Постанова

від 22.04.2008 по справі 10/72

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/72

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "22" квітня 2008 р.                                                  Справа № 10/72

12 год. 00 хв., м. Чернігів

За позовом:  Приватного  підприємства  “Фірми  “Тано”

14037, м. Чернігів, вул. Борисенка, 39

До відповідача: Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова

14038, м. Чернігів, пр. Перемоги, 141

про визнання нечинною вимоги                                                                                                                  

                                                                                 Суддя  І.Г.Мурашко

Секретар судового засідання К.В.Добрянська

Представники сторін:

Від позивача: Деревянко Н.М., доручення від 07.02.2008р.

Від відповідача:  Маковка О.П. довіреність № 07/01 від 03.01.2008 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 22.04.08 р. проголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Приватним  підприємством “Фірма «Тано»” (далі –позивач) подано адміністративний позов до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі міста Чернігова ( далі –відповідач) про  визнання недійсною вимоги про сплату боргу № Ю-803 від 05.11.2007р. на суму 1586,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є платником єдиного податку. Заявляє, що він своєчасно та в повному обсязі сплатив всі свої зобов'язання перед Пенсійним Фондом. Вважає, що заборгованість виникла в зв'язку із тим, що відповідачем не враховано суму 1934,52 грн., тобто 42% від сплаченого позивачем, платіжним дорученням №9 від 19.01.2005р. єдиного податку за грудень 2004р. в сумі 4606 грн.,  які згідно п.3  Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 30.07.1998р. № 727 ( далі –Указ), спрямовуються до Пенсійного Фонду України. В зв'язку із вищезазначеним вважає неправомірним вимогу про повторну сплату фактично неіснуючого боргу.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що зазначений Указ Президента  не регулює пенсійні відносини. Позивач, згідно з п.1 ст.14 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03р.№ 1058 (далі-Закон №1058) є страхувальником, який використовує працю найманих працівників та у відповідності до ст..19 зазначеного Закону зобов'язаний нараховувати та сплачувати страхові внески із суми фактичних витрат на оплату праці своїх найманих працівників. Вимога, що оскаржується, не містить фінансової санкції та пені, сформована на підставі зобов'язання, самостійно визначеного боржником у розрахунках сум страхових внесків за 2004 –2006 роки, в зв'язку із чим просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

З 01.01.2004р.  набрав чинності Закон N 1058, статтею 5 якого встановлено, що він регулює правовідносини між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 15 Закону № 1058,  платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, а саме підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду та зобов'язані на підставі п. 6 ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Юридична особа Приватне  підприємство “Фірма «Тано»” зареєстроване виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 04.11.1993 року. Згідно копії повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків від 27.04.2005р. в матеріалах справи, позивач зареєстрований в якості платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 27.04.2005р. за № 25020331.

Статтею 19 Закону N 1058 встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці  працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

На виконання вищезазначених приписів позивачем щомісячно самостійно  нараховувались страхові внески за спірний період 2004р.- 2006р., що підтверджується „Розрахунками суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які своєчасно подавались позивачем до  Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова (копії є у справі) та в яких позивач самостійно обчислював зобов'язання до сплати страхових внесків за ставками 32% та 1-5% із суми фактичних витрат на оплату праці  працівників . В зазначеному періоді позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, був платником єдиного податку за ставкою 10% від суми виручки від реалізації продукції ( робіт, послуг). Дані факти підтверджується матеріалами справи та визнаються сторонами.

З 2004 року, згідно із чинним законодавством України, в період одночасної дії Закону №1058  та Указу, сплачені позивачем 42 % суми у складі єдиного податку, відповідно до ст. 2 Указу,  перераховувались органом Державного казначейства України до бюджету Пенсійного фонду України у рахунок сплати страхових внесків. В цій частині Указ не суперечить Закону № 1058, тому застосовується Пенсійним фондом, зокрема відповідачем. Всі суми, сплачені позивачем у складі єдиного податку за січень-листопад 2004р. зараховувались відповідачем у сплату зобов'язань позивача по пенсійних внесках, що підтверджується  картками особового рахунку позивача, копіями виписок про суми та дати надходження платежів завіреними відповідачем та письмовими додатковими поясненнями відповідача  в матеріалах справи. Станом на 20.01.2005р. у позивача рахується переплата в сумі 491,83 грн.

18 січня 2005 року, позивач надає відповідачу розрахунок суми страхових внесків, що підлягають сплаті за грудень 2004р., де самостійно визначає зобов'язання по сплаті пенсійних внесків у сумі 1687,79 грн. ( 32% ) та 104,04 грн. (1-5%) на загальну суму до сплати 1791,83 грн. ( копія є у справі). Згідно копії аркушу 26 Книги обліку доходів і витрат позивача, зареєстрованої в ДПІ у м. Чернігові 09.06.04р. за № 1816, у грудні 2004р сума виручки, що отримана позивачем від реалізації продукції, склала  46065,29 грн. На виконання п.3 Указу, згідно із яким 10% від зазначеної суми виручки, а саме 4606 грн. підлягає сплаті до 20 числа наступного місяця на рахунок державного казначейства України, позивач, своєчасно, платіжним дорученням №9 від 19.01.2005р., сплачує зазначену суму єдиного податку за грудень 2004р., 42% якого складають 1934,52 грн. та підлягають зарахуванню до Пенсійного фонду України в рахунок сплати зобов'язань по пенсійних внесках за грудень 2004р.

