Рішення

від 15.04.2008 по справі 20/90

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

20/90

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  20/90

15.04.08

За позовом         Акціонерного товариства закритого типу  Науково-виробнича компанія

                          «Діапроф-Мед»

до                         Громадської організації «Об'єднання «Донори за безпечну кров»

про                       визнання інформації такою, що не відповідає дійсності

                                                                                                                          Суддя Палій В.В.

                                                                                                  Секретар Молочна Н.С.

Представники:

від позивача        Місюна Р.М.- предст. (дов. від 14.09.2006р.)

від відповідача    не з”явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Об'єднання «Донори за безпечну кров»про визнання інформації, яка міститься у листі, адресованому Головному лікарю Обласної станції переливання крові такою, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2008р. порушено провадження у справі №20/90, прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 11.03.2008р.

Представник відповідача у судове засідання 11.03.2008р. не з'явився, відповідач відзиву на позов не надав.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та з метою витребування неподаних документів по справі, розгляд справи 11.03.2008р. відкладено.

21.03.2008р. судом одержано клопотання від відповідача про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів Всесвітню організацію охорони здоров'я, АТЗТ НВК «Діапроф-Мед», ДП «Центр імунобіологічних препаратів», Міністерство охорони здоров'я Республіки Білорусь. Клопотання обґрунтовано тим, що інформація, яка була викладена у листі відповідача, була одержана із доповідей, листів посадових осіб зазначених органів.

У судовому засіданні 01.04.2008р. клопотання судом не задоволено, оскільки позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд визнати інформацію, яка міститься саме у листі відповідача такою, що не відповідає дійсності.

Також, 21.03.2008р. судом одержано відзив на позовну заяву від відповідача, у якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що вся інформація, яка міститься у листі, адресованому Головному лікарю Обласної станції переливання крові, одержана із офіційних джерел, тому відповідач не зобов'язаний доводити суду її достовірність.

27.03.2008р. судом одержано додаткові письмові пояснення по справі від позивача, відповідно до яких позивач зазначає, що імуноферментні тест-системи виробництва позивача зареєстровані в Україні у відповідності до викладеної у нормативних актах процедури, відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів, що підтверджується сертифікатом про державну реєстрацію медичного імунобіологічного препарату №426/04-300200000 від 21.05.2004р. та сертифікатом №505/05-300200000 від 04.04.2005р.

У судовому засіданні 01.04.2008р. представник позивача в усних поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 01.04.2008р. вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд вважає за можливе прийняти рішення у справі №20/90 на підставі матеріалів, які містяться у справі.

У судовому засіданні 01.04.2008р. судом оголошено перерву до 15.04.2008р., з метою виготовлення повного тексту рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У 2008році Громадською організацією «Об'єднання “Донори за безпечну кров” направлено листа Головному лікарю Обласної станції переливання крові Чинякову В.Ю.

Так, у зазначеному листі, зокрема, була викладена наступна інформація:

“У квітні 2007 року на зборах  Асоціації служби крові України дуже гостро постало питання різкого погіршення якості тест-систем виробництва АТЗТ НВК “ДіапрофМед”, що супроводжувалося значним збільшенням хибнопозитивних результатів тестувань, погіршення діагностичних характеристик тестів наприкінці строку придатності.

Обговорювалась надзвичайно складна ситуація, яка склалась із імунними донорами, які тривалий час здавали кров, однак, внаслідок невисокої специфічності імуноферментних тест-систем виробництва “ДіапрофМед” такі донори були відсторонені від здачі крові.

На проблему низької специфічності тест-систем АТЗТ НВК “ДіапрофМед” звернула увагу Всесвітня організація охорони здоров'я. За її даними (2003рік) специфічність тест-систем для діагностики ВІЛ-інфекції склала всього 92,6%, в той же час рекомендовано використовувати тест-системи із специфічністю не нижче 95%. Ще гірша ситуація могла б виявитися при перевірці тест-систем для діагностики гепатитів В та С.

