Рішення

від 08.08.2006 по справі 8/190-2457

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/190-2457

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2006 р.Справа № 8/190-2457

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Жук Г.А.             

Розглянув справу

За позовом:  Державного  територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ідентифікаційний код № 01059900.

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія „Тернопіль”, м. Тернопіль, вул. Привокзальна, 1, ідентифікаційний код № 30622616.

Третя особа на стороні позивача:  Регіональне відділення фонду державного майна України по Тернопільської області, м. Тернопіль, вул. Танцорова,11, ідентифікаційний код № 14037372.

За участю представників сторін

Позивача:    

Відповідача:

Третя особа: Прокопишин О.А., довіреність № 05 від 10.01.2006 року  

 В судовому засіданні присутнім представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені  статтями 20, 22,81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Суть справи: Державне територіально-галузеве об'єднання „Львівська залізниця”, м. Львів звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю  телерадіокомпанія „Тернопіль”, м. Тернопіль про визнання недійсним договорів оренди не житлових приміщень № № 33,34,35 від 01.07.2000 року, укладених між Тернопільським державним підприємством по перевезенню пасажирів та вантажів та Товариством з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія „Тернопіль” та зобов'язання відповідача звільнити незаконно займане державне майно на вокзалі ст. Тернопіль загальною площею 221,7 м. кв.

В обґрунтування позову позивач посилається на  те, що після вступу в дію з 01.01.2004 року ст. 287 Господарського кодексу України  та внесення змін до Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, згідно яких єдиним орендодавцем державного та комунального майна є Фонд державного майна України, в особі його територіальних відділень вказані спірні договори оренди не було переукладено з належним орендодавцем, тому є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства у сфері оренди, зокрема статті 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст.. 287 ГК України, просить визнати їх недійсними з підстав ст.. 207 Господарського кодексу України. В підтвердження позовних вимог позивач представив копії договорів оренди №№ 33,34,35 від 01.07.2000 року, лист Укрзалізниці № ЦЕ -11/763 від 30.08.2005 року, копію наказу Міністерства транспорту України № 289 від 05.06.2000 року щодо реорганізації відділків залізниці та державних підприємств по перевезенню вантажів та пасажирів., копію наказу Укрзалізниці № 232 від 20.06.2000 р. Про реорганізацію відділків залізниці та державних підприємств по перевезенню вантажів та пасажирів, копію наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 31.01.2006 року № 80.

01.08.2006 року позивач подав Заяву № Л/6-2257 від 26.07.2006 року про зміну предмету та підстави позову, просить зобов'язати відповідача звільнити  об'єкти оренди та повернути їх позивачу, у зв'язку із закінченням строку оренди, та своєчасним попередженням відповідача про  звільнення орендованої площі, посилаючись на ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Суд відхиляє заяву позивача № Л/6-2257 від 26.07.2006 року про зміну предмету і підстави позову, оскільки, у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі в процесі розгляду спору змінити предмет або підставу позову, а даною заявою позивач змінює і підставу і предмет позову, що не допустимо, тому справа розглядається за позовною заявою позивача від 07.04.2006 року (вхідний № 2774 від 07.06.2006 року) (протокол судового засідання  від 07.08.2006 року).

Третя особа - Регіональне відділення фонду державного майна України по Тернопільської області, м. Тернопіль, позовні вимоги позивача підтримало повністю, стверджує, що у відповідності до умов укладених договорів сторони  визначили  розподіл орендної плати з розрахунку: 30% в дохід Державного бюджету, 70% - орендодавцеві, що суперечить вимогам Закону України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції на час звернення до суду.

Відповідач позов не визнає, стверджує, що  позовні вимоги позивача не відповідають вимогам чинного законодавства, не підлягають до задоволення з підстав викладених у відзиві на позов № 48 від 02.08.2006 року.

В судовому засіданні 07.08.2006 року позивач звернувся до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі, з тих  підстав, що між сторонами  вирішується питанні укладення нового договору. Дане клопотання позивача відхилено судом з огляду на те, що ст. 79 Господарського процесуального кодексу України не передбачає такої підстави для зупинення провадження у справі (протокол судового засідання  від 07.08.2006 року).

