатити виконані роботи протягом 3-х днів після отримання актів виконаних робіт.

      Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

     При цьому необхідно відмітити, що підставою позову є саме порушення  п. 5.4 договору, а не будь-які інші підстави.

     Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу  позову   лише  до  початку розгляду справи по суті, тобто, при розгляді справи судом першої інстанції, що також відповідає позиції Вищого господарського суду України щодо цієї обставини.

      Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими позов не обґрунтовується, а також інші позовні вимоги. Більш того, розгляд таких підстав та вимог буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них, що також відповідає  практиці  розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).

      Однак, дати підписання актів виконаних робіт відсутні.

      Те, що відповідач частково проплату здійснив, а позивач її прийняв не позбавляє від виконання вимог п. 5.4 договору, та надання відповідних доказів при розгляді цієї справи.

      Безспірним фактом є те, що на дату подання позову акти були підписані.

      Відповідно, з врахуванням вказаної обставини необхідно  враховувати прострочку платежу.

      Твердження позивача про те, що акти були підписані в місяць виконання робіт, чи в наступний місяць, нічим не підтверджене, та є припущенням.

      Однак, рішення суду не може бути засноване на припущенні.

      При цьому, факсовий акт звірки не може бути прийнятий до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачена звірка взаєморозрахунків по факсу.

      Також необхідно відмітити, що в акті звірки вказується про продаж, а не про виконані роботи,  а в акті звірки посилання на накладні, а не на акти виконаних робіт, та за достовірність  такого акту ніяка особа відповідальності не несе.

       У всякому разі п. 5.4 договору оплата ставиться в залежність від підписання актів виконаних робіт, в яких дата підписання відсутня, а не від підписання акта звірки.

       Також необхідно зазначити, що позивачем не доведено, що факс переданий з телефонного номеру відповідача.

        Ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом  їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

        Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

       Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої дії.

      Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

      Оскільки  відповідні докази не надані до матеріалів справи до  винесення рішення, не існує підстав їх залучати до справи після  винесення рішення по справі.

      Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

     Окрім цього, акт звірки  керівником відповідача не підписаний, та, відповідно, не може бути належним доказом щодо  підтвердження боргу.

          Документи обліку позивача також до уваги прийняті бути не можуть, оскільки  вони є односторонніми документами  самого позивача, тобто, особи, зацікавленої у вирішенні справи.

Окрім цього, ст. 625 ЦК України 2003 року передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити   суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на даний момент не має.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторні і їх равінства перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

           З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті  справи сторін докази: і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

           Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.

           Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується у постанові Верховного Суду України від 20.05.02р, № 02/132.

           Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи  після прийняття рішення.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога,  що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

         Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

         Ст. 625 ЦК України у частині наявності вимога кредитора не визнана Конституційним Судом України такою, що не підлягає застосуванню, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

        Вказана позиція суду співпадає з позицією Севастопольського апеляційного суду, висловленого в постанові від  23.12.2004р.  по справі №  2-17/9032-04 і від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також з позицією Вищого господарського суду України.           

        При цьому необхідно відмітити, що позивач вправі заявити відповідну позовну вимогу, виконав необхідні вимоги законодавства, які регулюють момент та  строк виникнення обов'язку, обґрунтував вказаними обставинами позов, та надав необхідні докази.

      Таким чином, є декілька обставин, кожна із яких є самостійною   підставою для відмови у позові щодо стягнення інфляційних та річних.  

      Судові витрати позивачу згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним вимогам.

      Вказані витрати  позивача підтверджені платіжним дорученням № 258 від 29 березня 2011 року на суму  348,48 грн. з державного мита,  та   платіжним дорученням №  259  від  29 березня 2011  року на суму 236,00 грн. по сплаті судових витрат  з  інформаційно-технічного  забезпечення судового процесу.

       Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

       Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум  встановлений у розмірі 17 грн.

       Судові витрати згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам, та  складають  по державному миту у сумі  290,21 грн. (стягнута сума помножена на суму підлягаючу  сплаті  державного мита та поділено на заявлену суму позову, а саме: (29 021,60Х348,48:34 848,72=290,21 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі  196,53 грн. (стягнута сума помножена  на  236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (29 021,60Х236:34 848,72= 196,53  грн.)).

        На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -                                                                          

                                                      ВИРІШИВ:

        Позов задовольнити частково.

        Стягнути  з  Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль-ЛТД» (95022, м. Сімферополь, вул. Бородіна 16; ідентифікаційний код: 31220350) на користь Приватного підприємства «Фірма «Енергомонтаж» (95017, м. Сімферополь, вул. Ген. Васильєва 30, ідентифікаційний код: 32120350, р/р 26002054904310 у філії КРУ ЗАТ КБ «Приватбанк» м. Сімферополь, МФО 384436) суму основного боргу в розмірі 29 021,60 грн., судові витрати з державного мита в сумі 290,21 грн., судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  196,53 грн.   

        Видати наказ.

        В частині стягнення  5827,12  грн. – у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.