Постанова від 05.05.2008 по справі (15/255)17/78

(15/255)17/78

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "05" травня 2008 р.       Справа №  (15/255)17/78

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Волоткевича А.В. розглянув справу № (15/255)17/78

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів, м. Кіровоград

до відповідача: відкритого акціонерного товариства "Павлиський елеватор",  смт. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської  області

про стягнення  6 535 грн. 60 коп.,  

Представники:

від позивача: Пилипенко О.І., довіреність № 02-24/0828 від 28.12.07 р.;

від відповідача: Зінченко І.В., довіреність б/н від 01.10.07 р.

Час  прийняття вступної та резолютивної частини постанови: 15 год. 25 хв.

Дослідивши матеріали справи, факти та відповідні їм правовідносини між сторонами спору, заслухавши представників  сторін,  господарський суд, -

                                                       ВСТАНОВИВ :

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який вступив в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно до звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати  2 інваліди, але  було працевлаштовано  жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 2 робочі місця для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі  3 267 грн. 80 коп., сума штрафних санкцій складає: 6535 грн. 60 коп.

Відзив на позовні вимоги відповідач суду надав, позовні вимоги заперечив посилаючись на ту обставину, що в 2002 році ним було виконано всі можливі заходи для створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів, однак на створені ним  робочі  місця інвалідів не було працевлаштовано  через  відсутність  такої категорії працівників. Підприємством  виконано всі можливі і  необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, а пошук  інвалідів не відноситься до компетенції відповідача. Крім, того згідно до ст. 250 ГК України на  час звернення  позивача до суду закінчились строки  позовної давності і тому в позову необхідно відмовити. В 2002 році підприємство не мало прибутків, за рахунок яких можливе створення  робочих місць для працевлаштування інвалідів і стягнення та оплата  адміністративно-господарських санкцій.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини та доводи сторін щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, в позові необхідно відмовити повністю з наступних підстав.

Посилання позивача як на доказ погодження між сторонами зобов'язання про сплату штрафних санкцій направленої у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік інформації не містить таких даних, оскільки при складанні та здачі вказаного звіту в відповідні графи “Сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів” заповнено, тобто вказаний звіт складено відповідачем і прийнято позивачем з визнанням відповідачем цього показника звіту. Про відсутність у відповідача намірів ухилитись від відповідальності за скоєне правопорушення засвідчує також своєчасна здача вказаного звіту: 12.02.2003 року.

Господарський суд вважає, що визначальним для вирішення спору є обставини, пов'язані з тим, що відповідачем не вживались всі можливі заходи до виконання вимог законодавства про створення робочих місць для інвалідів.

Частиною першою статті 19 цього Закону ( в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума  яких визначається у розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об'єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не  зайняте інвалідом.

Відповідач не довів, що ним  приймалися заходи зі створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів в межах доведеного нормативу.

Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 р. за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вказаних  посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до пункту 2.1 пункту 2 якої:

звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний  період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються  додатково, в міру їх виникнення;

в графі 4 звіту за  формою № 3- ПН проставляється наявність вільних робочих місць(вказаних  посад) в  рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не  здатні на рівних умовах конкурувати на  ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вказаних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).

Відповідач звіт по формі № 3-ПН у 2002 році до центру зайнятості не  направляв, що підтверджується листом Онуфріївського  районного  центру зайнятості  від 14.10.2004 року за № 02-603 (т.1 а.с. 35).

Таким чином у органів працевлаштування була відсутня інформація про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з  чим вони взагалі були позбавлені можливості направляти інвалідів для працевлаштування на підприємство відповідача.

Частинами третьою та четвертою статті 20 Закону № 875 встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі  відсутності коштів штрафних санкцій можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на  майно підприємства (об'єднання), установи і  організації в порядку, передбаченому законом.

Закон № 875 не ставить обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.

Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та  від 21.06.2005 зі справи № 1/255.

За таких обставин посилання скаржника на відсутність у нього прибутку не  може  бути  підставою  для відмови  в  позові. Крім  того з декларації про прибуток  підприємства за 2002 рік, наданої  представником  скаржника 13.12.2005р. не  вбачається, що у 2002 році підприємство працювало  збитково.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 6 535 грн. 60 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування  інвалідів.