Викликає занепокоєння також і низька чутливість тест-систем виробництва АТЗТ НВК “ДіапрофМед” для діагностики гепатиту В-0,5 нг/мл згідно паспортних даних на тест-систему DIA-HBV. Всі Європейські країни, в тому числі  і Російська Федерація, вже давно перейшли на використання тест-систем для діагностики гепатиту В, що мають чутливість 0,05-0,1 МО/мл (нг/мл).

Разом з цим згідно наказу Міністерства охорони здоров'я Республіки Бєларусь №472 від 04 червня 2007року у Білорусії було припинено використання цієї тест-системи у службі крові та призупинено видачу перевіреної цією системою крові. Це було пов'язане з виникненням сумнівів щодо якості досліджень проведених цією тест-системою”.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що поширена у листі інформація є негативною, принижує ділову репутацію, дискредитує та завдає шкоди позивачу як розробнику та виробнику імуноферментних тест-систем, які використовуються в закладах служби крові України. У зв'язку з чим позивач просить суд  визнати інформацію, яка викладена у листі, такою, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію позивача. При цьому позивач посилається на те, що імуноферментні тест-системи виробництва позивача зареєстровані в Україні у відповідності до викладеної у нормативних актах процедури, відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів, що підтверджується сертифікатом про державну реєстрацію медичного імунобіологічного препарату №426/04-300200000 від 21.05.2004р. та сертифікатом №505/05-300200000 від 04.04.2005р.

Відповідач у відзиві, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на те, що вся інформація, яка міститься у листі, адресованому Головному лікарю Обласної станції переливання крові, одержана із офіційних джерел, тому відповідач не зобов'язаний доводити суду її достовірність.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині та задовольняє заявлені позовні вимоги частково, з огляду на наступне.

Причиною виникнення спору у справі є питання про наявність підстав для визнання поширеної відповідачем інформації такою, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача.

Відповідно до приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обв'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст.299 ЦК України.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, згідно з наведеними нормами права, негативна інформація вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Особа має право на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації та й у той же спосіб.

Таким чином, позивач повинен довести лише факт поширення інформації, а відповідач її достовірність.

Тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача.

Відповідач не заперечує проти факту звернення до Головного лікаря Обласної станції переливання крові з листом, на який у позовній заяві посилається позивач.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належними засобами доказування доведено факт поширення відповідачем інформації, яку позивач просить суд визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача.

Відповідно до абз. 2 пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.09.1990 за № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”, під поширенням відомостей слід розуміти  опублікування  їх  у пресі,  передачу  по  радіо,  телебаченню,  з  використанням інших засобів масової інформації,  викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам,  повідомлення  в  публічних виступах,  а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.

Згідно з абз. 5 п. 3 постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.09.1990р. за № 7, до відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь,  гідність і ділову репутацію громадянина або організації  в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання  законів,  загальновизнаних  правил  співжиття  та принципів людської моралі.

Законом  України  „Про  інформацію”  визначено,  що  під  інформацією  цей  Закон  розуміє  документовані  або  публічно  оголошені  відомості  про  події  та  явища,  що  відбуваються  у  суспільстві,  державі  та  навколишньому  природному  середовищі.  Відповідно  до  ст.8  Закону “Про інформацію”, об'єктами  інформаційних  відносин  є  документована  або  публічно  оголошувана  інформація  про  події  та  явища  в  галузі  політики,  економіки,  культури,  охорони  здоров'я,  а  також  у  соціальній,  екологічній,  міжнародній  та  інших  сферах.  Одним  із  видів  інформації  є  масова  інформація,  яка  відповідно  до  ст.20  Закону  України  „Про  інформацію”  є  публічно  поширюваною  друкованою  та  аудіовізуальною  інформацією.  

Друкованими  засобами  масової  інформації  є  періодичні  друковані  видання  (преса)  -  газети,  журнали,  бюлетені  тощо  і  разові  видання  з  визначеним  тиражем.  Аудіовізуальними  засобами  масової  інформації є:  радіомовлення,  телебачення,  кіно,  звукозапис,  відеозапис  тощо.  

