Постанова

від 29.06.2006 по справі 11/237-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/237-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29.06.2006р.м.Київ№ 11/237-А

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Медінвест-Консалтинг»

доДержавної податкової інспекції у Оболонського районі м. Києва

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Дупляк С.А.

Представники

від позивача       Фоя О.В. (предст. за дов.);

від відповідача Костюк В.А. (предст. за дов.);Мороз М.М. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.06.2006 о 16 год. 21 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 04.07.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва:

- № 0000282308/0 від 28.03.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, жовтень та листопад 2003 року на 323.147,00 грн.;

- № 0010292308/0 від 28.03.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 278.892,00 грн., в т.ч. 181.928,00 грн. –основний платіж та 90.964,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою від 09.06.2006 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє засідання на 20.06.2006, в якому оголошувала перерва до 29.06.2006.

Під час проведення підготовчого провадження судом бути витребувані від осіб, які беруть участь у справі, документи та інші матеріали, прийнято рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

За згодою представників сторін 29.06.2006 судом відповідно до ч. 3 ст. 121 КАС України  ухвалено перейти до судового розгляду справи в попередньому засіданні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва з 17.03.2006 по 20.03.2006 було проведено перевірку позивача без наявності на те законних підстав та з порушенням ст. ст. 111, ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо проведення перевірки та складання за її результатами акта, а тому просить визнати недійсними прийняті на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення.

Крім того позивач зазначає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано  прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими у позивача виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, жовтень та листопад 2003 року у розмірі 323.147,00 грн. та визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказані періоди у розмірі 278.892,00 грн., в т.ч. 181.928,00 грн. –основний платіж та 90.964,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, оскільки у позивача наявні усі передбачені законодавством документи на підтвердження зазначеної суми податкового кредиту, а саме: податкові декларації та податкові накладні за відповідні періоди, що відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідач у письмових заперечення на позов, його представники у судових засіданнях позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що з 17.03.2006 по 20.03.2006 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку на підставі наказу начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва та відповідних направлень на перевірку, що повністю відповідає  положенням Закону України „Про державну податкову службу”. При цьому відповідач стверджує, що позивачем не було надано до перевірки податкових накладних на підтвердження задекларованого за серпень, жовтень та листопад 2003 року податкового кредиту з ПДВ, в зв'язку з чим такий кредит було сформовано позивачем з порушенням п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

З урахуванням наведеного відповідач стверджує про те, що вчинені ним дії з проведення перевірки позивача та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідають положенням законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, відповідачем –Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва з посиланням на п. 9 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” була проведена невиїзна документальна перевірка достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю „Медінвест-Консалтинг” (код ЄДРПОУ 32453698) за серпень 2003 року, жовтень 2003 року та листопад 2003 року, за результатами якої було складено акт від 20.03.2006 № 266/23-8-32453698 (далі –акт перевірки).

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000282308/0 від 28.03.2006, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, жовтень та листопад 2003 року на 323.147,00 грн.;

- № 0010292308/0 від 28.03.2006, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 278.892,00 грн., в т.ч. 181.928,00 грн. –основний платіж та 90.964,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

В акті перевірки зазначено, що податковий кредит позивача з ПДВ за серпень 2003 року у розмірі 299.112,00 грн., за жовтень 2003 року у 1.035.638,00 грн. та за листопад 2003 року у розмірі 378.858,00 грн. в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підтверджується податковими накладними, в зв'язку з чим в акті перевірки зроблено висновок про завищення позивачем від'ємного значення чистої суми податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2003 року на 119.463,00 грн., за жовтень 2003 року на 159.271,00 грн. та за листопад 2003 року на 44.413,00 грн.

Як зазначено у п. 1.4 акта перевірки, вказана перевірка проводила відповідачем на підставі наказу начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 414 від 17.03.2006.

Згідно з копією вказаного наказу, долученою до матеріалів справи, начальником ДПІ у Оболонському районі м. Києва доручено провести позапланову виїзну документальну перевірку позивача у термін з 17.03.2006 по 27.03.2006 з підстав, передбачених п. 9 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Також начальником ДПІ у Оболонському районі м. Києва виписано старшому держаному податковому ревізору-інспектору Морозу Максиму Михайловичу направлення на перевірку позивача № 401/23 від 17.03.2006 у термін з 17.03.2006 по 27.03.2006 та з підстав, передбачених п. 9 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Таким чином, перевірка позивача мала розпочатися 17.03.2006.

Однак, жодних доказів того, що відповідач виїжджав до місцезнаходження позивача на перевірку, суду не надано.

Посилання відповідача на акт від 13.01.2006 № 459/10/23-808 про незнаходження ТОВ „Медінвест-Консалтинг” за його фактичною адресою (м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 22/15) судом до уваги не береться, оскільки вказаний акт було складено більш ніж за два місяці до початку проведення перевірки позивача. При цьому вказаний акт жодним чином не підтверджує, що позивач 17.03.2006, тобто на момент початку перевірки, був відсутній за вказаною адресою.

