Постанова від 07.06.2011 по справі 6/1555

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "07" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 6/1555  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого      

Кочерової Н.О.,

суддів

Самусенко С.С.,

Саранюк В.І.,

розглянувши

касаційну  скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "РОССТОКК"

на постанову

від 14.03.2011р.

Рівненського апеляційного господарського суду

у справі

№ 6/1555

господарського суду Житомирської області

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "РОССТОКК"

до

державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод"

про

стягнення 892 902, 94 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:

не з'явились

від відповідача:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "РОССТОКК" звернулось до господарського суду з позовом до державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" про стягнення 892 902, 94 грн. заборгованості за поставлений відповідачу товар.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та додаткових угод до нього не розрахувався з ним у повному обсязі за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.07.2010 року (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" 91610,91 грн. боргу та судові витрати

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 року (судді: Тимошенко О.М. –головуючий, Грязнов В.В., Савченко Г.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 801 292,03 грн. заборгованості, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено факту існування вказаної частини боргу, а саме не доведено факту укладення з відповідачем додаткових угод від 03.12.2008р. за №4 та від 19.01.2009р. за №1 до договору купівлі-продажу від 20.01.2005р. за № 2005/, за якими сторони погодили зміну ціни на товар. При цьому, суди вказали на те, що з наданих факсимільних та нотаріально засвідчених копій додаткових угод неможливо дійти висновку про їх укладення, оскільки оригінали спірних угод на вимогу суду позивач не надав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "РОССТОКК" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині не задоволення позову в повному обсязі скасувати. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є предмет, ціна, та строк дії договору, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 20.01.2005 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 2005/, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати та передавати у власність відповідача товар –ковпачок алюмінієвий в асортименті, кількості та по ціні, вказаній в договорі, а відповідач –оплатити товар з відстрочкою 7 днів з моменту отримання товару, а у випадку ексклюзивного замовлення здійснювати повну передоплату на всю кількість товару.

Додатковою угодою від 27.02.2008р. за №2 змінено порядок проведення оплати за товар з відстрочкою платежу на 29 календарних днів з моменту отримання товару.

Додатком №1 до договору визначено термін його дії до 31.12.2009р.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що зміни та доповнення до договору здійснюються виключно в письмовому вигляді та за згодою сторін. Зміни та доповнення до договору дійсні при укладені їх факсимільним зв'язком.

Додатковою угодою від 07.02.2008р. за №1 сторони погодили нову ціну на товар, укладення якої відповідачем не заперечується.

За твердженням позивача, в подальшому сторони відповідно до пункту 10.1 договору за допомогою факсимільного зв’язку уклали між собою додаткові угоди від 03.12.2008р. за №4 та від 19.01.2009р. за №1 до договору, якими також внесли зміни в пункт 2.1 договору в частині ціни на товар. Відповідач заперечує укладення вказаних додаткових угод та відповідно узгодженою ціною на ковпачки алюмінієві 28х18мм та 28х38мм вважає ціну, встановлену додатковою угодою від 07.02.2008р. за №1.

Позивач також вказує, що після укладення додаткових угод щодо змін пункту 2.1 договору товариством за період з 04.11.2008р. по 17.04.2009р. поставлено відповідачу товару на загальну суму 2 318 762,04 грн. Відповідачем товар оплачено частково на суму 1720000,00грн. Станом на 01.10.2009р. заборгованість становить 892902,94грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Отже, з огляду на викладене, правильне вирішення спору не можливе без встановлення факту укладення сторонами додаткових угод від 03.12.2008р. за №4 та від 19.01.2009р. за №1 до договору.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частина 3 статті 207 Цивільного кодексу України  передбачає можливість вчинення правочинів із застосуванням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. При цьому, таке вчинення правочинів можливе лише у випадках, встановлених цивільним законодавством, або за наявності письмової згоди сторін із зафіксованими в ній зразками відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Так, аналогами власноручного підпису сторін та аналогами їх печаток є підписи та печатки на договорі купівлі-продажу № 2005/, від 20.01.2005р., а також на додаткових угодах до нього від 27.02.2008р. за № 2, від 14.05.2007р. за №1, від 07.02.2008р. за № 1, оригінали яких було надано позивачем для огляду в судовому засіданні 19.11.2009р. Аналогічні підписи та печатки є і на спірних додаткових угодах.       