Відповідачем  до відзиву  на  позовну  заяву  додано  роздруковані з мережі Інтернет статті із газет: «Слово. Суспільно-політична газета»№17(284) квітень 24, 1998рік; «День»№165, четвер, 9 вересня 1999р.; «Дзеркало тижня»№11(232) 20-26 березня 1999р.; №12(540) 2-8 квітня 2005р.; №39(618) 14-20 жовтня 2006р.; №27 (606) 15-21 липня 2006р.; №9 (688) 8-14 березня 2008р.; №9 (688) 8-14 березня 2008р.; публікацію «Лоббизм в Украине»(частина ІІ) Київ 2000р.; газети «Хрещатик»20 лютого 2004року №25 (2428), «Українська правда»27.09.2006р.   Зазначені  друковані  засоби  масової  інформації  містять  статті,  які  розповідають  про низьку чутливість тест-систем виробництва позивача, що призводило до зараження гепатитом при переливанні крові, перевіреної зазначеними тест-системами, псевдопозитивність результатів на рівні 50% при перевірці на наявність антитіл до ВІЛ-інфекції, сифілісу та інших інфекційних захворювань.

Враховуючи  викладене  вище, суд приходить до висновку, що відомості,  поширені  відповідачем  про  низьку чутливість тест-систем у зверненні до Головного лікаря Обласної станції переливання крові, підпадають під поняття масової інформації.

Відповідно до ст.. 9 Закону України “Про інформацію”, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Отже, використавши  у листі до Головного лікаря Обласної станції переливання крові інформацію, яка є масовою, відповідач скористався своїм правом на інформацію, а отже такі його дії не можна вважати винним та спрямованими на порушення прав інших осіб. Наведена відповідачем інформація у листі щодо низької чутливості тест-систем позивача є масовою інформацію, право на використання якої є у відповідача згідно з Законом України “Про інформацію”, а тому це не може вважатися поширенням відомостей, оскільки при цьому відповідач використав своє право на  використання масової інформації, а не поширив відомості, які вже раніше стали відомі широкому загалу через засоби масової інформації. Такі дії відповідача не підпадають під ознаки поширення відомостей.

Законом  України  „Про  інформацію”  передбачено  відповідальність  за  порушення  законодавства  про  інформацію.  Серед  порушень  законодавства  у  наведеній  статті  передбачено  і  поширення  відомостей,  що  не  відповідають  дійсності.  

Позивач своїм правом на звернення до засобів масової інформації  з вимогою про спростування відомостей, що не відповідають дійсності, яке надано йому ЦК України та спеціальними нормами законодавства (ст. 47 Закону України “Про інформацію”, ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), не скористався. Станом  на  день  розгляду  справи  позивач  не  надав  доказів,  що  друковані  чи  аудіовізуальні  засоби  масової  інформації  спростували  відомості, які не відповідають дійсності чи наявності рішення  щодо одного з перелічених вище ЗМІ про зобов'язання спростувати недостовірні відомості.

Щодо посилання у листі відповідача на дані Всесвітньої організації охорони здоров'я, наказ Міністерства охорони здоров'я Республіки Бєларусь №472 від 04.06.2007р., яким призупинено використання тест-систем виробництва позивача для дослідження донорської крові; використання у Російській Федерації та Європейських країнах тест-систем для діагностики гепатиту В, що мають чутливість 0,05-0,1 МО/мл (нг/мл), то відповідач надав суду докази достовірності такої інформації, зокрема, звіт про роботу Міжнародного семінару по забезпеченню якості тестування на ВІЛ та гепатит, наказ Міністерства охорони здоров'я Республіки Бєларусь від 04.06.2007р.  №472 “Про перевірку якості обстеження продуктів крові тест системами виробництва АТЗТ НВК “ДіапрофМед” Україна”, наказ Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації від 30.10.2000р. №384 “Про застосування на практиці охорони здоров'я імуноферментних тест-систем для виявлення поверхневого антигена вірусу гепатиту А та антитіл до вірусу гепатиту С у сиворотці крові людини”.