Суд також звертає увагу на те, що наказом ДПА України за № 80 від 19.02.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку платників податків», передбачено, що при призначенні чи проведенні документальної перевірки платника податків чи при виконанні інших службових обов'язків працівниками органів державної податкової служби здійснюється або може здійснюватись перевірка місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За наслідками перевірки складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Якщо встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, відповідальних та афілійованих осіб. (пункт 11.4 в редакції наказу ДПА України № 195 від 14.05.2001).

Як свідчать матеріали справи, в порушення вимог вказаної Інструкції, відповідачем не була проведена робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків (ТОВ «Медінвест-Консалтинг»).

При цьому матеріали справи підтверджується, що станом на 17.03.2006, тобто на момент початку перевірки, відповідачу було достеменно відомо, що позивач знаходиться саме за адресою: м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 22/15, оскільки позивачем надавались відповідачу відповідні податкові декларації з зазначенням вказаної адреси та телефонних номерів, якими користується позивач (копія податкової декларації від 10.03.2006; Договір № 1582-Т про надання послуг зв'язку долучено до справи).

Як встановлено судом вище, початок виїзної позапланової перевірки позивача було призначено на 17.03.2006. Разом з тим до матеріалів справи долучено лист відповідача від 15.03.2006 № 7302/10/23-808, в якому зазначається, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено невиїзну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю „Медінвест-Консалтинг” (код ЄДРПОУ 32453698) за серпень 2003 року, жовтень 2003 року та листопад 2003 року, в зв'язку з чим позивач запрошується до інспекції 20.03.2006 для ознайомлення та підписання відповідного акта документальної невиїзної перевірки.

При цьому сам акт № 266/23-8-32453698 „Про результати невиїзної документальної перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю „Медінвест-Консалтинг” (код ЄДРПОУ 32453698) за серпень 2003 року, жовтень 2003 року та листопад 2003 року, датовано 20.03.2006, в той час як згідно наказу начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва перевірка позивача підлягала закінченню 27.03.2006. Доказів того, що відповідачем вживалися заходи для виїзду за місцезнаходженням позивача з метою проведення позапланової перевірки до закінчення відведеного на перевірку терміну, тобто до 27.03.2006, суд не надано.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акта, складеного за результатами проведення додаткової позапланової невиїзної документальної перевірко правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача за період з 01.12.2004 по 31.12.2004.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу” (у редакції, яка діяла на час перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Відповідно до п. 9 ч. 6 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності такої обставини, платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

З наведених норм вбачається, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові перевірки, які є виключно виїзними.

Законом України „Про державну податкову службу” не передбачено проведення позапланових невиїзних перевірок.

Згідно з ч. 1 ст. 112 Закону України „Про державну податкову службу” посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

- направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

- копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Згідно з наказом начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 414 від 17.03.2006 та направленням на перевірку від 17.03.2006 № 414 було доручено провести саме позапланову виїзну документальну перевірку позивача у термін з 17.03.2006 по 27.03.2006 з підстав, передбачених п. 9 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Згідно з п. 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та іншими законодавчими актами. Вона здійснюється за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна перевірка.

За таких обставин суд приходить вважає, що відповідач, здійснюючи з 17.03.2006 по 20.03.2006 позапланову перевірку позивача, в порушення положень законодавства проводив її у приміщені ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 9 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу” позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, зокрема, якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що декларації, на підставі яких проводилась перевірка позивача, були подані  останнім відповідачу 03.09.2003, 20.11.2003 та 19.12.2003.

Таким чином перевірку позивача було проведено з порушенням строків, встановлених вказаною статтею.

В матеріалах справи також відсутня інформацію щодо проведення податковим органом протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, документальної невиїзної перевірки (камеральна) заявлених у ній даних.

Крім того з вказаної норми закону вбачається, що податковий орган має право на проведення позапланової виїзної перевірки (документальної) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом також 30 днів і за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Враховуючи той факт, що відповідачем не були проведені камеральні перевірки за даними податкових декларацій позивача у вказаних періодах, суд вважає, що у ДПІ не було підстав для проведення  позапланової виїзної перевірки (документальної) платника.

Крім того суд зазначає, що норма, викладена у вказаному підпункті Закону України „Про податок на додану вартість”, була внесена до цього Закону лише у 2005 році. Тобто на час подання позивачем зазначених декларацій норма, на яку посилається відповідач як на підтвердження своїх заперечень на позов, була відсутня в правовому полі України.

При цьому нові редакції Закону України „Про податок на додану вартість” та Закону України „Про державну податкову службу в Україні” (в частині можливості проведення податковим органом позапланових перевірок за наявності заявленого від'ємного значення ПДВ в розмірі 100 тис. грн.) не встановлюють, що ці норми поширюються на податкові звітні періоди минулих років.

Як встановлено ст.  3 Закону України „Про державну податкову службу”, органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Медінвест-Консалтинг», здійснену Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва з 17.03.2006 по 20.03.2006, проведено податковим органом без дотримання вимог чинного законодавства щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ, донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями зроблено податковим органом з посиланням на неподання позивачем податкових накладних на підтвердження податкового кредиту за серпень 2003 року у розмірі 299.112,00 грн., за жовтень 2003 року у 1.035.638,00 грн. та за листопад 2003 року у розмірі 378.858,00 грн., в зв'язку з чим відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем від'ємного значення чистої суми податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2003 року на 119.463,00 грн., за жовтень 2003 року на 159.271,00 грн. та за листопад 2003 року на 44.413,00 грн.

Інших заперечень щодо правомірності віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідачем не наведено.

Матеріали справи свідчать, що позивачем у серпні, жовтні та листопаді 2003 року здійснено ряд господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), за результатами яких позивачем було задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість у загальному розмірі 1.713.608,00 грн.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності  до  пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем протягом вказаних періодів товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану на загальну суму 1.713.608,00 грн., на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно  з  пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” датою виникнення  права  платника податку  на  податковий  кредит  вважається дата  здійснення першої з подій:

- або  дата  списання  коштів з банківського  рахунку  платника податку  в  оплату  товарів (робіт, послуг);

- або дата  отримання  податкової  накладної, що  засвідчує придбання  платником податку товарів.

Підставою для віднесення позивачем до складу податкового  кредиту  сум  податку на додану вартість у розмірі 1.713.608,00 грн. стали податкові накладні, які у відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про податок  на  додану  вартість” виписані постачальниками придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) в момент виникнення у останніх податкових зобов'язань, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” платник податку на додану вартість зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Матеріали справи свідчать про те, що зазначені податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” та наказу ДПА № 165 від 30 травня 1997 року “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення”, що не спростовано відповідачем.

Доказів визнання недійсними у встановленому законом порядку вказаних податкових накладних суду не надано.

Відповідно  до  пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану  вартість” податкова  накладна  є  єдиною  підставою для  визначення  сум  податкового  кредиту, оскільки  тільки  цей  документ  підтверджує  одну  з  подій,  що  її  здійснено  покупцем: чи то оплату покупцем товару  чи  отримання  товару  від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із ст. 2 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість”, зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Платником податку відповідно до ст. 2 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” є, зокрема, особа, обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, податковим органом присвоюється  індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію  платника податку на додану вартість за її заявою (п. п. 9.2 та 9.4 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість”).

Згідно з п. 5 Порядку  заповнення  податкової  накладної, затвердженого  Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, податкова  накладна  вважається  недійсною  у  разі  її  заповнення  іншою  особою, ніж  вказано у п. 2 цього Порядку. Пункт 2 вказаного  Порядку  встановлює, що  податкову  накладну складає  особа, яка зареєстрована як платник  податку  в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний  податковий  номер  платника  податку  на  додану  вартість.

Відповідачем не спростований належними і допустимими доказами той факт, що постачальники придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) на момент складання ними вищевказаних податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку як платники податку на додану вартість, а отже, мали право видавати податкові накладні.

Таким чином, надані позивачем до матеріалів справи належним чином засвідчені копії податкових накладних підтверджують дотримання позивачем вимог пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, положення яких судом розглянуто вище.

При цьому суд бере до уваги і те, що згідно з наданими позивачем виписками з банківського рахунку ним повністю оплачені отримані у відповідних звітних періодах товари (роботи, послуги) з урахуванням ПДВ.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 90.964,00 грн. є необґрунтованим.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що відповідачем при проведені перевірки та складанні акта перевірки вищевказаних вимог законодавства виконано не було, а фактичні обставини справи, що підтверджені представленими позивачем належними доказами, вказують на відсутність визначених зазначеним актом порушень з боку позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги адміністративного позову доведеними та обґрунтованими.

Розглядаючи спір по суті, суд також зважає на наступне.

Згідно з ч. 3 ст.  2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується  принципом  законності, відповідно до якого органи  державної  влади,  органи місцевого самоврядування,  їхні посадові і службові особи зобов'язані  діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірні рішення є протиправними та  підлягають визнанню недійсними.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання спірних рішень недійсними, то суд відзначає наступне. Статтями 105, 162 КАС України передбачено, що позов може містити вимоги про визнання рішення суб'єкта владних повноважень нечинним, а суд приймає відповідне рішення. Водночас ч. 4 ст. 105, абзацом 2 ч. 2 ст. 162 КАС України встановлено, що позов може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Можливість захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади передбачена ч. 2 ст.  20 Господарського кодексу України. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги норми п. 6 Прикінцевих і перехідних положень КАС України, ст. 12 ГПК України, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повністю відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.  94 КАС України судові витрати позивача в частині сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Разом з тим, у судовому засіданні 29.06.2006 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0000282308/0 від 28.03.2006.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0010292308/0 від 28.03.2006,

Судові витрати в частині судового збору в сумі 3,40 грн. покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                             О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –04.07.2006.