Натомість, господарський суд  визнає позовні вимоги безпідставними  враховуючи наступне.

Статтею 250 ГК України встановлено, що адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з  дня виявлення  порушення, але не  пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами  правил здійснення господарської  діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно Порядку оплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділів Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та виконання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 підприємства де кількість працюючих  інвалідів  менша  від  установленої  нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні”, сплачують відповідним відділенням Фонду  штрафні   санкції самостійно  не  пізніше 15  квітня  року, що настає  за  звітним.

Таким  чином відповідач повинен був  перерахувати  штрафні  санкції за  2002 рік у  розмірі 6 535, 60 грн.  до  15.04.2003 року.

Доказів  перерахування  відповідач  не  представив, в матеріалах справи вони відсутні, таким  чином  шестимісячний  строк  слід обраховувати з 16.04.2003  року, саме  з цього моменту  виявлено  порушення.

Річний строк слід обраховувати з 01.01.2003 року, оскільки правила здійснення господарської  діяльності в частині працевлаштування інвалідів підприємством порушувалися на протязі 2002 року,  тобто до 31.12.2002 року включно.

Таким чином з врахуванням положень ст.250 Господарського кодексу України, позивач з відповідним позовом повинен був звернутися не пізніше 31.12.2003 року.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з позовом 25.06.2004 року, тобто поза  межами  встановленого строку.

Приймаючи до уваги, що згідно ст.223 ГК України строки застосування адміністративно –господарський санкцій до суб'єктів господарювання  встановлюються Господарським  кодексом, строк застосування цих санкцій, встановлений ст.250 ГК України пропущено, можливість відновлення  пропущеного  строку Господарським  кодексом не  встановлена, господарський суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити за пропуском строку застосування адміністративно –господарських санкцій.

Визначальним для застосування до спірних правовідносин  положень  ст.250 ГК України про сплив строку позовної давності  господарський суд вважає аналіз строків прийняття та набрання чинності окремих положень вказаної правової норми. Ст.250 ГК України за приписом якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести  місяців з дня  виявлення  порушення, але  не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами  правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, набрали чинності  з 01.01 2004 року  та застосовувались до спірних правовідносин до  набрання чинності  п.2 Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів» прийнятого 06.10.2005 року та опублікованого в газету «Голос України» №241  від 20.12.2005 року. Згідно до п.2 вказаного Закону  в ст.20 внесено доповнення  про те, що до правовідносин із стягнення адміністративно- господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні» не застосовуються строки, визначені  ст.250  Господарського кодексу України. Отже, в період  з 01.01.2004 року  по  20.12.2005 року визначені до стягнення адміністративно- господарські  санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів підпадали під дію  ст.250 ГК України, оскільки  відповідно до п.п.4,5 Прикінцевих положень  Господарського кодексу України до господарських відносин, що  виникли до набрання чинності  відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав  і обов'язків, які продовжують існувати або виникли  після набрання чинності цими положеннями.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі,  якщо ці порушення були вчинені  після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення  господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним  до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Враховуючи правовий статус Фонду соціального захисту інвалідів, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір  по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначившись з питанням щодо  правовідносинами між учасниками спору про віднесення  їх до   таких, які  підлягають до розгляду за правилами Кодексу  адміністративного судочинства України, провівши розгляд адміністративної справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, господарський  суд враховує особливість вказаного  Кодексу стосовно презумціїї винності суб'єкта владних повноважень та   приписи ст. 71  КАС України про обов'язок доказування кожною стороною обставин на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, приходить до переконання, що позивачем не  надано безспірних доказів про відсутність підстав для застосування приписів ст250 ГК України щодо спливу строку позовної давності, хоча наданими  позивачем доказами доведено сам факт скоєного правопорушення, тобто порушення будь-чийого права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 160, 162, 163, 167, 186, п.6 Прикінцевих та  перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

                                               П О С Т А Н О В И В :

В адміністративному позові відмовити повністю.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне  оскарження рішення суду першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня   складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не  скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 06.05.2008 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько