Постанова

від 18.07.2006 по справі 11/224-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/224-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18.07.2006р.м.Київ№ 11/224-А

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Венатор”

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва,Державної податкової адміністрація у м. Києві

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду первинної скарги.

Головуючий суддя Євсіков О.О.,

                                                                                судді Копитова О.С.,

                                                                                                     Морозов С.М.

Секретар судового засідання Зайченко А.С.

Представники:

від позивача         - Пінчук Г.О. –предст. (довір. в справі)

від відповідача-1від відповідача-2     - Мартинов К.В. –держ. под. інсп. (довір. в справі);- С'єдіна Л.С. –держ. под. інсп. (довір. в справі).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.07.2006 о 13 год. 17 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 24.07.2006 на 17 год. 00 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання нечинним (скасування) податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.10.2005 № 1034/23-4/0, податкового повідомлення-рішення від 09.03.2006  №1034/23-09/2, рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про результати первинної скарги № 211/25-007 від 19.12.2005, рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду скарги № 329/10/25-114 від 20.02.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2006 відкрито провадження у адміністративній справі №11/224-А, в якому оголошувалась перерва до 12.07.2006 та 18.07.2006.

У судовому засіданні 18.07.2006 позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати зазначені рішення нечинними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що суми податкового кредиту за отримані від ПП “Каскад-2002” нафтопродукти були підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а тому позивач мав всі передбачені законом підстави для віднесення сум ПДВ за даними операціями до податкового кредиту та, відповідно, до заявлення суми ПДВ до відшкодування. Таким чином, позивач стверджує, що за вказаним епізодом відповідач-1 неправомірно визначив завищення бюджетного відшкодування на суму 19.359.989,00 грн., в тому числі невідшкодованого на момент перевірки у сумі 17.939.197,00 грн. та відшкодованого на момент перевірки у сумі 1.420.792,00 грн., а також встановив суму податкового зобов'язання у розмірі 1.420.792,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції на суму 710.396,00 грн. Оспорюваними рішеннями про результати розгляду скарг позивача залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач-1 у запереченнях проти позову, його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що перевіркою було встановлено відсутність факту надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість до бюджету по операціях з придбання нафтопродуктів по ланцюгу постачальників. За таких обставин позивачем було безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету суму ПДВ по придбаних у ПП “Каскад-2002” нафтопродуктах.

Відповідач-2 у запереченнях по справі, його представник в судовому засіданні позовних вимог також не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній сплаті податку на додану вартість і надходженні його до бюджету, а не з самого факту існування в ціні товару податку на додану вартість.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши  пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем-1 - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2005 № 1034/23-4/0 та від 09.03.2006  №1034/23-09/2, якими позивачу –Товариству з обмеженою відповідальністю “Венатор” згідно з пп. "б", "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” за порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено завищення бюджетного відшкодування на суму 19.359.989,00 грн., в тому числі невідшкодованого на момент перевірки у сумі 17.939 197,00 грн. та відшкодованого на момент перевірки у сумі 1.420.792,00 грн. У зв'язку з встановленням завищення суми бюджетного відшкодування податковими повідомленнями-рішеннями відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1.420.792,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції на суму 710.396,00 грн.

Зазначені повідомлення-рішення були винесені на підставі акта №543/23-4/31815451 від 03.10.2005 “Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки з питань правильності обчислення та достовірності віднесених сум податку на додану вартість до податкового кредиту ТОВ “Венатор” (код ЄДРПОУ 31815451) за серпень 2004 року”.

Згідно з висновками акта у ТОВ “Венатор” відсутнє право на бюджетне відшкодування на суму 19.359.989,00 грн. у зв'язку з встановленням факту несплати податку на додану вартість до бюджету. Рішеннями про результати розгляду скарг ТОВ “Венатор” ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 211/25-007 від 19.12.2005 та ДПА у м. Києві №329/10/25-114 від 20.02.2006 також обґрунтовують відмову в задоволенні скарг ТОВ “Венатор” доводами, що викладені в акті  №543/23-4/31815451 від 03.10.2005.

Вказаними рішеннями скарги позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Зокрема, в акті №543/23-4/31815451 від 03.10.2005 зазначається, що податковий кредит ТОВ “Венатор” склався з сум податку на додану вартість, включених по податкових накладних, виданих  ПП “Каскад-2002” (код ЄДРПОУ 31804738) згідно з переліком, наведеним в акті перевірки.

За результатами отриманої відповіді щодо проведеної зустрічної перевірки ПП “Каскад-2002” з питань взаємовідносин з ТОВ “Венатор” встановлено, що ПП “Каскад-2002” відповідно до ухвали від 18.03.2005 Господарського суду Львівської області у справі № 6/335-29/274 визнано банкрутом. Державну реєстрацію юридичної особи припинено 08.04.2005.

Проведеною ДПІ у Франківському районі м. Львова позаплановою перевіркою ПП “Каскад-2002” з питань взаємовідносин з ТОВ “Венатор” за період листопад 2002 –червень 2003 встановлено постачальника по другому ланцюгу поставки - ТОВ “Хімотекс” (код ЄДРПОУ 25549218). ТОВ “Хімотекс” відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області у справі № 6/244-29/205 визнано банкрутом.

Встановлено, що ТОВ “Хімотекс” при реалізації нафтопродуктів у виданих податкових накладних виділяв із загальної вартості реалізованого товару суму податку на додану вартість “в тому числі” за ставкою 20%. Складені податкові накладні зареєстровані в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) у розділі “Обсяги продажу на митній території України товарів (робіт, послуг), по яких виникає податкове зобов'язання” у рядку 16 відображено базу оподаткування та у рядку 17 - відповідну суму ПДВ.

Зазначені операції з продажу нафтопродуктів на митній території України ТОВ “Хімотекс” в деклараціях з податку на додану вартість задекларовано в рядку 4 кол. А  “операції, які звільнені від оподаткування”. Суми податкового зобов'язання з ПДВ по виданих податковим накладним при реалізації нафтопродуктів ТОВ “Хімотекс” не декларувало в рядку 1 “операції, що оподатковуються за ставкою 20%”, а отже, як стверджують відповідачі, і не сплачувало до бюджету.

Реалізовані на митній території України нафтопродукти ТОВ “Хімотекс” виробляло на ВАТ “Херсоннафтопереробка” за відповідними договорами з переробки нафтової сировини, яка була імпортована. При цьому сплату податку на додану вартість за ввезену нафту-сирець на митну територію України ТОВ “Хімотекс” відстрочувало шляхом оформлення податкових векселів.

Ці обставини, за висновком відповідачів, призвели до порушення ТОВ “Венатор” вимог п.1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки податковий кредит за серпень 2004 року склався із сум податку на додану вартість, який постачальники ТОВ “Венатор” безпідставно та всупереч вимогам чинного законодавства не сплатили до бюджету.

З висновками, викладеними в акті перевірки, суд не погоджується з наступних підстав.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначено Законом України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю  податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої  як  платник  податку  на  додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи  або  місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис  (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За результати позапланової документальної перевірки з питань правильності обчислення та своєчасності сплати сум податку на додану вартість за серпень 2004 року (Довідка № 1046/23-4/3185451 від 01.06.2005 року, що є в матеріалах справи) податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва встановлено, що податковий кредит ТОВ “Венатор” склався з сум податку на додану вартість, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними  ПП “Каскад-2002”.

Відповідність вказаних податкових накладних вимогам Закону України “Про податок на додану вартість” відповідачем не заперечується, в т.ч. в акті перевірки, та підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями зазначених податкових накладних, оригінали яких були оглянуті судом під час підготовчого провадження.

Також матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем факт перерахування позивачем на користь ПП “Каскад-2002” коштів за отримані нафтопродукти в повному обсязі, в т. ч. ПДВ (копії виписок з банківського рахунку позивача є в матеріалах справи).

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто це документ, який підтверджує факт продажу товарів, виконання робіт та надання послуг.

Зазначене підтверджується пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким встановлено, що отримання податкової накладної засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Факт придбання позивачем нафтопродуктів у ПП “Каскад-2002” підтверджено матеріалами справи, як і підтверджено факт формування податкового кредиту по першій з подій –факт отримання товару.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не  дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином Закон України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час проведення відповідних господарських операцій) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження податкового кредиту мав необхідні податкові накладні, виписані на його адресу ПП “Каскад-2002” (безпосередній постачальник).

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачем повністю оприбутковано придбаний товар з відображенням в бухгалтерській та податковій звітності, використано у власній господарській діяльності, а саме в подальшому товар був проданий іншому суб'єкту господарювання –ТОВ “Херсон- Петролеум”.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних  надається  виключно  особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Факт реєстрації ПП “Каскад-2002” платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача вищезазначеної податкової накладної було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується, в т.ч. і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Таким чином, судом визнається, що сума ПДВ, віднесена позивачем до складу податкового кредиту та в подальшому заявлена до відшкодування в серпні 2004 року, підтверджується відповідними податковими накладними та факт продажу товару підтверджений відповідними договорами та податковими накладними, що дає право позивачу застосувати нульову ставку та відповідно, заявити до бюджетного відшкодування вказану  суму ПДВ.

До суду не надано доказів визнання недійсними договорів, як укладених позивачем з ПП “Каскад-2002”, так і за іншими ланцюгами по акту перевірки, або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем, а також  і договорів, за якими позивач здійснював подальший продаж  товару.

Крім того відповідачами не надано належних доказів на підтвердження факту ненадходження податку на додану вартість до бюджету від постачальників за другою та третьою ланками –ПП “Каскад-2002”, ТОВ “Хімотекс”, виходячи з наступного.

Юридичним наслідком припинення юридичної особи шляхом визнання її банкрутом мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Таким чином під час ліквідаційної процедури ПП “Каскад-2002” та ТОВ “Хімотекс” вирішуються питання щодо наявності заборгованості перед бюджетом зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Відповідачами не надано суду доказів того, що у зазначених контрагентів позивача існувала податкова заборгованість саме за результатами здійснення господарських операцій з позивачем, а в разі існування такої заборгованості –що вона не була погашена під час ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Всупереч наведеної норми відповідачами не надано до матеріалів справи декларації вказаних юридичних осіб, які б могли належним чином підтвердити факт недекларування податкових зобов'язань за відповідний період. Також в матеріалах справи відсутні акти перевірки, якими було б встановлено несплату ПП “Каскад-2002” та ТОВ “Хімотекс”, податкових зобов'язань за вказаними епізодами.

Допустимих доказів наявності у ПП “Каскад-2002” та ТОВ “Хімотекс” несплачених податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок взаємовідносин з позивачем, відповідачі не надали. В матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування ПП “Каскад-2002” та ТОВ “Хімотекс” податкових зобов'язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність у них податкового боргу.

Суд враховує, що підпункт 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку у звітному періоді відповідних сум.

Відповідно до підпункту 7.5.5 пункту 7.7 статті 7 вищевказаного Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Таким чином, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні товару.

Зважаючи на викладене, суд відзначає, що позивач отримав від безпосереднього постачальника товару: ПП “Каскад-2002” податкові накладні та повністю сплатив суму податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів, яку вказане підприємство, в свою чергу, фактично перерахувало до бюджету.

Зокрема, до матеріалів справи надана довідка від 03.11.2003 № 2897/23-1/31804738 “Про результати перевірки ПП “Каскад-2002” з питань взаємовідносин з ТОВ “Венатор”, складена ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, з якої вбачається, що ПП “Каскад-2002” в повному обсязі отримало від позивача кошти за поставлений товар і задекларував суму ПДВ по вказаним господарським операціям в повному обсязі і зобов'язаннях з цього податку.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів справи суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на непідтверджених документально висновках акту перевірки, надані відповідачем обґрунтування заперечень на позов суперечать фактичним обставинам справи, а тому у відповідача не було підстав зменшувати позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та визначати позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

Рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про результати розгляду первинної скарги від 19.12.2005 №211/25-007 податкове повідомлення-рішення №1034/23-4/0 від 10.10.2005 залишено без змін. Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду скарги  від 20.02.2006 №329/10/25-114 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №1034/23-4/0 від 10.10.2005 та рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про результати розгляду первинної скарги від 19.12.2005 №211/25-007 залишені без змін.

9 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва направила ТОВ “Венатор” друге податкове повідомлення-рішення № 1034/23-09/2 на ту ж суму таза тим же зобов'язанням, що і  податкове повідомлення-рішення №1034/23-4/0 від 10.10.2005.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає наступне.

До матеріалів справи долучено Довідку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 01.06.2005 № 1046/23-4/31815451 „Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питання обчислення та своєчасності сплати сум податку на додану вартість ТОВ „Венатор” за період: серпень, грудень 2004 року, січень 2005 року”, якою порушень податкового законодавства з боку позивача не встановлено.

При цьому у вказаній довідці зазначено, що висновки щодо достовірності заявленого ТОВ „Венатор” до відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень 2004 року в сумі 19.359.990,00 грн., за грудень 2004 року в сумі 255.255,00 грн., за січень 2005 року в сумі 1.494.356,60 грн. будуть здійсненні після отримання результатів по актах зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника. За наслідками матеріалів перевірок відомостей, отриманих від платників податків, які мали правові відносини з ТОВ „Венатор”, що не підтверджують дані обліку підприємства, будуть вжиті заходи щодо проведення позапланової перевірки на підставі п. 1 ч. 6 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” (відповідно до якого позапланова перевірка проводиться, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту).

Як свідчать матеріли справи та стверджується представниками відповідачів,  Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва з 28.09.2005 по 03.10.2005 фактично було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питання перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за лютий серпень 2004 року.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу” (у редакції, яка діяла на час перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

З наведених норм вбачається, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові перевірки, які є виключно виїзними.

Законом України „Про державну податкову службу” не передбачено проведення позапланових невиїзних перевірок.

За таких обставин суд приходить вважає, що відповідач-1, здійснюючи з 28.09.2005 по 03.10.2005 позапланову перевірку позивача, в порушення положень законодавства проводив її у приміщені ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до ч. ч. 6 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки;

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;

7) стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків;

8) у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

9) платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

Суд відзначає, що відповідачами не надано до матеріалів справи наказу начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, який міг би свідчити про призначення позапланової перевірки позивача та наводив визначені законодавством підстави для її проведення.

Згідно з ч. 1 ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу” посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

- направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

- копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

У матеріалах справи відсутні наказ начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та направлення на проведення позапланової перевірки позивача з 28.09.2005 по 03.10.2005. Той факт, що вказані документи не складалися, відповідачами не спростований.

Таким чином, доказів наявності підстав допуску до позапланової перевірки позивача, а саме наявності наказу начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському  районі м. Києва та направлень на перевірку, суду також не надано.

Як встановлено ст.  3 Закону України „Про державну податкову службу”, органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Відповідно ч. 2 ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу” ненадання документів, визначених у ч. 1 цієї статті, платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позапланову перевірку позивача, проведену Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва з 28.09.2005 по 03.10.2005 призначено та проведено податковим органом без дотримання вимог чинного законодавства щодо призначення та проведення як планових, так і позапланових перевірок суб'єктів господарювання.

Суд також відхиляє посилання відповідачів на пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, яким встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що декларація, на підставі яких проводилась перевірка позивача, була подана  останнім відповідачу у вересні 2004 року.

Таким чином перевірку позивача було проведено з порушенням строків, встановлених вказаною статтею.

В матеріалах справи також відсутня інформацію щодо проведення податковим органом протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, документальної невиїзної перевірки (камеральна) заявлених у ній даних.

Крім того з вказаної норми закону вбачається, що податковий орган має право на проведення позапланової виїзної перевірки (документальної) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом також 30 днів і за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Враховуючи той факт, що відповідачем не були проведені камеральні перевірки за даними податкових декларацій позивача у вказаних періодах, суд вважає, що у ДПІ не було підстав для проведення  позапланової перевірки (документальної) платника.

Крім того суд зазначає, що норма, викладена у вказаному підпункті Закону України „Про податок на додану вартість”, була внесена до цього Закону лише у 2005 році. Тобто на час подання позивачем зазначених декларацій норма, на яку посилаються відповідачі як на підтвердження своїх заперечень на позов, була відсутня в правовому полі України.

При цьому нові редакції Закону України „Про податок на додану вартість” та Закону України „Про державну податкову службу в Україні” (в частині можливості проведення податковим органом позапланових перевірок за наявності заявленого від'ємного значення ПДВ в розмірі 100 тис. грн.) не встановлюють, що ці норми поширюються на податкові звітні періоди минулих років.

Згідно з ч. 3 ст.  2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт  владних  повноважень не довів  правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується  принципом  законності, відповідно до якого органи  державної  влади,  органи місцевого самоврядування,  їхні посадові і службові особи зобов'язані  діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.  70 КАС України передбачено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Як встановлено судом, спірні рішення прийняті відповідачами на підставі доказів, що отримані відповідачем-1 в ході перевірки, призначення та проведення якої суд визнав неправомірним.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У судовому засіданні 18.07.2006 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат, а саме: судового збору у розмірі 3,40 грн., та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.10.2005 №1034/23-4/0.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва податкове повідомлення-рішення від 09.03.2006  №1034/23-09/2.

Визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про результати первинної скарги № 211/25-007 від 19.12.2005

Визнати нечинним рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду скарги №329/10/25-114 від 20.02.2006.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя

судді                                            О.О. Євсіков

                                           О.С. Копитова

                                           С.М. Морозов

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –24.07.2006.