Розглянувши матеріали справи,  заслухавши пояснення та доводи сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд  в с т а н о в и в:  

01.07.2000 року між Тернопільським державним підприємством по перевезенню пасажирів та вантажів та Товариством з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія „Тернопіль” укладено договори оренди  не житлового приміщення № № 33,34,35 згідно яких орендар передав, а орендодавець (відповідач у справі) прийняв в строкове платне користування приміщення в споруді вокзалу  площею 77,70  м. кв. під торгівлю продтоварами підакцизної групи, гральні автомати (договір № 33) приміщення  в споруді вокзалу , ІІ поверх, площею 69 м.кв., для більярдної та робочих приміщень (договір № 34), та приміщення в будівлі вокзалу  для торгівлі  продтоварами, адмінприміщення та складські приміщення, площею 75 м. кв. ( договір № 35.)

Таким чином, між позивачем, як правонаступником орендаря за даними  договорами,  та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору оренди згідно якого, в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає або зобов'язується передати  орендарю майно в користування за плату на певний строк, для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” під Орендою розуміється засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ст.ст. 626,631 ЦК України, ст.ст. 179,180 ГК України, Договір це   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Строком дії господарського договору є час,  впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Пунктом 11 спірних  договорів сторони обумовили строк їх дії з 01.07.2000 року по 31.12.2001 року (строком на 1рік и 6 місяців) та передбачили умови зміни та розірвання договорів оренди приміщень.

Згідно п. 11.7 Договорів оренди взаємовідносини сторін, що не врегульовані сторонами регулюються чинним законодавством.

Згідно ст. 284 ГК України строк  договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи спірні договори було пролонговано сторонами на 2002, 2003 роки, про що свідчать відмітки на договорах про таку пролонгацію, які засвідчено підписами повноважних осіб сторін. Таким чином, за відсутності відмови однієї із сторін договору від продовження дії договору він пролонгується на новий строк, а враховуючи, що після закінчення строку договору 31.12.2001 року , дія спірних договорів продовжувалася на рік (2002,2003), слід вважати , що послідуюча пролонгація договору проводилася, також на рік -2004,2005,2006р.р. Тобто, на час розгляду справи спірні договори оренди чинні, строк дії даних договорів закінчується 31.12.2006 року.

Позивач в позовних вимогах посилається на ст. 287 ГК України стверджує, що після набрання чинності Господарським Кодексом України та внесення змін до Закону України   „Про оренду державного та комунального майна” єдиним Орендодавцем державного та комунального майна є Фонд державного майна України та  його регіональні відділення  і враховуючи, що данні договори укладено між сторонами у справі і орендодавцем в них не визначено регіональне відділення Фонду державного майна України, і переукладенні з орендарем не були,  просить визнати договори оренди № № 33,34,35 від 01.07.2000 року недійсними з підстав ст. 207 ГК України, як таки що  не  відповідає  вимогам закону.

У відповідності до вимог ст. 287 ГК України, ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” Орендодавцями  державного та комунального майна  щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом є Фонд державного майна України, його регіональні відділення,  щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності - органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном; щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м. -  підприємства.

Зміна вимог законодавства після укладення договорів не тягне за собою їх припинення чи недійсності, а є підставою для внесення змін до умов діючих угод (договорів) або укладення договорів на нових умовах після закінчення терміну їх дії. В судових засіданнях стороні  підтвердили, що змін до спірних договорів, щодо зміни орендодавця та розподілу сплати орендної плати, у встановленому законом порядку, у відповідності до ст. 188 ГК України, сторони не вносили (протокол судового засідання від 07.08.2006 року).

На час укладення спірних договорів від 01.07.2000 року, умови договорів відповідали вимогам законодавства України, чинного на час їх укладення, договори укладено повноважними особами, що не оспорюється позивачем.

Враховуючи, наведене, суд визнає позовні вимоги Державного  територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м. Львів, про визнання недійсним договорів оренди №№33,34,35 від 01.07.2000 року укладених між Тернопільським державним підприємством по перевезенню пасажирів та вантажів та Товариством з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія „Тернопіль”, м. Тернопіль, неправомірними, необґрунтованими, такими, що не підлягають до задоволення, а відтак не підлягають до задоволення і позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача звільнити займані приміщення.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст.ст. 44- 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,2,4,12,22,32,43,44-49,69,75,82,84,85,115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.          В позові відмовити.

2.          Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

3.          Сторони вправі подати апеляційну скаргу , а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало  законної сили протягом десяти днів з дня його  прийняття (підписання), через місцевий господарський суд.

Рішення підписано__19 вересня 2006 року _

Суддя                                                                                          Г.А. Жук