Постанова

від 02.06.2011 по справі 15/376-08(15/359-08(15/217-08))

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "02" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 15/376-08(15/359-08(15/217-08))  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

військової прокуратури Центрального регіону України

(далі –Прокуратура),

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду

від

14.03.11

у справі

№ 15/376-08 (15/217-08)

господарського суду

Харківської області

за позовом

державного підприємства "Благодатне"

(далі –Підприємство),

до

товариства з обмеженою відповідальністю

"ВС Благодатний" (далі –Товариство),

про

визнання договору недійсним,

В засіданні взяли участь представники:

- Прокуратури:

Пошивал Р.О. (посв. № 806 від 14.12.10);

Щипка В.П. (посв. № 70);

- Підприємства:

не з'явились;

- Товариства:

не з'явились.

Ухвалою від 20.05.11 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П. касаційна скарга Прокуратури № 10/1562 від 07.04.11 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 02.06.11.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 02.06.11 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 02.06.11 представники Підприємства та Товариства не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 02.06.11 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи за участі представників Прокуратури.

Про вказані обставини представників Прокуратури повідомлено на початку судового засідання 02.06.11. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.06.11 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 02.06.08 господарського суду Харківської області (суддя Лаврова Л.С.) в задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено повністю.

При винесенні рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що спірний договір за своїм змістом фактично є договором оренди землі під час укладення якого сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

Постановою від 14.03.11 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Сіверін В.І., суддів –Білоконь Н.Д., Терещенко О.І.) апеляційну скаргу Прокуратури залишено без задоволення, а рішення від 02.06.08 господарського суду Харківської області –без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановами апеляційного суду та Вищого господарського суду України, прийнятими у межах даної справи за заявами про перегляд рішень у даній справі за нововиявленими обставинами, рішення місцевого суду було залишено в силі. Також, апеляційний суд вказав, що Прокуратура помилково звернулась до суду з апеляційною скаргою в інтересах Міністерства оборони України, оскільки матеріали справи не свідчать про існування договірних правовідносин між Міноборони та відповідачем у справі. При цьому, апеляційний суд вказав, що спірний договір належним чином погоджено з органом управління майном

Підприємства.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 25.04.07 між військовим радгоспом "Благодатний" (Замовник) та Товариством (Виконавець) було укладено договір № 8 на використання земель (далі –Договір), за змістом п.п. 1.1, 1.2 якого Виконавець зобов’язався провести самостійно обробку земель, посів і збирання зернових, олійних і кормових культур на виділених Замовником земельних ділянках площею 4261 га, а також провадити самостійно заготівлю сіна природних трав на площі 410 га.

Також, встановлено, що відповідно до п.п.п. 2.1.1 п.п. 2.1 п. 2 Договору Підприємство зобов’язалось надати Товариству доступ до своїх земельних ділянок для проведення сільськогосподарських робіт, а згідно із п.п.п. 2.2.1 п.п. 2.2 п. 2 Договору Товариство зобов’язується проводити своїми силами обробку земель, посів та збирання зернових, олійних і кормових культур на виділених Підприємством ділянках.

Разом з тим, судами встановлено, що п.п. 3.4 п. 3 цього Договору передбачено, що Товариство зобов’язується за надані послуги погасити кредиторську заборгованість Підприємства відповідно до графіку погашення заборгованості (додаток № 1 до Договору) протягом 2008-2010 років у загальному розмірі 1 350 000,00 гривень. У п.п. 7.2. п. 7 Договору сторони погодили строк його дії –з 01.09.2007 по 01.09.2027 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно приписів ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність.

В силу вимог ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що процедуру надання дозволу військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил (далі - військові частини) на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого військового майна в оренду визначено Порядком надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.10 № 778.

Згідно п. 4 зазначеного Порядку дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду щодо нерухомого військового майна надається Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами). Передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони. 

В цілому, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" центральним органом управління Збройних Сил України, який здійснює відповідно до закону управління військовим майном, є Міністерство оборони України.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вирішуючи спір у даній справі попередні судові інстанції не врахували права відповідних органів самостійно робити висновки щодо можливості передачі державного майна у користування юридичної особи.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що судом при вирішенні спору по суті не було з'ясовано повне коло осіб, права, інтереси та компетенція яких зачипається спірними правовідношеннями, проте згідно вимог ст.ст. 24, 27, 65 Господарського процесуального кодексу України суд з метою повного та об'єктивного вирішення спору мав вирішити питання про залучення таких осіб до участі у справі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржених судових актів наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами фактично не надано правової оцінки суті оскарженого договору та не визначено його правову природу, однак вирішення даного питання має суттєве значення для розгляду даної справи по суті.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, в оскарженій частині підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України № 10/1562 від 07.04.11 задовольнити.

Рішення від 02.06.08 господарського суду Харківської області та постанову від 14.03.11 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 15/376-08 (15/217-08) господарського суду Харківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий

Є.Першиков

судді:

Т.Данилова

І.Ходаківська