У той же час суд зазначає, що вислів у листі :

«Ще гірша ситуація могла б виявитися при перевірці тест-систем для діагностики гепатитів В та С»

містить оціночне судження, яке не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.

Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Що ж стосується наступного твердження, яке міститься у листі:

“У квітні 2007 року на зборах  Асоціації служби крові України дуже гостро постало питання різкого погіршення якості тест-систем виробництва АТЗТ НВК “ДіапрофМед”, що супроводжувалося значним збільшенням хибнопозитивних результатів тестувань, погіршення діагностичних характеристик тестів наприкінці строку придатності.

Обговорювалась надзвичайно складна ситуація, яка склалась із імунними донорами, які тривалий час здавали кров, однак, внаслідок невисокої специфічності імуноферментних тест-систем виробництва “ДіапрофМед” такі донори були відсторонені від здачі крові.”,

то відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження проведення зборів Асоціації служби крові України у квітні 2007року та доказів того, що на зазначених зборах обговорювалось саме питання різкого погіршення якості тест-систем виробництва позивача.

За наведених обставин, суд визнає зазначену інформацію  такою, що не відповідає дійсності.

Згідно ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи  діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно ж до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд зазначає, що поняття  ділової репутації дано  у Законі України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до статті 2 якого під діловою репутацією слід розуміти сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Ділова репутація має грошовий еквівалент у формі гудвіл, який згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 № 499/3792. Тому приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Оскільки позивачем не надано доказів зниження вартості його нематеріальних активів, що повинно бути належним чином відображено у бухгалтерському обліку, суд вважає недоведеним факт приниження ділової репутації позивача, інформацією, яка викладена у листі відповідача.

Відповідно  до  ст. 33  ГПК  України  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог та заперечень.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що обґрунтовані у частині та підлягають задоволенню частково. При цьому судові  витрати, сплачені при зверненні до суду за заявлену позовну вимогу немайнового характеру покладаються на відповідача.

Суд також звертає увагу на те, що вимоги, які містяться у відзиві відповідача щодо встановлення певних фактів та визнання права не розглядаються судом, оскільки у відзиви повинні містить мотиви повного або частково відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а не вимоги відповідача по суті заявлених позовних вимог. За наведених обставин, відповідач не був позбавлений до прийняття рішення по суті спору звернутись до суду із зустрічним позовом, проте, доказів пред'явлення відповідачем зустрічного позову матеріали справи №20/90 не містять.

На  підставі  наведеного,  керуючись  ст.ст. 49,  82-85 ГПК України,  суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.  Визнати інформацію, а саме:

“У квітні 2007 року на зборах  Асоціації служби крові України дуже гостро постало питання різкого погіршення якості тест-систем виробництва АТЗТ НВК “ДіапрофМед”, що супроводжувалося значним збільшенням хибнопозитивних результатів тестувань, погіршення діагностичних характеристик тестів наприкінці строку придатності. Обговорювалась надзвичайно складна ситуація, яка склалась із імунними донорами, які тривалий час здавали кров, однак, внаслідок невисокої специфічності імуноферментних тест-систем виробництва “ДіапрофМед” такі донори були відсторонені від здачі крові”, викладену у листі Громадської організації “Об'єднання “Донори за безпечну кров”,

який адресований Головному лікарю Обласної станції переливання крові Чинякову В.Ю. такою, що не відповідає дійсності.

3. Стягнути з Громадської організації “Об'єднання “Донори за безпечну кров” (м. Київ, вул. Курська, 10,  код ЄДРПОУ 35619985) на користь Акціонерного товариства закритого типу Науково-виробнича компанія “Діапроф-Мед” (м. Київ, вул. Рейтарська, 35-А; м. Київ, вул. Світлицького, 35, код ЄДРПОУ 24265186) 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. В іншій частині позовних вимог-відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його прийняття.

Суддя

В.В. Палій