Рішення

від 14.06.2011 по справі 1654-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1654-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2011Справа №5002-7/1654-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51412, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9/3, ідентифікаційний код 20303352)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт» (95000,           м Сімферополь, вул.. Мате Залки, 15, кв. 39, ідентифікаційний код 34946091)

про стягнення 31 529,03 грн. та спонукання до повернення майна.

Суддя ГС АР Крим  І. І. Дворний

представники:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача – не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт», в якій просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 3 739,92 грн.; штраф за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 1 656,48 грн.; 3% річних в сумі 251,49 грн.; 914,32 грн. інфляційних втрат; штраф за несвоєчасне повернення орендованого майна після припинення договору оренди в сумі 4 891,82 грн.; неустойку  за користування предметом оренди після припинення договору оренди в розмірі 20 075,00 грн.;

- зобов'язати відповідача повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» майно (елементи будівельного риштування) вартістю 24 459,12 грн., а саме:

При цьому, позивач просить суд в разі неповернення вищезазначеного майна в добровільному порядку вилучити його в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 17.11.2008 р. між ним та ТОВ «ПКП «Сімполіпласт» був укладений договір оренди №24/52о, за умовами якого в оренду відповідачеві були передані елементи будівельних риштувань вартістю 147 729,24 грн., в кількості 545,00 кв. м., на термін 15 діб, який в подальшому був продовжений до 31.01.2009 р. Позивач стверджує, що після спливу строку дії договору майно відповідачем повністю повернуто не було, зокрема, неповернутим залишилося майно в кількості 55 кв. м. на суму 24 459,12 грн. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» зазначає, що ТОВ «ПКП «Сімполіпласт» не була сплачена в повному обсязі орендна плата, заборгованість з якої складає 3739,92 грн. та яку позивач просить стягнути примусово разом зі штрафом в сумі 1656,48 грн., 914,32 грн. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 251,49 грн. Окрім цього, позивач просить стягнути з відповідача  штраф за несвоєчасне повернення майна після припинення строку дії договору в сумі 4891,82 грн. та неустойку за користування майном після припинення договірних відносин в сумі 20 075,00 грн.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

17.11.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт» (Орендар) був укладений договір оренди №24/52О, пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти в оренду (тимчасове і платне користування) елементи будівельних риштувань, що відповідає вимогам ТУ У В.2.8.-28.1-20303352-002-2002, згідно Специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.3 Договору майно передається за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Загальна вартість майна, що передається в оренду, згідно з пунктом 2.5 Договору, складає 147 729,24 грн.

Загальна кількість майна, що передається в оренду, складає 545 кв. м. (п. 2.6 Договору).

В розділі 3 Договору сторони обумовили, що плата за тимчасове користування майном складає 00,50 грн. за 1 кв. м. майна. Розмір орендної плати за 1 добу складає 272,50 грн. Термін оренди складає 15 діб від дати підписання акта приймання-передачі. Сума орендної плати за весь термін оренди складає 4087,50 грн. Орендар проводить оплату за весь термін оренди майна протягом трьох календарних днів з моменту укладення цього договору.

Матеріали справи свідчать, що майно було передано в оренду відповідачу за актом приймання-передачі від 20.11.2008 р. (а. с. 25).

В пункті 3.7 Договору сторони обумовили, що за погодженням сторін термін оренди може бути продовжений. За відсутності заперечень з боку Орендодавця договір продовжується на термін, вказаний Орендарем, але не менше 14 діб. Продовження договору повинно бути оформлене шляхом укладення Додаткової угоди, не пізніше ніж за два дні до дати  закінчення попереднього терміну оренди.

На підставі вказаних положень додатковою угодою №1 від 05.12.2008 р. строк дії договору був продовжений на 15 діб до 19.12.2008 р.; додатковою угодою №2 від 20.12.2008 р. – на 7 діб до 26.12.2008 р.; додатковою угодою №3 – на 5 діб до 31.12.2008 р.; додатковою угодою №4 від 01.01.2009 р. – на 15 діб до 15.01.2009 р.; додатковою угодою №5 від 15.01.2009 р. – на 1 добу до 16.01.2009 р.; додатковою угодою №4 від 17.0.2009 р. – на 15 діб до 31.01.2009 р.

Після цього, договірні відносини між сторонами продовжені не були, що дозволяє суду зробити висновок про те, що договір припинив свою дію 31.01.2009 р.

Згідно з пунктом 6.1 Договору після закінчення терміну оренди або при достроковому розірванні договору Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно Орендодавцеві разом з упаковкою і технічною документацією за актом приймання-передачі в день закінчення терміну оренди.

Повернення орендованого майна здійснюється відповідальними представниками сторін згідно акта приймання-передачі. До підписання акта приймання-передачі вказане майно вважатиметься таким, щ фактично знаходиться в тимчасовому користуванні Орендаря і Орендодавець нараховує орендну плату за користування майном відповідно до умов договору (п. 6.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що за актом №ЛВА7 від 15.01.2009 р. було повернуто майно на суму 71 085,12 грн. та за актом №ЛВА8 від 16.01.2009 р. повернуто майно на суму 52 185,00 грн., тобто разом на суму 123 270,12 грн.