З 01.01.2005р набуває чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2005р.»( далі –Закон № 2285), згідно із ст..45 якого  до  доходів  загального  фонду місцевих бюджетів у 2005 році належить у  повному  обсязі  єдиний  податок  для  суб'єктів малого підприємництва. При цьому до набрання    чинності    законом   про   спрощену   систему оподаткування,  обліку  та  звітності  платники  єдиного   податку сплачують   страхові   внески   на   загальнообов'язкове  державне соціальне  та  пенсійне  страхування  у  порядку  та  на   умовах, визначених  спеціальним  законодавством  з питань справляння таких внесків,  із сплатою юридичними особами єдиного податку у  розмірі 50 відсотків діючих ставок.  На зазначених умовах позивачем сплачувався єдиний податок за січень та лютий 2005р., що підтверджується матеріалами справи, тому у сторін не виникає спору щодо цього періоду.

Закон № 2285 діяв до  22.03.2005р., з 31.03.2005р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України »Про Державний бюджет України на 2005р.»від 25.03.2005р. ( далі-Закон № 2505), згідно ст..48 якого встановлено, що єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, крім частини податку, що зараховується до Пенсійного фонду України та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування , належить до доходів загального фонду місцевих бюджетів. Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 2505 встановлено, що сплата та зарахування до бюджетів і державних цільових фондів сум єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2005р.

Судом встановлено, що відповідачем, починаючі з квітня 2005р. по грудень 2006р. включно, 42% сплаченого позивачем  єдиного податку знову зараховувались  на особовий рахунок позивача в рахунок сплати пенсійних внесків, що підтверджується матеріалами справи. Обидві сторони визнають і це підтверджується карткою особового рахунку позивача в матеріалах справи, що заборгованість у сумі 1586,93 грн., вимога про сплату якої оскаржується, є по суті заборгованістю, що виникла в січні 2005р. в зв'язку із незарахуванням 42% від суми єдиного податку (1934,52 грн.), сплаченої позивачем за грудень 2004р.              

Судом досліджений факт зарахування до місцевого бюджету сум єдиного податку, сплачених позивачем у січні-березні 2005р.(лист  управління Державного казначейства у м. Чернігові № 19-23-5-12/772 від 15.04.08р. в матеріалах справи) в повному обсязі. З зазначеного листа витікає, що за умови несвоєчасної сплати позивачем своїх зобов'язань за грудень 2004р., а саме сплати таких зобов'язань після 31.03.2005р., 42% від суми, сплаченого позивачем у складі єдиного податку за грудень 2004р. в сумі 1934,52 грн., були б перераховані Пенсійному фонду України, що на думку суду порушує принцип рівності перед законом всіх платників та призводить до несправедливої дискримінації  саме сумлінних платників, яким є позивач.            

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість-одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Саме на вирішення суперечностей, що виникли при прийнятті Законів №№ 2285 та 2505 у суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування , обліку та звітності щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України і виникнення у них заборгованості, був спрямований Закон України “Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року” від 16.03.2006р.  ( далі –Закон № 3583). Згідно ст.1 цього Закону, суми  внесків  до Пенсійного фонду України  суб'єктів господарської  діяльності,   які   застосовують   особливі   умови оподаткування,  обліку  та  звітності,  які  були  сплачені ними в складі податків згідно з чинним  законодавством  України  протягом 2004  року  -  I кварталу 2005 року,  але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з  застосуванням  Державним казначейством  України норм діючого на той час Закону України "Про Державний    бюджет    України   на   2005  рік"   від  23  грудня 2004 року N2285-IV ( 2285-15 ), не вважати заборгованістю.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що сума 1586,93 грн., зазначена у вимозі, що оскаржується, згідно із чинним законодавством не вважається заборгованістю, оскільки виникла в зв'язку із неперерозподілом Державним казначейством України частини єдиного податку, сплаченого позивачем за грудень 2004р., до Пенсійного фонду України, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, а значить  на цю суму не розповсюджується дія ст.. 106 Закону № 1058, згідно із якою  відповідач має право надіслати платнику вимогу про сплату недоїмки, яка відповідно до цієї ж статті є заборгованістю із сплати страхових внесків .

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинною вимогу Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова № Ю –803 від 05.11.2007 року про сплату боргу у сумі  1586,93 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету ( р/р 31111095700002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Приватного  підприємства  “Фірми  “Тано” (14037, м. Чернігів, вул. Борисенка, 39 р/р 26005301830587 в ПІБ м. Чернігова МФО 353456, код 14224387) понесені судові витрати у сумі 3 грн. 40 коп. державного мита.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.      

Постанова суду в повному обсязі виготовлена  25.04.08 р.

Суддя                                                         І.Г. Мурашко