Виходячи з того, що пунктом 10.1 договору купівлі-продажу від 20.01.2005р. за № 2005/ сторони погодили умову про можливість внесення змін та доповнень до даного договору за допомогою засобів факсимільного зв'язку, а чинним законодавством передбачено укладання господарських договорів шляхом обміну факсограмами, висновок господарських судів про те, що надані позивачем факсові копії додаткових угод від 03.12.2008р. за №4 та від 19.01.2009р. за №1 не підтверджують факт їх укладення, є передчасним.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно з пунктом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004р. за №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за №283/8882, нотаріуси засвідчують вірність копії (фотокопії) документів і виписок з них.

Згідно з частиною 1 пункту 255 Інструкції, нотаріуси засвідчують вірність копій (фотокопій) документів, виданих юридичними особами за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій (фотокопій) не заборонено законом.

Згідно пункту 259 Інструкції, нотаріус зобов'язаний звірити з оригіналом копію (фотокопію) чи витяг з документа, вірність яких він засвідчує.

Враховуючи вищенаведені норми матеріального права, поза увагою судів першої та другої інстанцій залишились нотаріально засвідчені копії додаткових угод від 03.12.2008р. за №4 та від 19.01.2009р. за № 1 до договору від 20.01.2005 року за № 2005/, що свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи.

Відповідно до статей 526, 530 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства у встановлений строк (термін).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо договором не передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "РОССТОКК" передало за договором купівлі-продажу від 20.01.2005р. державному підприємству "Житомирський лікеро-горілчаний завод" товар (ковпачок алюмінієвий), про що складені видаткові накладні (від 04.11.2008р. за №РН-0000109, від 18.11.2008р. за №РН-0000117, від 03.12.2008р. за №РН-0000123, від 09.12.2008р. за №РН-0000125, від 10.12.2008р. за №РН-0000126, від 20.01.2009р. за №РН-0000005, від 29.01.2009 за №РН-0000008, від 25.02.2009р. за №РН-0000013, від 17.03.2009р. за №РН-0000017, від 30.03.2009р. за №РН-0000024 та від 17.04.2009 за №РН-0000029), копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначений товар був отриманий відповідачем згідно довіреностей, копії яких також містяться в матеріалах справи.

Як визначено в статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на викладене, підписання накладних при прийманні-передачі товару свідчить про те, що в даному випадку між сторонами виникло майново-господарське зобов’язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов’язку відповідно до частини 1 статті 175 ГК України.

Враховуючи викладене, суди першої та другої інстанцій не взяли до уваги надані позивачем копії видаткових накладних, які підписані сторонами та скріплені їх печатками, а також копії довіреностей на отримання товару за вказаними видатковими накладними, не дослідили та не надали вказаним доказам належної оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "РОССТОК" ґрунтуються на стягнення з відповідача суми заборгованості, яка станом на 01.10.2009р. становить 892 902, 94грн.

При цьому, слід зазначити, що предметом договору від 20.01.2005р. за № 2005/, відповідно до пункту 1.1. є ковпачок алюмінієвий 28х18мм та ковпачок алюмінієвий 28х38мм.

Однак, видаткова накладна від 17.03.2009 за № РН-0000017 (т. 1, а.с. 30) містить в собі найменування товару: ковпачок пластиковий  в кількості 100 000 штук на суму 150000,00 грн. без урахування ПДВ, який не є предметом договору від 20.01.2005р. за № 2005/, однак ціна на який погоджена в додатковій угоді від 19.01.2009р. за №1.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. за № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що  мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них  правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Постановлені судові рішення вказаним вимогам не відповідають, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими. Судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РОССТОК" задовольнити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 20.07.2010 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 року у справі № 6/1555 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                           Н. Кочерова

Судді:                                                                                           С. Самусенко

                                                                                                    В. Саранюк