Отже, після спливу строку дії договору оренду відповідачем не було повернуто майно на суму 24 459,12 грн., а саме:

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди), правовідносини щодо якого регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідач не надав суду доказів повернення ним майна в повному обсязі після припинення договору, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору та положень чинного законодавства щодо повернення орендованого майна, у зв'язку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» про спонукання відповідача до повернення спірного майна суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В своб чергу, стосовно вимоги позивача в разі неповернення вищезазначеного майна в добровільному порядку вилучити його в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає увагу на наступне. Так, пунктом 4 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Крім того, у п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. З урахуванням наведеного, з метою недопущення прийняття умовного рішення, вищевказана вимога позивача про примусове вилучення майна, у разі його неповернення в добровільному порядку, задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що весь час існування між сторонами договірних відносин відповідачем мало бути сплачено 16 002,42 грн., у той час як ним фактично було сплачено лише 12 262,50 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а. с. 32). Отже, несплаченою залишилася орендна плата в розмірі 3 739,92 грн., докази її оплати відповідачем суду надані не були, через що вказаний розмір заборгованості підлягає примусовому стягненню.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 8.1 Договору сторони передбачили, що за порушення Орендарем термінів перерахування орендної плати Орендар виплачує штраф в розмірі 20% від простроченого платежу. Отже, вказаним пунктом сторонами була визначена відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що, за своєю правовою природою, виходячи з положень вищенаведеної статті 549 ЦК України, є пенею.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необхідності здійснення обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, виходячи саме з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем при обчисленні розміру неустойки не враховані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Посилання позивача на те, що сторонами в договорі (п. 11.8) був збільшений строк позовної давності для нарахування неустойки до 3 років суд до уваги не приймає, оскільки вищевказаною правовою нормою закріплений строк для нарахування штрафних санкцій, а не строк позовної давності, що є різними правовими конструкціями.

Відповідно, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» підлягає пеня в наступному розмірі:

1) за період з 21.11.2008 р. по 23.11.2008 р. – 8,06 грн. (4087,50 грн. х 24% : 365 дн. х 3 дн.);

2) за період з 04.01.2009 р. по 19.01.2009 р. – 34,40 грн. (3269,92 грн. х 24% : 365 дн. х 16 дн.);

3) за 20.01.2009 р. – 2,19 грн. (3327,42 грн. х 24% : 365 дн. х 1 дн.);

4) за період з 21.01.2009 р. по 14.06.2009 р. – 356,57 грн. (3739,92 грн. х 24% : 365 дн. х 145 дн.);

5) за період з 15.06.2009 р. по 03.07.2009 р. – 42,83 грн. (3739,92 грн. х 22% : 365 дн. х 19 дн.);

6) за період з 04.07.2009 р. по 19.07.2009 р. – 4,53 грн. (470,00 грн. х 22% : 365 дн. х 16 дн.);

7) за 20.07.2009 р. – 0,25 грн. (412,50 грн. х 22% : 365 дн. х 1 дн.).

Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати орендної плати, складає 448,83 грн.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 251,49 грн. та 914,32 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір

процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд погоджується з його правомірністю, у зв'язку з чим позов в цій частині є обґрунтованим.

Окрім цього, позивач просить стягнути з відповідача  штраф за несвоєчасне повернення майна після припинення строку дії договору в сумі 4891,82 грн. та неустойку за користування майном після припинення договірних відносин в сумі 20 075,00 грн., тобто фактично просить двічі стягнути з відповідача неустойку за одне й те саме порушення (неповернення майна після спливу строку дії договору) на підставі договірних положень та приписів чинного законодавства, що суперечить статті 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення

Так, в пункті 8.3 Договору сторони передбачили, що  за порушення орендарем термінів передачі майна орендодавцеві після закінчення терміну договору оренди або при достроковому розірванні Договору орендар виплачує орендодавцеві штраф у розмірі 20% від вартості предмету оренди.

У той же час, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Суд зазначає, що у даному випадку наслідки порушення відповідачем умов укладеного договору щодо передачі орендованого майна після припинення договору та продовження користування ним мають визначатися саме на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Як вже було вказано вище, відповідачем не було передано майно в кількості 55 кв. м., розмір орендної плати складає 0,50 грн. за 1 кв. м. на добу, тобто 27,50 грн., відповідно, подвійна плата дорівнює 55,00 грн. на добу.

В пункті 6.2 Договору сторони передбачили, що до підписання акта приймання-передачі з оренди вказане майно вважається таким, що фактично знаходиться в тимчасовому користуванні орендаря, і орендодавець нараховує орендну плату за користування майном відповідно до умов договору.

З урахуванням цього, суд вважає, що на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України стягненню з відповідача підлягає неустойка за весь період користування майном після припинення дії договору оренди (з 01.02.2009 р. по 01.02.2010 р.) в подвійному розмірі в сумі 20 075,00 грн. (55,00 грн. х 365 днів). При цьому, штраф на підставі  пункту 8.3 Договору стягненню не підлягає.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт» (95000, м Сімферополь, вул.. Мате Залки, 15, кв. 39, ідентифікаційний код 34946091) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51412, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9/3, ідентифікаційний код 20303352) майно (елементи будівельного риштування) вартістю 24 459,12 грн., а саме:

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП «Сімполіпласт» (95000, м Сімферополь, вул.. Мате Залки, 15, кв. 39, ідентифікаційний код 34946091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51412, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9/3, ідентифікаційний код 20303352) 3739,92 грн. заборгованості, пеню в сумі 448,83 грн., 3% річних в сумі 251,49 грн., 914,32 грн. інфляційних втрат, 20 075,00 грн. неустойки за час користування майном після припинення договору оренди, 339,30 грн. державного мита та 190,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині в позові відмовити.

5.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.